привіт🌿

сьогодні я публікую перший огляд на цьому каналі. він вийшов трошки величенький, тому повний текст лежить на медіумі.

у своєму минулорічному мініальбомі Сашко drimandr зміг дуже класно розповісти історію аутсайдера, що шукає свободу в уривках своєї юності та дитинства.

5 пісень "Амнезії" – це інді-емо листівки, зроблені від руки. вони дуже щирі й мають всі шанси вам відгукнутися, якщо вам близько 25-ки.

слухайте мініальбом тут

#сучукрмуз
#інді

лінк ще раз (технічна неполадка): ~~~~

[про автора]

сьогодні хотів би розповісти більше про себе і свій слухацький бекґраунд, аби вам було краще зрозуміло, якій музиці я здебільшого приділятиму увагу.

у шкільні роки я слухав здебільшого рок-музику 60-70-х. а десь на межі школи на універу я спочатку знайшов на торенті "Містолінію" 5 Виміру, а потім – підписався на "Музмапу".

як наслідок, протягом кількох років я здебільшого слухав українську музику з саундклауду, аж поки ближче до кінця 10-х в мене не з'явилося стрімінг-підписки.

як наслідок, станом на зараз мого слухацького бекґраунду поки що недостатньо, аби претендувати на справді професійну музичну критику. саме зараз я, висловлючись "літературно", намагаюся "заповнити лакуни" й зрозуміти більшу кількість жанрів і напрямків, аніж знаю зараз.

паралельно я пробую слідкувати за актуальною музикою через AOTY та RYM. але ще одним моїм бажанням є навчитися "диґґерити" музику, про яку не пише Пічфорк чи Ґардіан, але яка, незважаючи на малі "охоплення", все одно є дуже класною🌿

отже, на цьому каналі я буду фіксувати свої знахідки й тренуватимуся писати огляди чи рецензії, коли натраплятиму на платівки, які мені сподобаються.

дякую, що вас зацікавив мій канал! вірю, що попереду багато відкриттів і що ми зможемо збагатити плейлісти одне одного. ловіть промінчики вдячності💛

ця платівка вийшла в п'ятницю – і я намагався "продати" її усім, кого знаю. в неї цікавий контекст, амбіція та доля.

отже, Eyes in the Tower вийшла на лейблі Шабаки Гатчінгса Native Rebel Record. це – альбом-колаборація двох митців: репера Confucius MC (який має за плечима 2 сольники, в тому числі – гарний минулорічний) та драмера Kwake'a, який, попри великий досвід, досі не мав "свого" великого релізу.

як свідчить опис релізу на бендкемпі, центральним образом платівки є Паноптикум: ідеальна в'язниця, де камери в'язнів розташовані по колу, а наглядача невидно. Confucius MC прив'язує цей образ до Лондона, де боротися зі злочинністю вирішили за допомогою повсюдного встановлення камер спостереження. при цьому, Tower у назві – це, вочевидь, не просто вежа, а саме та лондонська в'язниця, куди кидали ворогів короля.

на додачу в альбомі в декількох піснях проскакує натяк, що романтичні стосунки (як боротьба за владу над іншим) – це теж свого роду Паноптикум.

на жаль, дует не виклав lyrics до свого альбому, тому на констатації вдатності його центральної метафори я завершу цю частину огляду.

***
тепер підемо до аудіальної частини цього твору. власне, я не знаю, чи правильно називати те, що дует зробив на цій платівці "джаз-репом".

маємо репера з крутою читкою і крутого барабанщика, який нарешті може "розгулятися" (адже це, чорт забирай, його проєкт!). до цього додано контрабас, саксофон і фортепіано, але на виході ми все одно не отримуємо "джаз-реп".

справа в тому, що хіп-хоп передбачає акцент на людині, а біт + інструментальні партії "обслуговують" перфоманс виконавця. натомість джаз передбачає спонтанну взаємодію інструментів та музикантів, що шукають певне "порозуміння".

так от, перші треки Eyes of the Tower занурюють слухачів/ок в певний спіритичний транс. це можна провідчувати, переглянувши лайви гурту.

але вже вдругій половині виявляється, що, з одного боку, читка і сторітегінг МС "підпорядковані" інструментальним рішенням, а з іншого – що інструментальні рішення мають обмежене читкою МС поле для експериментів. це гарно видно у двох передостанній треках, що проходять у гегемонії клавішних, які в суто джазовому (або навіть класичному) творі виглядали б дещо доладніше, аніж у "змаганні" із МС.

