О, друзі мої, тут я плавно підходжу, навіть насмілюсь сказати «підкрадаюсь» (як той Пездець) до того що ми всі маємо зараз за національну ідею в середньому по палаті.

Війна змінила усе. І пригадуючи, що армія це як тюрма, тільки там сидіти престижно і суспільно-корисно (хоча серед законників і в тюрмі сидіти досить поважне заняття — ще й основне), зауважу, що ми знову згадуємо, що таке «фільтрувати базар».

Я вже не раз згадував, що приємним бонусом цивільного життя є можливість говорити що думаєш, і не сильно думати над тим, що говориш. А також можливість звільнитись з роботи, нагнути фалосів начальнику, і взагалі приємно проводити час, зайнявши позицію маргінезу за потреби.

А якщо на твій маргінез дивитиметься достатньо багато людей, то якись ютуб, до прикладу, тобі ще й непогано заплатить.

А от армія це інші правила гри. І одне кривеньке слово необачна дія, може загалом привести тебе до ситуації, де продовження твого життя у часопросторі буде поставлено під питання. Ви не переймайтесь, звісно ж ви тут можете обкласти більшість мішками з хуїв, адже саме в армії зʼявились такі перли витонченої словесності як «чому очі квадратні як 5 копійок?» та «что дєлать? — муравью хуй прідєлать».

Але обставин, де ви зможете отримати покарання від якого ваша спина набуде відтінку зоряної ночі, матиметься в достатку. Це взагалі не найстрашніше.

Куди гірше — підрозділи з совковими за ментальністю і управлінським стилем командирами, де й покарання ви матимете відповідні.

Стандартного цивіла усі ці барви позбавлять тями. Але пробувши в умовах гіпер стресу і загалом обставин, в котрих смерть доволі часто тобі потискає руку…розумієш що інакше воно складатись не може. Навіть найкраща армія не може бути позбавлена недоліків…армії, як такої. Те саме стосується і війни, що сама по собі є дуже неприємною річчю.

Побувши тут, ти просто звикаєш. І ось нарешті (якщо ви дочитали сюди) перейдемо до предмету ессе та національної ідеї.

Більшість в країні тут НЕ була. І дві системи цінностей і правил поведінки ще мають зіштовхнутись в майбутньому. Це буде болісно для всіх. А трансформації інакше і не відбуваються.

Український протагоніст змінився. Не те щоб його перестали цікавити гроші. Не те що б він не хотів зʼїбатись. Але після усього пережитого і з повним рюкзаком навичок та збройного лівака…творитиметься нове сьогодення. І якщо станеться інакше, я буду вкрай здивований і навіть радий. Але ви вже знаєте, що я песиміст в питаннях очікувань, а тому не чекаю я здивувань.

Та є і плюси. І чимало. Протагоніст наразі солдат, а не маленький гвинтик. Іноді музику замовляє не той, хто в змозі платити, але той, хто кладе пістолет на столі перед музикантом. Якщо ж замовник ще й здатен розрядити магазин над головою, музикантом доведеться бути тому, хто просто в змозі платити.

Що ж. Здається я все ще жирно вам натякаю на нерайдужне майбуття.

То ж середньою національною ідею на післявоєнні чи «паузові роки» буде щось на кшталт «я єбал, я воєвал». До того себе і готуйте.

Що по високим матеріям? Що по Надії?

Благо, не обивателями єдиними стоїть світ, ми спромоглися на суттєву генерацію еліт, найбільшу за часів незалежності, вони правда з війни не вилазять поки, але все попереду.

То ж майте надію, і долучайтесь до війська. Як максимум, щоб долучитись до епічного протистояння, правої справи, і найцікавіших людей сьогодення, і як мінімум, щоб з вас потім не спитали. Як з лоха.

Почав я все це з публічності. Чому? Бо от треба мені збір наприклад робити чи просто добро в світ нести, щоб рандомний ухилянт раптом не передумав мені задонатити чи не перестав вважати мене котиком з ЗСУ. А я тут страшні речі пишу, і кожен текст думати змушений, і як би зради не нагнати, бо свої палками забʼють і як би з оптимізмом не перестаратись, щоб диванні війська не розслабились настільки, що й новорічний пʼятак об дно монобанки не брязне.

