Йой чилядь, ностальгія се страшна річ. Балакав тут з товаришем, згадали нашу кампанію десятирічної давності. Це була певно “найбажаніша” моя кампанія, котру я виношував роками. Сама ж гра була моїм “Граалем” відтоді як я про неї дізнався, ще за добрих десять років до самої кампанії.

То було дитяче відчуття, коли несеш нову касету з прокату і а твоя уява вже вигдадує свою фантастичну версію фільму (як правило фільм був значно нуднішим і «звичайним» за жваву дитячу уяву).

Empire of the Petal Throne була крутішою за нудні фільми. То було рольове одкровення. «Друга НРІ в історії» після D&D (хоч насправді ми знаємо що D&D не була першою, тому EPT є фактично четвертою) та перша гра котра представила поняття ігрового сетингу.

А ще вона була просто геть інакшою. Загадковою, чужою, “не такою” як зачитний GURPS 3е, криві ру-переклади D&D 3.5 в Word-файлі, перекошені і замилені скани Deadlands d20.

Тсольяну, Муґулав'я, Ян Кор… Світ, який створив Філіп Баркер (він же Мухаммад Аль-Рахман Баркер, або професор M.A.R. Barker) не мав нічого спільного з фентезі, до якого я звик. Ніяких Warcraft 3, Heroes of Might & Magic чи Володаря Кілець. Натомість Текумель був гребучим коктейлем з жанрів "меча і планет" та "помираючої Землі", натхненних, Берроузом, HPL, Кларком Ештоном Смітом та Вансом, одночасно не будучи калькою.

Колонія галактичної імперії, що через древній катаклізм стала ізольованою від решти всесвіту. У війнах між колоністами та місцевими расами з'явились п'ять людських імперій — Лів’яну, Муґулав'я, Саларв'я, Тсоляну та Ян Кор, що завмерли в крихкій рівновазі. Десять богів – Боги Закону і Боги Хаосу постійно змагаються за владу. Наука занепала, магія, енергії інших вимірів та древні технологічні артефакти зі сховищ Підсвіту і стародавніх міст зайняла провідне місце.

Це був довбаний Барсум під кислотою, де Ксену зняв Тарантіно. Воїни в плюмажах сходяться в жорстоких дуелях, розмахуючи мечами з плексигласу, маги жбурляються зарядами з інших вимірів й керують артефактами втрачених технологій. Пальпові іншопланетяни розсікають простір на зорельотах в стилі Бака Роджерса, а над храмами здіймаються ритмічні удари гігантських храмових барабанів.

Автор гри, професор мов та культур Південної Азії, вивчав урду і панджабі, захоплювався історією Індії, Єгипту і Мезоамерики і це бляха відчувається. І так, слідуючи слідами іншого професора, Баркер теж створив власні мови для сетингу! Це був світ, який точно був “не твоїм”. Можливо це ж і було бідою EPT.

Надто вже вона була "не для всіх". Можливо, через те, що вважалася “найдорожчою НРІ” у 1975 році (цілих 25 доларів), а можливо тому, що тут не можна просто взяти і сказати "Я гном-воїн" – і усім все одразу зрозуміло. Гравцям потрібно нормально так розібратись у сетингу, аби гра вдалася.

До речі, це ж контриться першою пригодою, в котрій гравці стають “дикунами” з далеких островів, що вперше потрапляють в столицю Імперії Тсоляну. Це дозволило гравцям досліджувати сетинг разом з персонажами.

А між тим, саме EPT першою ввела поняття “критів”. Так-так, ті що подвоюють шкоду при випадінні 20 на к20. Ага, в OD&D, на основі якої було написано ЕРТ, такого не було.

Загалом, дуже сумно, що ЕРТ заслужила культовий статус обскурної гри про яку говорять, але на жаль не грають. TSR теж не змогла належно підтримати її: крім основної коробки вони так нічого і не видали та й її публікація тривала не довго. І ще більш сумно стає, через тінь яка впала на гру. Незадовго до своєї смерті у 2012-му, професор Баркер опинився у центрі скандалу. Хто ж знав, що милий гік-дідуган публікував неонацистські романи в жанрі альтернативної історії під вигаданим псевдонімом, заперечував голокост і просував поїхавшу ревізіоністську псевдоісторію.

Та все одно, я вважаю, що Текумель заслуговує на увагу і трошечки памʼяті. Тому, якщо вам таки цікаво, Дід з радістю писатиме про цей світ, може навіть про ту древню кампанію. І до речі що до кампанії... щось та ностальгія про дурне змушує думати... може щось маленьке? Ваншот? Зайшли в Джакаллу і вийшли, пригода на п'ять хвилин!