тим не менш, за цим "протистоянням" (а також – за підважуванням і перевинайденням жанрових рамок) дуже цікаво спостерігати. на альбомі багато класних музичних партій, які по хіп-хопівському скромні й радше "підсвічують" перфоманс двох головних учасників. однак в цілому, найголовніше у платівці – її чарівна (містична, африкано-"орієнтальна", тривожно-урбаністична) атмосфера. отже, Eyes of the Tower виявляється не реп-альбом, а саме джазовим (за духом) записом. це не так джаз-реп, як "хіп-хоповий джаз" (вибачте за цей новотвір)

на виході ми отримуємо камерну та приємну роботу – експеримент, що доступний для вух кожного і кожної, але не намагається нікому сподобатися, як і личить справжньому "бунтівнику".

***
тепер фінальні міркування. платівці не пощастило вийти в тиждень, коли паралельно виходить ще три помітні альбоми (бейонсе, чет пайл, флоріст). саме тому мені дуже хотілося розповісти про нього й таким чином – компенсувати його "непомітність".

однак, я також провів нескладний спотіфай рісьорч і неочікувано виявив, що ця платівка має приблизно вдвічі менше прослуховувань (~3.700), ніж мав минулорічний альбом Стаса Корольова в перші тижні після виходу. і я не знаю, як реагувати на цю ситуацію та який з цього можна зробити висновок.

але не зважаючи на все це, я продовжую вірити, що ця річ варта ваших сорока хвилин життя. особисто для мене цей альбом точно потрапляє десь у середину мого цьогорічного музичного топу. як вже попередньо потрапив туди інший альбом британської хіп-хоп сцени. буду намагатися слідкувати за нею пильніше🧡

#джаз
#хіпхоп
#британська_сцена

шановні підписники та підписниці, хочу зібрати невеличкий фідбек щодо оформлення каналу. але перед тим скажу, що ви також можете писати його у чат (@copiryma_chat ) або в коментарі під постами (це дуже цінно!)

я хотів би дізнатися, яка стратегія подачі тексту вам більше підходить: короткий опис з посиланням на медіум чи текст прямо в телеграмі?

з одного боку, занадто довгий текст у тг не сприйматиметься, а з іншого – виніс його у медіум потребуватиме від вас додаткового кліку й стане додатковою перепоною для ознайомлення.

з огляду на це, цікавлюся, який максимальний обсяг тексту для вас прийнятний у тг?

***
паралельно розповім, що у мене є фаворит у номінації "телеграм-рецензія року": огляд нової blooms corda від Юрія Берези. він за обсягом 10 абзаців. обидва ж мої тексти, запощені в різний спосіб, розтяглися на 15 абзаців. чи ок це вам і в якому випадку ваш "юзер експіріенс" був кращим?

p. s. дякую, що читаєте це💛

сьогодні – без великого тексту. номінація "бендкемп-альбом" – Moten/López/Cleaver

це красиве фрі-джаз / споукен поетрі з двома інструментами (ритм секцією) і правильним "акторським" голосом, що сторюють дуже круту атмосферу – те що треба, щоб посидіти на самоті в темній кімнаті.

пічфорк поставив йому вісімку ще у квітні, але тоді було дуже мало сил виловлювати нову музику. а тепер можна наздогнати втрачене🌿

#джаз
#споукен_поетрі

Björk повертається восени із новим альбомом. Точної дати поки нема, але відомо наступне: його назва 'Fossora'. Там буде секстет бас-кларнетів, габбер бітів (це такий піджанр хардкор-техно), фіт із її дітьми і Serpentwithfeet та грибна тематика. "Біологічне техно" як каже Бйорк. Також до альбому увійдуть дві пісні, які вона написала своїй покійній мамі, еко-активістці Hildur Rúna Hauksdóttir. І ще десь до кінця року Бйорк планує вихід серії подкастів по своїй дискографії. Не знаю як ви, а я дуже чекаю! Більше інформації шукайте у вчорашньому лонгріді для The Guardian.

📁 архів

привіт! пробачте за тривалу відсутність. днями знайшов музиканта, який своїм минулорічним альбомом увірвався в мій топ найкращих джазових гітаристів (поруч із Білом Фрізелом та Джефом Паркером).

Julian Lage – Squint

мені бракує наслуханості, щоб описати таку музику. крім гітари, на платівці лише два інструменти (власне, ритм секція). але грає Джуліан дуже-дуже захопливо! – сьогодні під час слухання його лайву я вронив сковорідку на підлогу (все ок, просто музика дуже хороша й хочеться виражати свої емоції рухами).

