Але щоб не вдавати з себе слухача виключно супер-андеграундної музики, давайте поговоримо, який з двох лютневих поп-альбомів кращий 🤍🧡

😇 "Блюз 21-го століття" вийшов раніше – і має цікаву передісторію. Рейчел почала робити музику ще підлітком, й  перед "Блюзом" записала три EP. Тож ця платівка – формально її "дебют". Ось тільки, як написав хтось на RYM, він – "занадто зрілий, як для дебюту".

Не сказати, що в "Блюзі" є щось особливе: платівка на межі р'н'б та поп-репу гарно розповідає свою історію. У ній йдеться про розставання і прийняття себе після нього (і парально – про очікування суспільства від жінки). Саунд альбому не пропонує щось нове, але дуже вдало лягає на читку Рейчел. Тож отримуємо гарну "біттер-світ" історію, яку хочеться дослухати до кінця. Неідеальний приклад, але найблільше за подачею, як на мене, Рейчел нагадує Little Simz.

❤️‍🔥 "Жага, я хочу перетворитися на тебе", натомість, вже забронювала собі місце серед платівок цього року. Багато хто каже, що вона досить експериментальна як для свого жанру, але я не сильно це розчув. На відміну від очевидних реверансів в бік музики нульових.

Але, напротивагу "Блюзу", в "Жазі" мені також не вдалося провідчувати якусь історію. Власне, в ній значно менше якогось наративу, і значно більше ствердження себе / своєї сексуальності / своїх відчуттів. Дехто вже квапиться порівнювати Полачек з Фіоною Еппл та Кейт Буш, записуючи "Жагу" в instant classic. Але, як на мене, це сильно перебільшено. Це гарний альбом, щоб слухати на фоні / танцювати під нього. Можливо, він "якісніший" за "Блюз", але далеко не такий відкритий до співпереживання 🤔

П.С. Розкажіть, чи слухали якийсь із цих двох релізів і як він / вони вам

Гарний джазовий альбом, якщо ви потребуєте сьогодні такого 💜

Zack Lober – NO FILL3R (2023)

Два альбоми з початку 70-х, якими хочеться поділитись 🫱🏽

Одні з перших платівок чорних музикантів, де артисти можуть говорити своєю мовою про свої проблеми:

Curtis Mayfield – Curtis (1970)
Gil-Scott Heron – Pieces of the Man (1971)

Це ніби зразкові гіппі-декламації, які вийшли незабаром після Вудстока. В них багато радості й віри в те, що у той історичний момент людство може змінитися.

Але в цьому переживанні зовсім немає недоречного пафосу: це ніби "документ епохи", яким зачаровуєшся при прослуховуванні. Цей культурний пласт, що поєднує загальнолюдське і внутрішньоспільнотне, дуже інтригує 🖤

Альбом Мейфілда, ймовірно, трошки покромсали продюсери – тож раджу ту його версію, де є демки. Вони наповнені класною енергією, а оригінальна платівка звучить дуже прилизано / форматно. В альбомі ж Герона особливо прекрасним є його A-side – де просто-таки хіт на хіті.

З першого раджу Miss Black America, а з другого – When You Are How You Are

Відкрив для себе нову артистку Арудж Афтаб 😇

В 19-річному віці вона переїхала з Пакистану до Штатів, де навчалася на музичну продюсерку. У своїй творчості вона переосмислює середньосхідну музику, часом додаючи до неї якісь західні речі.

Два роки тому Арудж записала сольник, який отримав Ґреммі й привернув увагу критиків. А цього разу вона випустила альбом-колаборацію з Віджаєм Аєром (крутим джазовим піаністом, про якого ви точно згадаєте, натиснувши на ▶️) та менш відомим басистом Шахзадом Ісмаілі. Їхня спільна платівка "Любов у екзилі" точно буде серед найкращих джазових альбомів року.

Як це працює? До східних мелодій і вокалу Арудж, – повільних і медитативних настільки, що на альбомі чотири 12+ хвилинні треки – додається виконавська майстерність двох досвідчених музикантів. Через це (поза контекстом) може здатися, що вокал Арудж – лише доповнення до цих тягучих творів. Але послухавши її попередній альбом, ви переконаєтесь, що саме вона – "мозковий центр" цієї колаборації.

На виході слухачі отримують досить незвичну музику, яка може розкритися з різних боків, але при цьому є дуже цілісною. Ті, хто прийдуть сюди по "незвичний джаз", і ті, кого цікавить народна музика – обоє знайдуть те, що шукають. Українським слухачам це може нагадати ДахуБраху з альбому "Шлях".

"Любов у екзилі" найкраще слухати ощадливо, інакше чари платівки можуть зникнути і вона одразу отримає тавро "нудної". І дарма, бо ця річ справді outstanding, яка заслуговує на місце у ваших топах ☘

​Сьогодні вийшов magnum opus Джамали — альбом «QIRIM».