І це важко, знаєте..дуже важко втриматись від своєї генетичної схильності робити наперекір, і, набутої в тяжких філософських диспутах, звички закінчувати аргументацію нахуєм або похуєм.

Я настільки чесний, що кажу вам, що я не до кінця чесний. Я настільки не хочу вас розчаровувати потім, що краще зроблю це одразу.
Я поганий. Але трьом з половиною людям я не байдужий. А вони мені не байдужі настільки, що я, як бачите, навіть готовий за них воювати.

Що ж. Бажаю вам навчитись орієнтуватись у правилах майбутніх ігор. Настільки щоб ви могли красиво вийти з будь-якої з них. А ще бажаю вам мати близьких, за яких ви готові хоча б вбити, не те що вмерти. І щиро бажаю аби вас такі питання ребром минули.

З Різдвом… хоча і з запізненням. Обіймаю.

Заходжу в інстаграм аби робити репости зборів і всього важливого. І якось постійно вибиває тредс в рекомендаціях. 5 хвилин там і хочеться видалити інтернет, а не те що інстаграм.

Втім…бачу і багато нормального. Принаймні, якщо люди одне одного ненавидять, то є дві точки зору, і якась боротьба, а не всі пришелепкуваті)

І так, нагадую за збір. Потрохи йдемо але поки на машинку не назбирали. А таки треба. І дуже.

З яких пір Новгород-Сіверськ це село? Там більше 10к людей проживає. Що ж, побачимо, що буде далі.

На Чернігівщині ухвалили рішення про обовʼязкову евакуацію з 14 прикордонних сіл — Новгород-Сіверську, Семенівську, Сновську і Городнянську громади, — ОВА.

Прикордоння під щоденними обстрілами.

Продовжувати стільки, скільки буде треба.

Вчинки Героїв - полеглих в боях воїнів - задають вектор розвитку всього суспільства. Бо ми в буквальному сенсі маємо змогу жити завдяки їхньому Чину.

Не в наших традиціях оплакувати й жаліти загиблих в бою. В наших традиціях згадувати -  їхню відвагу, хоробрість і їхню віру в боротьбу. Та продовжувати їхні справи. 

День Мертвих - дата, коли ми згадуємо кожного полеглого воїна. Ці імена - наш щоденний заклик до дії. Це мотивація та вогонь, що ніколи не дозволить нам зупинитися чи опустити руки.

@MaksymZhorin 👊🏻

З прийдешніми, друзі 🫶
Нехай рік буде для вас кращим за попередній. Любові і злагоди.

Щодо себе: я прожив цей час цікаво і змістовно. Не скажу, що легко, особливо в тих моментах де треба було приймати стратегічні рішення. Десь болить, десь гарчить, та ні про що не шкодую. Хіба що картаю себе за недостатню снагу або надмірну апатію — за обидві крайнощі.

Але пора від себе відвалити і просто пожити. Наскільки можливо.

Раджу ознайомитись усім. Більше навіть цивільним. Бо ми це все бачимо зсередини.

Третій армійський корпус — це український Deep State. А далі буде більше і краще. Доєднуйтесь, робіть свій внесок, боріться. І давайте жити. Обіймаю.

https://www.instagram.com/reel/DS8XNiviFAT/?igsh=MWtjaHZldHR3ZHFmNw==

Правильне новорічне звернення 😉

Що ж. В новому році обіцяю вам більше йоги. Як мінімум тому, що за цей бліндажний рік спина в мене почала виходити з чату.

Раджу і вам практику додати до своєї рутини.

Влітайте в марафон.

БЕЗОПЛАТНИЙ ЙОГА МАРАФОН

Всім добрим людям категоричні привітання і поклони! Вітаю всіх з новим роком!

