привіт🌿

сьогодні я публікую перший огляд на цьому каналі. він вийшов трошки величенький, тому повний текст лежить на медіумі.

у своєму минулорічному мініальбомі Сашко drimandr зміг дуже класно розповісти історію аутсайдера, що шукає свободу в уривках своєї юності та дитинства.

5 пісень "Амнезії" – це інді-емо листівки, зроблені від руки. вони дуже щирі й мають всі шанси вам відгукнутися, якщо вам близько 25-ки.

слухайте мініальбом тут

#сучукрмуз
#інді

лінк ще раз (технічна неполадка): ~~~~

[про автора]

сьогодні хотів би розповісти більше про себе і свій слухацький бекґраунд, аби вам було краще зрозуміло, якій музиці я здебільшого приділятиму увагу.

у шкільні роки я слухав здебільшого рок-музику 60-70-х. а десь на межі школи на універу я спочатку знайшов на торенті "Містолінію" 5 Виміру, а потім – підписався на "Музмапу".

як наслідок, протягом кількох років я здебільшого слухав українську музику з саундклауду, аж поки ближче до кінця 10-х в мене не з'явилося стрімінг-підписки.

як наслідок, станом на зараз мого слухацького бекґраунду поки що недостатньо, аби претендувати на справді професійну музичну критику. саме зараз я, висловлючись "літературно", намагаюся "заповнити лакуни" й зрозуміти більшу кількість жанрів і напрямків, аніж знаю зараз.

паралельно я пробую слідкувати за актуальною музикою через AOTY та RYM. але ще одним моїм бажанням є навчитися "диґґерити" музику, про яку не пише Пічфорк чи Ґардіан, але яка, незважаючи на малі "охоплення", все одно є дуже класною🌿

отже, на цьому каналі я буду фіксувати свої знахідки й тренуватимуся писати огляди чи рецензії, коли натраплятиму на платівки, які мені сподобаються.

дякую, що вас зацікавив мій канал! вірю, що попереду багато відкриттів і що ми зможемо збагатити плейлісти одне одного. ловіть промінчики вдячності💛

ця платівка вийшла в п'ятницю – і я намагався "продати" її усім, кого знаю. в неї цікавий контекст, амбіція та доля.

отже, Eyes in the Tower вийшла на лейблі Шабаки Гатчінгса Native Rebel Record. це – альбом-колаборація двох митців: репера Confucius MC (який має за плечима 2 сольники, в тому числі – гарний минулорічний) та драмера Kwake'a, який, попри великий досвід, досі не мав "свого" великого релізу.

як свідчить опис релізу на бендкемпі, центральним образом платівки є Паноптикум: ідеальна в'язниця, де камери в'язнів розташовані по колу, а наглядача невидно. Confucius MC прив'язує цей образ до Лондона, де боротися зі злочинністю вирішили за допомогою повсюдного встановлення камер спостереження. при цьому, Tower у назві – це, вочевидь, не просто вежа, а саме та лондонська в'язниця, куди кидали ворогів короля.

на додачу в альбомі в декількох піснях проскакує натяк, що романтичні стосунки (як боротьба за владу над іншим) – це теж свого роду Паноптикум.

на жаль, дует не виклав lyrics до свого альбому, тому на констатації вдатності його центральної метафори я завершу цю частину огляду.

***
тепер підемо до аудіальної частини цього твору. власне, я не знаю, чи правильно називати те, що дует зробив на цій платівці "джаз-репом".

маємо репера з крутою читкою і крутого барабанщика, який нарешті може "розгулятися" (адже це, чорт забирай, його проєкт!). до цього додано контрабас, саксофон і фортепіано, але на виході ми все одно не отримуємо "джаз-реп".

справа в тому, що хіп-хоп передбачає акцент на людині, а біт + інструментальні партії "обслуговують" перфоманс виконавця. натомість джаз передбачає спонтанну взаємодію інструментів та музикантів, що шукають певне "порозуміння".

так от, перші треки Eyes of the Tower занурюють слухачів/ок в певний спіритичний транс. це можна провідчувати, переглянувши лайви гурту.

але вже вдругій половині виявляється, що, з одного боку, читка і сторітегінг МС "підпорядковані" інструментальним рішенням, а з іншого – що інструментальні рішення мають обмежене читкою МС поле для експериментів. це гарно видно у двох передостанній треках, що проходять у гегемонії клавішних, які в суто джазовому (або навіть класичному) творі виглядали б дещо доладніше, аніж у "змаганні" із МС.

тим не менш, за цим "протистоянням" (а також – за підважуванням і перевинайденням жанрових рамок) дуже цікаво спостерігати. на альбомі багато класних музичних партій, які по хіп-хопівському скромні й радше "підсвічують" перфоманс двох головних учасників. однак в цілому, найголовніше у платівці – її чарівна (містична, африкано-"орієнтальна", тривожно-урбаністична) атмосфера. отже, Eyes of the Tower виявляється не реп-альбом, а саме джазовим (за духом) записом. це не так джаз-реп, як "хіп-хоповий джаз" (вибачте за цей новотвір)

на виході ми отримуємо камерну та приємну роботу – експеримент, що доступний для вух кожного і кожної, але не намагається нікому сподобатися, як і личить справжньому "бунтівнику".