14 барвистих кримсько-татарських народних пісень, закутаних у величні аранжування симфонічного оркестру. Ці пісні артистка віднайшла на рідному півострові у містах і селищах від Керчі до Ак’яру, від Ялти до Джанкою. І це свято кримсько-татарського спадку.

Вперше Джамала входить у такий резонанс і синергію з власним корінням, власною історією, собою найсправжнішою, і це процес взаємозбагачення: дивовижні за мелодикою і глибиною почуттів пісні отримують нове пишне життя і водночас голос Джа через ці пісні розкривається у всій своїй потужності. Лише інколи здається, що в гонитві за урочистістю і масштабністю з’їдається динаміка, нюансованість — майже все тут звучить гучно й помпезно. Але свято на те й свято, щоб відбуватись гучно й помпезно.

У цьому калейдоскопі емоцій, мелізматичних розспівів, історій, загадкових для більшості через незнання мови, артистка розповідає про всенародного героя Аліма Айдамаха (благородного розбійника, такого собі місцевого Робіна Гуда або Устима Кармалюка), про ногаїв (степових кримських татар), про керченського верблюда Чалбаш-Бора (образу сильної любові й відданості у фольклорі) — і це лише символи на поверхні, що потрапили до прес-релізів. Дуже сподіваюсь, що хтось зробить детальне інтерв’ю з Джа про цей альбом — про зміст пісень, процес дослідження, роботу над аранжуваннями і так далі. Світ має знати більше про контекст. Одразу уявляється вініл з красивим буклетом.

Хіба що обкладинка альбому виглядає недоречною: цифровий, неживий пейзаж, наче не з наймагічнішого місця на Землі, а з комп’ютерної гри Fortnite, і така ж цифрова нежива Джамала з поглядом, спрямованим неясно куди. Де тут мудрість і унікальність, що саме хотіла сказати артистка цим зображенням з ефектом «моторошної долини» — для мене лишилось загадкою. Усі фотоматеріали, що супроводжували реліз, виглядали значно цікавіше, містичніше.

Я почав з того, що назвав цей альбом магнум опусом, та насправді хочеться вірити, що для Джа це лише новий початок. Адже окрім звеличування кримськотатарських мотивів, їх можна занурювати в сучасний контекст, перетворювати на сильні поп-пісні, пружні танцювальні треки, гнучкий джаз (раптом згадав фантастичну концертну програму харків’ян Acoustic Quartet із кримсько-татарською співачкою Ельвірою Сарихаліл, яка так і не вийшла в студійному варіанті). Зрештою хіт з Євробачення «1944» частково вже демонстрував цей потенціал.

Та це все в майбутньому. Зараз є «QIRIM». Монументальна робота, в якій Джамала затверджує, що ніхто не перепише і не знищить багату історію її землі. Культурний тріумф як для самої співачки, так і для цілого народу.

Якщо маєте сили, послухайте сьогодні Бармалія і Лівінстона 😇

Трансляція ювілейного концерту «Лесі Квартиринки» продовжується, також святкуємо День Києва разом. Учора всі були вражені, тому не пропустіть сьогодні.

Порядок та орієнтовний час виступів другого дня:
16:00 — Andrii Barmalii feat. Oleksandr Yavdyk
17:00 — Пенсія
18:30 — Лівінстон
20:15 — The Unsleeping

Посилання на пряму трансляцію. Обов'язково дивіться та запрошуйте друзів і подруг.

Нагадаємо, що «Леся Квартиринка» також концентрують увагу на зборі коштів на антидронову систему для 14-ї боп НГУ «Червона Калина» від фонду Musicians Defend Ukraine. Ціль — 368 тисяч гривень. Доєднатися до збору можна за посиланням.

🖤 В продовження серії про афро-американську музику

Розповім про дві круті джазові платівки, які "заримувалися" в моїй уяві. Обидві присвячені Руху за права чорних

Частина І "Ми наполягаємо: Сюїта свободи Макса Роача"

Надзвичайно гарно зроблений альбом 1961-го року. В ньому до культового барабанщика доєдналися поет Оскар Браун та співачка Еббі Лінкольн.

Платівка прекрасна високим рівнем експресії, класною взаємодією вокалу і інструменталу, а також – ритм-секцією, яка підтримує це висловлення. "Ми наполягаємо" по-хорошому різка, як гамір вуличної акції, до якої хочеться доєднатися.

Цікавий також історичний контекст альбому: записаний за 3 роки до пермоги Мартіна Лютера Кінга, а також – під час протестів проти апартеїду в Південній Африці, він ніби "ловить момент" історії й стає мистецькою реакцію на неї.

Альбом сприйняли без захвату (через його "заполітизованість"), але сьогодні він – один з майлстоунів джазу, сміливий документ епохи і наочний приклад, на що здатний цей жанр і ця форма.

Частина II "Десять літ свободи" (2012)

Не менш цікава рефлексія на події 60-річної давнини. Чотиригодинна (!) платівка Вадади Лео Сміта складається з 19-ти композицій, які присвячені важливим подіям у історії афроамериканців. Вони так і називаються: "Мрія про рівність у освіті, 1954", "Бойкот автобусів", "Медган Еверс" і навіть "11 вересня, 2001".