Минулий рік був дуже непростий і новий також буде викликом. І наша головна відповідальність-це відповідальність за наш стан. І я знаю як це зробити

Вже традиційно пропоную вам почати новий рік правильно. Почати з роботи над собою, з налаштування свого стану в максимально здоровий, спокійний і ефективний.

Працюємо цілих два тижня, з понеділка по пʼятницю (початок пʼятого січня), два рази на день (8 ранку і 19.30 вечір). Короткі, дуже прості, але дуже ефективні онлайн тренування по гімнастиці йогів початкового рівня (10-30 хвилин) + записи до кінця марафону. Практика підійде абсолютно всім, результат відчуєте після першого тренування

Умова участі одна-репост цього допису (в сторіз), після чого скидайте мені в телеграм (@leftsidememories) скрін репосту і до понеділка я вас добавлю в нову закриту групу

Допис для репосту

https://www.instagram.com/p/DS9tOe1gSAb/?igsh=MTJkYWxqZnVyamQ4OA==

До зустрічі на килимках!

Ніщо так не бадьорить зранку, як копання хороших позицій під Пуер і Тегуанінь. Це навіть не сарказм.

Київ абсолютно спокійний.

Життя часто зводиться до вибору між стильним злом і огидним злом. Жодне з них не є абсолютним злом. Поза контекстом, і відносністю феноменів між собою, взагалі немає ніякого зла й добра.

Ідеологія, продуктивність, постійне устремління до цілей, як спосіб заповнити пустоту в собі чимось, окрім неприємних думок та емоцій, що самі собою з неї виринають.

А як не буде їх, то залишиться споживацтво, невпинне стрічкогортання, біганина за дофаміном, короткочасні знеболюючі задоволення.

Чим одне краще за інше?
Та й в цілому, завжди буде щось посередині, з легким нахилом в одну зі сторін

Мені не подобається цей світ драм, вічних воїн і конфліктів. Але інакше не може бути при хорошому масштабі. Гармонія і спокій є привілеями небагатьох малих соціальних груп.

Ніколи не буде ні ідеальної держави, ні бездоганної нації чи народу.

Якби я був достатньо сильний, то відмовився б від більшості з того, що маю і в чому існую. Від війни також. Посидів би в тюрмі років 10-20 за те що послав суспільство куди подалі, вийшов би, і робив все те саме: спостерігав дихання, працював би з умом і тілом, допомагав би іншим на буденному рівні без зайвих привʼязаностей і сталої взаємодії з соціальними інституціями та конструктами.

Але я не сильний. Я люблю гарно себе почувати, багато заробляти, спілкуватись з красивими жінками і цікавими мені людьми. Я люблю вирішувати складні задачі, коли маю на те ресурс, свободу люблю.

А також я багато чого майже ненавиджу. Коли мій графік контролює хтось окрім мене, коли те, що треба не співпадає з тим, що мені хочеться. Яка причина у «треба»? Проста — бо як не зроблю, то станеться не просто те, чого мені не хочеться але те, що мені категорично огидне або неприємне.
Отакі от негативні мотивації.

То ж я слабкий. І тому продовжуватиму далі вправлятись в тому, в чому я десь кращий за інших або потрібен іншим.

Зараз буде трохи закручена мораль, готові?

Поїхали.

Недостатньо сильний аби бути Діогеном?
Значить батрачитимеш на чергового Александра.

Можливо заперечите і скажете, що можна ж стати тим Александром? Я вам теж заперечу.
Статистично.
Та й Александри довго не живуть.

Втім така природа. І проти неї важко перти. Зістарюсь, лібідо впаде, як і авантюризм, і от вам вже зовсім інша особистість, і цінності. І вже суспільство тебе списує і менше питає за все. І з нової позиції розумієш, який же ідіотизм довкола. Усе має сенс лише відносно чогось іншого.
Ох, ця причинність…

Чую чийсь будильник. В добру путь трудягам, в їх абсолютно спокійний Київ.
А я спати.

Відпустки мають враховувати період нормалізації тиску — як у підводників. Два дні тільки намагаєшся виспатись і не впасти в ступор від того як вдома добре, а в день виїзду вже починаєш думати до якого сюрреалізму доведеться повертатись.