єдиний докір (який часто стосується й інших джазових платівок) тут може бути лише в тому, що на другій "стороні" альбому виникає деяка нестача divercity. але в цьому немає великої проблеми, адже ви зможете зупинити ваш віртуальний програвач на будь-якому місці запису (звісно, аби дослухати потім :)

і нарешті, 16 вересня вийде нова платівка Джуліана: View With a Room. тому, якщо вам сподобається ця музика, приходьте за добавкою за пів місяця🤍

#джаз

​​🎙 Ведучі дружнього Галас подкасту разом з нашим ведучим Миколою Магою обговорюють 10 актуальних українських альбомів та EP, що вийшли протягом цього року.

👂 До подкасту потрапили Паліндром, Hellknights, Sad Novelist, CLONNEX, Структура щастя, Furuvgerendufuroval, Сум, Nonsun, XX.XX та Sherpa the Tiger.

🎧 Слухати - https://anchor.fm/neformat-ukraine

#neformatcomua

цього тижня вийшло багато гарного матеріалу (і я буду щасливим, якщо ви накидаєте в коменти, що вразило саме вас).

моїм же найбільшим очікуванням була третя платівка The Comet is Coming Hyper-Dimensional Expansion Beam.

якщо ви ніколи не чули про цей гурт, то ось те, що потрібно про нього знати: в ньому грає один із найкрутіших "трубачів" сучасності Шакаба Гатчінґс і ця команда записала один із найкращих (н'ю-)джазових релізів минулого десятиліття – Trust in the Lifeforce of the Deep Mystery (2019). головна стратегія жанру, в якому грає гурт: змішування джазу та електроніки.

якщо сказати коротко про цей альбом: ви маєте його послухати! те, що робить The Comet is Coming важко співставити з будь-чим іншим, а сама платівка (за відчуттями) десь на межі між "добре" і "дуже добре".

якщо детальніше: на третьому альбомі гурт пішов у експериментах далі, аніж на (вже культовому) попереднику. якщо Trust in the Lifeforce of the Deep Mystery був більш "сонячним" і "джазовим", де електроніка більшою мірою підтримувала перфоманс Шабаки, то Hyper-Dimensional Expansion Beam – більш "темний" альбом, де електронна музика  (за кількісним виявом) нічим не поступається джазу.

окремі вставочки електронщини на цьому трошки нагадують вагоновожатих. але найголовніше – це гіпнотичні сінти, які трошки нагадують "космічну" музику з кіно.

джазова складова альбому, при цьому, тримається найбільше на ритмах Шабаки й басових та барабанних партіях. труба, як і завжди, на висоті, однак їй дещо частіше доводиться підлаштовуватися під ритм електронщини, а не задавати цей ритм власноруч.

і це народжує головний закид до платівки: на думку деяких оглядачів, The Comet is Coming не вдалося "сплавити" ці два жанри в цільний кінцевий продукт.

але це лише частково правда. з музикою такого штибу взагалі може бути достатньо "блоків" на рівні сприйняття, хоч ці "блоки" не конче свідчать про якість платівки (тому ставити їй 6/10 – неправильно!)

маленька бувальщина: колись я спробував з другого альбому "Комети.." взяти якийсь трек у плейліст. і в мене нічого не вийшло, бо в цій музиці немає "попсових" (в нейтральному сенсі) бенгерів, які б працювали від початку й до кінця (як це відбувається в хороших поп-піснях). ця музика – територія експерименту, який чарує атмосферою, але який не бере на себе зобов'язань сподобатись кожною своєю частиною.

те саме і з третім альбомом гурту: я спробував поставити "зірочки" кожній із пісень Hyper-Dimensional Expansion Beam (щоб розібратися, чи альбом "добрий", чи таки "дуже добрий") – але це було абсолютно недоречним.

від того, що заголовковий CODE має претензію на хітовість, а ANGEL OF DARKENESS – найекспериментальніша (і, можливо, найкраща) пісня платівки, оцінка альбому ніяк не змінюється. як і від того, що в якомусь із треків – найкраще соло Шабаки.

треки платівки самі по собі майже не є окремим творами. тому їхнє ранжування не допоможе "оцінити" цю музику. і лише якийсь "погляд згори" може щось запропонувати.

мої міркування: The Comet is Coming не стоять на місці й продовжують свої пошуки – і це величезна чеснота. цього разу їхня музика розкрилася по-новому, залишаючись не менш чарівною. але цей альбом ставить питання про те, яким буде "баланс звучання" гурту далі.

як на мене, то є два шляхи, аби їхній матеріал працював ще краще: або потрібен новий інструмент / музикант, який би власне "балансував" різні "ухили" гурту; або ж (якщо це органічний процес) стати ще більш електронним гуртом і використовувати живі інстументи лише як "підсилення" електронного первня композицій.

як би там не було, але платівка вийшла чудовою (навіть якщо вона трошки-трошки програє своїй попередниці). припускаю, що вживу цей гурт звучатиме не менш цікаво, ніж у записі. можливо, колись пощастить його почути