Але що важливіше, так це власне музика. "Десять літ свободи" – це річ на перетині джазу і класики, для повного розуміння якої може забракнути музичної освіти. На платівці майже немає хаотичної поліфонії, адже більшість 15-хвилинних композицій побудовані на мінімалістичних партіях двох-трьох інструментів, які почергово підтримують одне одного.

Слухати цей альбом – це велика насолода. Вадада писав його більше 30 років, і його труба тут – просто неймовірна. Досвід знайомства з цим твором – це якась суміш просвітлення і емоції від думки "невже музика буває ТАКОЮ". Це той тип мистецтва, у якому не обов'язково знати "ключі" контексту чи теорії – воно просто примушує тебе проживати цей досвід, і лише назви треків натякають на задум автора.

Ось так зустрічаються один із найкращих джазових альбомів 1960-х і один із найкращих джазових альбомів 2010-х. Дякую за вашу увагу до цієї історії 🙏

🎵 Сьогодні слухаю Фей Ван

Цікава персонажка. За вайбом рохи нагадує Карпу початку нульових (і Cranberries)

⚠️ BREAKING: ви не чекали, але випуск альбомної кошиківки вже тут

Три альбомчики на тверду сімочку, які не соромно увімкнути і потішитись

⬇️ ⬇️ ⬇️

🗿O Monolith – другий альбом молодого арт-панк гурту Squid. У 2021-му вони разом із Black Country, New Road та black midi розвалили всі топи і вкотре довели, що в Британії вміють грати музику.

Мені дуже сподобалася їхня перша платівка: така грайлива, мелодійна і тягуча – одним словом, приємна до споживання. На цій вони пішли іншим шляхом і зробили своє звучання складнішим, так що -панк став переважати над -арт.

Але талант зі складністю нікуди не зник. Просто мені трохи іншого хочеться зараз слухати.

🌚 Space Heavy – а це четвертий альбом досить розхайпленого King Krule.Тут теж багато всього намішано (інді, психоделія, трошечки джазу), і теж талановито: інколи навіть буває трошки важко вгадати, як саме взаємодіятимуть в певний момент інструменти.

Єдиний недолік: на платівці аж 15 пісень, і під кінець вони починають здаватися одноманітними. Але зате альбом не настільки нонконформістський, як попередній.

Радше навпаки: досить мирний і задуманий. Ніби спостерігаєш за людиною, яка шукає правильний рух для свого танцю.

🎐 Weathervane – аж дев'ятий альбом Jason Isbell, про якого я вперше почув, побачивши твіт Пічфорка на цьому тижні. На відміну від попередніх двох платівок, тут усе відносно просто: це такий альбом, під який зручно їхати в машині кудись за місто.

Жанрово це суміш альт-кантрі та південного року, але найголовніше, що можна сказати про цей альбом: він з великою долею імовірністі сподобався б вашому тату.

Проста музика, яка нічого не винаходить. З класним вайбом, але і з трошечки незручними текстами (які міг би написати хтось із героїв Фолкнера, якби жив у 70-80-х).

***
Отже, у вас є три кошика. Запрошую обрати той, який припаде найбільше до смаку 🧺

🎹 Сьогодні слухаю Кейта Джаретта – людину, яка записала найпродаваніший фортепіанний альбом усіх часів.

Дуже сподобалась його плавна п'єса "Prayer" 75-го року. Кейт вміє грати дофігіщє нот в секунду, але найбільше люблю, коли він ощадливо натискає на клавіші.

Вчора дивився передачу, в якій він згадував, що Майлз Девіс, коли послухав його гру, із захватом і нерозумінням сказав: "як ти можеш грати це все з голови !?"

Кейт належить до нечастого типу музикантів, які наживо імпровізують краще, ніж у студії. Власне, його найпродаваніший альбом також є концертним записом.

💛 Сьогодні несподівано вриваюся з бінго "відлунь"

Ставте ✔️, присилайте свої варіанти в коментарі, а також пишіть, чого вам не вистачає на каналі (або що дратує)

Хочеться робити якісніший продукт для вас 😇

👁 Раптом ви не знали: чат GPT вміє заповнювати бінго.

Але він не є читачем "відлунь", тому його відгуки не такі цінні, як ваші 🙏

🏤 Сьогодні слухаю "Орфея" – італійську барокову оперу в записі 1987 року.

Дуже красивий і емоційний твір.

В ньому, як і в класичній драмі, 5 актів. Радісне весілля, смерть Еврідіки, розпачлива подорож Орфея до пекла...

Навіть не розуміючи тексту, розвиток дії все одно відчутний на рівні емоцій.

Можливо, не найвдаліший час для прослуховування цього твору, але хотілось розповісти про нього 🙏

Кошиківка повертається після тривалої перерви 💔

Сьогодні в фокусі уваги платівки Slowdive, Kofi Flexxx та Sprain, про які розповім, щойно прослухаю