Так склалось, що цього разу я з «відпустки» одразу на війну. Настільки не люблю так робити, що роблю здається тільки вдруге за весь час. Іншого вибору просто не було.

Сподівався, що дистанційно зможу зробити вдома деяку роботу але обстріли мене переграли. Екофлоу не допоміг, бо в мене, як виявилось, не оптоволоконний інтернет. В офіційній відпустці я це вже виправлю.

Але чи буде в мене ця відпустка?:)

Та може воно все й на краще. Провів час з близькими (як завжди не з усіма, нажаль), не відволікався на новини та роботу.

І відпочив мінімально. Дивлюсь в очі своїй тривозі. З цікавого те, що мене більше бентежить імовірність не впоратись з додатковою роботою, яку я тепер маю, аніж з тим, що я одразу опинюсь на війні. Закручено працює психіка: виходить, що війна для мене є зоною меншого дискомфорту, аніж формальна взаємодія з людьми.

Я начебто давно витравив з себе перфекціонізм і синдром відмінника але деяке відлуння все ж залишається.

Що ж. Я знаю що роботи і робитиму. Але відчуття того, що все це лише труднощі на шляху до мети, не завжди дає достатньо сил аби продовжувати рух.

Лише дисципліна і якийсь фоновий стоїцизм — от на тому й тримаємось.

А далі буде цікавіше. Цікавість, інтерес, допитливість… ось тобі й життєві компаси поперед моральних. Вони вже привели мене до нового етапу в житті, втім перехід скрипучий і малоприємний.

З плюсів тільки те, що іншого сценарію я й не сподівався, а підготовлений — значить озброєний.

Цей рік повинен стати дуже важливим для мене і багато чого змінити. Сподіваюсь я просто буду достатньо розважливим і сильним аби прожити його як слід.

І вам бажаю з усім впоратись.
Обіймаю, тисну руки.

Продовжую рух.

Маю ще важливу нотатку для ваших очей. Нещодавно від кількох людей почув, що досить негативні думки транслюю тут, або ж досить великий набір протиріч розливаю по віртуальним полям, і це збиває з пантелику.

Тому нагадаю, що усі речі я пишу, перш за все, аби самому мати змогу спостерігати свій стан трохи збоку.
А станам властиво змінюватись. Це не книжка, обмежена апріорними правилами жанру, це — частина палацу моєї памʼяті і досить скромна, насправді.

Я не public figure чи role model, і всі очікування очікуючих вождя не їбуть так і залишаться з ними наодинці.

Взагалі гарно було б, аби люди більше прислухалися до себе і читали книжки, яким від пʼятиста років, аніж тесали собі кумирів з лісу телеграмних дубів, і без вагань поглинали словесний форшмак (неважливо тиражований чи розкиданий між пабліків), в прикуску до трьох чарок новин.

P/s

П’ю зараз «Золотий равлик» — той, що червоний, а не зелений. Просто мед богів, а не чай. Рекомендую.

Ніщо так не надихає, як поїзд, що спізнився на 5 годин і прохолодний вокзал.
Мав час почитати мантру і побути в моменті. Одразу якось і хвилювати перестало все, що чекає мене колись там аж завтра.

Втім це було краще ніж сидіти в пункті незламності. Зайшов туди і пошкодував, що ковід не вбив мій нюх повністю (так, після корони я втратив десь відсотків 30 чутливості до запахів, і це ще не найцікавіший постефект, колись напишу про те).

Не вистачило мене й на 5 хвилин — вирішив, що постояти на холоді буде ближче до велінь Неба😁
А благородний муж тільки тих велінь і чекає, ви ж знаєте:)

То ж частіше здіймайте голову до небес, аби в ній міг зародитись якийсь благородний помисел (чи категоричний імператив).

Загалом цікавий день був, адже я встиг побувати в церкві і в пункті незламності. І знаєте, за якими б параметрами не придумали голосування і оцінку, церква лишилася б моїм фаворитом у цьому порівняльному двобої.

Що ж. Можна й поспати. В добру путь.