***
тепер фінальні міркування. платівці не пощастило вийти в тиждень, коли паралельно виходить ще три помітні альбоми (бейонсе, чет пайл, флоріст). саме тому мені дуже хотілося розповісти про нього й таким чином – компенсувати його "непомітність".

однак, я також провів нескладний спотіфай рісьорч і неочікувано виявив, що ця платівка має приблизно вдвічі менше прослуховувань (~3.700), ніж мав минулорічний альбом Стаса Корольова в перші тижні після виходу. і я не знаю, як реагувати на цю ситуацію та який з цього можна зробити висновок.

але не зважаючи на все це, я продовжую вірити, що ця річ варта ваших сорока хвилин життя. особисто для мене цей альбом точно потрапляє десь у середину мого цьогорічного музичного топу. як вже попередньо потрапив туди інший альбом британської хіп-хоп сцени. буду намагатися слідкувати за нею пильніше🧡

#джаз
#хіпхоп
#британська_сцена

шановні підписники та підписниці, хочу зібрати невеличкий фідбек щодо оформлення каналу. але перед тим скажу, що ви також можете писати його у чат (@copiryma_chat ) або в коментарі під постами (це дуже цінно!)

я хотів би дізнатися, яка стратегія подачі тексту вам більше підходить: короткий опис з посиланням на медіум чи текст прямо в телеграмі?

з одного боку, занадто довгий текст у тг не сприйматиметься, а з іншого – виніс його у медіум потребуватиме від вас додаткового кліку й стане додатковою перепоною для ознайомлення.

з огляду на це, цікавлюся, який максимальний обсяг тексту для вас прийнятний у тг?

***
паралельно розповім, що у мене є фаворит у номінації "телеграм-рецензія року": огляд нової blooms corda від Юрія Берези. він за обсягом 10 абзаців. обидва ж мої тексти, запощені в різний спосіб, розтяглися на 15 абзаців. чи ок це вам і в якому випадку ваш "юзер експіріенс" був кращим?

p. s. дякую, що читаєте це💛

сьогодні – без великого тексту. номінація "бендкемп-альбом" – Moten/López/Cleaver

це красиве фрі-джаз / споукен поетрі з двома інструментами (ритм секцією) і правильним "акторським" голосом, що сторюють дуже круту атмосферу – те що треба, щоб посидіти на самоті в темній кімнаті.

пічфорк поставив йому вісімку ще у квітні, але тоді було дуже мало сил виловлювати нову музику. а тепер можна наздогнати втрачене🌿

#джаз
#споукен_поетрі

Björk повертається восени із новим альбомом. Точної дати поки нема, але відомо наступне: його назва 'Fossora'. Там буде секстет бас-кларнетів, габбер бітів (це такий піджанр хардкор-техно), фіт із її дітьми і Serpentwithfeet та грибна тематика. "Біологічне техно" як каже Бйорк. Також до альбому увійдуть дві пісні, які вона написала своїй покійній мамі, еко-активістці Hildur Rúna Hauksdóttir. І ще десь до кінця року Бйорк планує вихід серії подкастів по своїй дискографії. Не знаю як ви, а я дуже чекаю! Більше інформації шукайте у вчорашньому лонгріді для The Guardian.

📁 архів

привіт! пробачте за тривалу відсутність. днями знайшов музиканта, який своїм минулорічним альбомом увірвався в мій топ найкращих джазових гітаристів (поруч із Білом Фрізелом та Джефом Паркером).

Julian Lage – Squint

мені бракує наслуханості, щоб описати таку музику. крім гітари, на платівці лише два інструменти (власне, ритм секція). але грає Джуліан дуже-дуже захопливо! – сьогодні під час слухання його лайву я вронив сковорідку на підлогу (все ок, просто музика дуже хороша й хочеться виражати свої емоції рухами).

єдиний докір (який часто стосується й інших джазових платівок) тут може бути лише в тому, що на другій "стороні" альбому виникає деяка нестача divercity. але в цьому немає великої проблеми, адже ви зможете зупинити ваш віртуальний програвач на будь-якому місці запису (звісно, аби дослухати потім :)

і нарешті, 16 вересня вийде нова платівка Джуліана: View With a Room. тому, якщо вам сподобається ця музика, приходьте за добавкою за пів місяця🤍

#джаз

​​🎙 Ведучі дружнього Галас подкасту разом з нашим ведучим Миколою Магою обговорюють 10 актуальних українських альбомів та EP, що вийшли протягом цього року.

👂 До подкасту потрапили Паліндром, Hellknights, Sad Novelist, CLONNEX, Структура щастя, Furuvgerendufuroval, Сум, Nonsun, XX.XX та Sherpa the Tiger.

🎧 Слухати - https://anchor.fm/neformat-ukraine

#neformatcomua

цього тижня вийшло багато гарного матеріалу (і я буду щасливим, якщо ви накидаєте в коменти, що вразило саме вас).

