Forwarded from Око нейромережі
Без умолку безумная девица
Кричала: "Ясно вижу Трою павшей в прах!"
Но ясновидцев - впрочем, как и очевидцев -
Во все века сжигали люди на кострах.
Кричала: "Ясно вижу Трою павшей в прах!"
Но ясновидцев - впрочем, как и очевидцев -
Во все века сжигали люди на кострах.
koss west:
ти удома сьогодні?
думаю зайти ближче до 14
тіко зі зв'язком ппц
П:
вдома. у мене світло десь до 16 буде. нещодавно увімкнули
koss west:
о, збс
тобі світле, літруню?
п:
а у тебе є дар переконання
koss west:
)))
ти удома сьогодні?
думаю зайти ближче до 14
тіко зі зв'язком ппц
П:
вдома. у мене світло десь до 16 буде. нещодавно увімкнули
koss west:
о, збс
тобі світле, літруню?
п:
а у тебе є дар переконання
koss west:
)))
В москве запущено голосование по русскому названию для системы Face Pay (оплата проезда по лицу). Варианты: "Оплати улыбкой", "Система биометрической оплаты", "Лицо Москвы", "Оплата взглядом", "Облик" и "Должны решать специалисты".
Ну мы же знаем правильный вариант, правда😉. А он такой: "Что с ебалом, русня?"
Ну мы же знаем правильный вариант, правда😉. А он такой: "Что с ебалом, русня?"
Forwarded from Американський 🚀 піхотинець
Декілька найгірших страхів бойових медиків:
- констатувати загибель побратима, особливо якщо поряд є інші побратими і мають надію, що ще можна щось зробити.
- страх зробити щось не так, не встигнути врятувати.
- найстрашніше, коли поранений гине в твоїх руках.
- коли боїшся не довезти пораненого до лікарні.
- коли він помирає від поранень в лікарні і починають думки тебе розривати, що це твоя вина.
- коли цивільні просять якісь ліки, яких в тебе нема і ти б хотів допомогти, але не можеш.
- що ти сам загинеш і ніхто не зможе їх врятувати, братиків.
- страх, що не вистачить того що в тебе є, коли біжиш до поранених.
- страх, що не зможеш вилізти з-під обстрілу з пораненими.
- страх, що машина загрузне чи поламається на етапі евакуації, або коли їдеш евакуювати.
- коди бачиш, що поранений замерзає і не можеш його відіграти.
- коли в молодого хлопчика, тяжке поранення голови, але ти його рятуєш і він залишається «овочем» на все життя.
- коли поранений кричить і просить не відрізати йому ноги, а їх в нього вже нема, а він ще не знає про це.
- коли нема зв’язку з групою поранених і ти не знаєш де їх шукати.
- коли лікарня перевантажена важкими пораненими, а ти привозиш і привозиш їх ще.
- коли не твоя зміна чергування в секторі і тобі телефонують в істериці, що в них поранені, важкі, а ти допомогти не можеш бо далеко звідти…
Цінуйте життя!!! І пам’ятайте, що ми досі тут, на війні і досі помираємо і мерзнемо, щоб ви могли жити у вільній країні, щоб нам було куди повернутися, щоб ми змогли після всіх цих жахіть війни відпочити і спогади ці відкласти в дальній ящик. Бо забути ми не зможемо і померлих не воскресити, але є ще живі, ті заради кого ми тут і будемо тут до перемоги.
(с) Крістіна Маєр
Американський піхотинець
- констатувати загибель побратима, особливо якщо поряд є інші побратими і мають надію, що ще можна щось зробити.
- страх зробити щось не так, не встигнути врятувати.
- найстрашніше, коли поранений гине в твоїх руках.
- коли боїшся не довезти пораненого до лікарні.
- коли він помирає від поранень в лікарні і починають думки тебе розривати, що це твоя вина.
- коли цивільні просять якісь ліки, яких в тебе нема і ти б хотів допомогти, але не можеш.
- що ти сам загинеш і ніхто не зможе їх врятувати, братиків.
- страх, що не вистачить того що в тебе є, коли біжиш до поранених.
- страх, що не зможеш вилізти з-під обстрілу з пораненими.
- страх, що машина загрузне чи поламається на етапі евакуації, або коли їдеш евакуювати.
- коди бачиш, що поранений замерзає і не можеш його відіграти.
- коли в молодого хлопчика, тяжке поранення голови, але ти його рятуєш і він залишається «овочем» на все життя.
- коли поранений кричить і просить не відрізати йому ноги, а їх в нього вже нема, а він ще не знає про це.
- коли нема зв’язку з групою поранених і ти не знаєш де їх шукати.
- коли лікарня перевантажена важкими пораненими, а ти привозиш і привозиш їх ще.
- коли не твоя зміна чергування в секторі і тобі телефонують в істериці, що в них поранені, важкі, а ти допомогти не можеш бо далеко звідти…
Цінуйте життя!!! І пам’ятайте, що ми досі тут, на війні і досі помираємо і мерзнемо, щоб ви могли жити у вільній країні, щоб нам було куди повернутися, щоб ми змогли після всіх цих жахіть війни відпочити і спогади ці відкласти в дальній ящик. Бо забути ми не зможемо і померлих не воскресити, але є ще живі, ті заради кого ми тут і будемо тут до перемоги.
(с) Крістіна Маєр
Американський піхотинець