моїм же найбільшим очікуванням була третя платівка The Comet is Coming Hyper-Dimensional Expansion Beam.

якщо ви ніколи не чули про цей гурт, то ось те, що потрібно про нього знати: в ньому грає один із найкрутіших "трубачів" сучасності Шакаба Гатчінґс і ця команда записала один із найкращих (н'ю-)джазових релізів минулого десятиліття – Trust in the Lifeforce of the Deep Mystery (2019). головна стратегія жанру, в якому грає гурт: змішування джазу та електроніки.

якщо сказати коротко про цей альбом: ви маєте його послухати! те, що робить The Comet is Coming важко співставити з будь-чим іншим, а сама платівка (за відчуттями) десь на межі між "добре" і "дуже добре".

якщо детальніше: на третьому альбомі гурт пішов у експериментах далі, аніж на (вже культовому) попереднику. якщо Trust in the Lifeforce of the Deep Mystery був більш "сонячним" і "джазовим", де електроніка більшою мірою підтримувала перфоманс Шабаки, то Hyper-Dimensional Expansion Beam – більш "темний" альбом, де електронна музика  (за кількісним виявом) нічим не поступається джазу.

окремі вставочки електронщини на цьому трошки нагадують вагоновожатих. але найголовніше – це гіпнотичні сінти, які трошки нагадують "космічну" музику з кіно.

джазова складова альбому, при цьому, тримається найбільше на ритмах Шабаки й басових та барабанних партіях. труба, як і завжди, на висоті, однак їй дещо частіше доводиться підлаштовуватися під ритм електронщини, а не задавати цей ритм власноруч.

і це народжує головний закид до платівки: на думку деяких оглядачів, The Comet is Coming не вдалося "сплавити" ці два жанри в цільний кінцевий продукт.

але це лише частково правда. з музикою такого штибу взагалі може бути достатньо "блоків" на рівні сприйняття, хоч ці "блоки" не конче свідчать про якість платівки (тому ставити їй 6/10 – неправильно!)

маленька бувальщина: колись я спробував з другого альбому "Комети.." взяти якийсь трек у плейліст. і в мене нічого не вийшло, бо в цій музиці немає "попсових" (в нейтральному сенсі) бенгерів, які б працювали від початку й до кінця (як це відбувається в хороших поп-піснях). ця музика – територія експерименту, який чарує атмосферою, але який не бере на себе зобов'язань сподобатись кожною своєю частиною.

те саме і з третім альбомом гурту: я спробував поставити "зірочки" кожній із пісень Hyper-Dimensional Expansion Beam (щоб розібратися, чи альбом "добрий", чи таки "дуже добрий") – але це було абсолютно недоречним.

від того, що заголовковий CODE має претензію на хітовість, а ANGEL OF DARKENESS – найекспериментальніша (і, можливо, найкраща) пісня платівки, оцінка альбому ніяк не змінюється. як і від того, що в якомусь із треків – найкраще соло Шабаки.

треки платівки самі по собі майже не є окремим творами. тому їхнє ранжування не допоможе "оцінити" цю музику. і лише якийсь "погляд згори" може щось запропонувати.

мої міркування: The Comet is Coming не стоять на місці й продовжують свої пошуки – і це величезна чеснота. цього разу їхня музика розкрилася по-новому, залишаючись не менш чарівною. але цей альбом ставить питання про те, яким буде "баланс звучання" гурту далі.

як на мене, то є два шляхи, аби їхній матеріал працював ще краще: або потрібен новий інструмент / музикант, який би власне "балансував" різні "ухили" гурту; або ж (якщо це органічний процес) стати ще більш електронним гуртом і використовувати живі інстументи лише як "підсилення" електронного первня композицій.

як би там не було, але платівка вийшла чудовою (навіть якщо вона трошки-трошки програє своїй попередниці). припускаю, що вживу цей гурт звучатиме не менш цікаво, ніж у записі. можливо, колись пощастить його почути

ще один гарний новий альбом, який варто послухати🌿

https://deadoc.co/ali-album

Якщо ви шукали альбом на ранок неділі, то в мене є такий.

Це Ali, спільна робота малійського гитариста В'є Фарки Туре та моїх улюбленців Khruangbin. Бачу, що останні вирішили не відпочівати та просто фігачити релізи один за одним.

Лонгплей названий на честь батька Фарки Туре, також гитариста із статусом легенди. Якщо ви колись чули щось з Khruangbin та афророк, то приблизно можете собі уявити як звучить Ali.

Це прикольна колаба двох солідних одиниць із жанрових ніш. Більшу частину часу вона ненапряжна та чілова. Але без повної поплави: певний грув тут присутній. А іноді врубається вельми хвацький настрій.

В Ali немає перетягування ковдри. Зате є повне взаєморозуміння. Дуже mutual та без відчуття розподілу на ролі. В'є пасує Khruangbin та навпаки. Через це альбомчик і слухається легко. Для відповідного муду - саме те.

https://www.youtube.com/watch?v=bVDRTYeGw6Q