Я сів. Узяв гітару.
І оце вперше за довгий час пісня написалася сама. Ви зараз будете бачити, як це виглядає. Це виглядає отак.
#шаманізм
#відеоквартирник
"Не про це" (пісня до покоління)

Еволюція препода-неформала очима школярів.
2005-6 рік:
"А ви правда в труні спите?"

2022 рік:
"А вам стільки перснів, щоб удар важчий був?"

Я навіть не знаю, ахахаха Х))
#мемуаразми #груші

Ви не повірите, але
Але чи треба пояснювати, що тут коїться?..
#вірші_стиха

Коли у розпалі підзим,
Коли відростає волосся -
не тому що так хочеться, а тому, що так треба,
Бо звіром ти є, а звірі на зиму зарослі.
Коли невідомо, що краще - брудне порепане небо,
землі липка та холодна згуба,
слово облудне чи слово грубе,
чи сирість замерзлої груби,
чи шлях у нікуди й до себе,
чи шлях у нікуди й від себе, -

Коли наступає підзим,
І раптом нізвідки приходить легкість казати "ні",
легкість вірити людям - і в те, що люди дурні,
І дивний спокій попаленої землі,
безсвітньої ночі, що в ній билині малій
так хочеться в теплу хату -
звернутись котом на ліжку, а перед тим товктися і позіхати, -

Коли наступає підзим
в калюжу із вистиглим запахом дубового листя,
у пастку кудлатою лапою босою,
у голочки першої паморозі, у останні роси,
що ними останній осінній день хтось вистелив,
І пахне солодко-гірко змарнілим плодом
і чаєм забутим,
і пахне чужою покутою,
і стелеться по долинах клубками смуток, -

Ти раптом так тихо, так мирно й спокійно приходиш до тями
Із цими очима, волоссям, ногами, руками,
із цими долоннями й брудом під нігтями, і
так незворушно бачиш: вони - твої.

Коли губився, то думав: прийду чи зі сміхом, а чи з плачем я.
Прийду як гробар, як дзвонар - або як наречений.
А приходжу - як думка, як вітру подих, як кома посеред рядка.

Але рука не тремтить.
Але це моя рука.
#радіотекст

- Зустрінемось наступного тижня?
- Неодмінно! І книжку про прокрастинацію принеси, я її хазяйці віддам, бо вона вже питала.
- Добре. Я все одно прокрастиную її читати.
- Вона теж прокрастинуватиме, бо кому цікаво таке читати. Але їй потрібне щось нецікаве для прокрастинації, щоб робити дійсно кльові речі.
#мемуаразми #груші

#груші для цинкової форми, просто з розмови:

Loki: I've got an army!!!
Ironman: We've got a narcissist twice as badass as you.

Кароч
У мене ідея набору промптів під кодовою назвою Future in the Past
Це промпти типу "предмет, ситуація, мотив", які роблять uncanny valley особисто в моїй голові
Беріть і робіт що хочете:

1. Стара телефонна картка від оператора та/чи абонента, якого вже не існує з тих чи інших причин. Робоча. Коли вставляєш у телефон, починає надсилати все більш цікаві повідомлення
2. Старий комп'ютер, ніби підімкнений до мережі, вже якось дивно. Заходить лише на певні сайти, показує лише часткову інформацію, або та, яка вже багато років є неактуальною.
3. Старий комп'ютер, на якому зовсім мало програм, але є одна доволі сучасна гра-симуляція.
4. Дискета з вашими зовсім дитячими/підлітковими фото (так написано на наклейці тотовим/бабусиним почерком). В Україні таких компів мало, але якщо знайти його і вставити, на фото ви впізнаєте себе, але не інших людей і місця. Або все ж впізнаєте?
5. Коли ви були маленькими, ви вивчили напам'ять телефони купи людей. В одної людини був лише домашній телефон, мобільного не було. Ви дзвонили цій людині з автомата, бо в хаті вже відключили стаціонарний телефон, а за дзвінки на міський з мобільного батьки дуже сварили. Випадково ви знаходите в місті підключений телефон-автомат. Він дзвонить.
6. Тварина приносить якийсь елемент техніки. Який? Чому?
7. На кухні досі є радіо, його не вмикали багато років. Якийсь із родич одержимо слухав його свого часу. Якщо почати слухати це радіо, реальність змінюється під те, що воно говорить, і стає дедалі дивнішою.

#груші #мемуаразми #сни

Я поделюсь тупо сном
Сегодня перед пробуждением мне снилось, что я прихожу к своим школьником и ставлю на стол табличку "сегодня я ем души"

Ну що, вітаю всіх новоприбулих!
Хто я і що тут коїться? Відповідь на перше — хто його зна, взнаєте — скажіть мені. А є тут: трохи пісень, написаних на бігу, коли гітара того захоче; трохи віршів і прозових текстів, а також зародків перекладів. Сни, думки, спогади та ідеї, часом фото.

Ви в мене вдома, подушок і місця на дивані вистачить на всіх. Сідайте, давайте наллю вам чаю чи кави. А там десь і пісні почнуться. Від чийого імені та якою мовою — цілком залежить від настрою. Голосів, якими я ділюся, теж вистачить на всіх. А в антракті можна вийти на балкон, полити сукуленти та глянути на великий світ зовні.

Ласкаво прошу!
#чаю?)

Ііі якщо ви відмітили 1 чи 2 варіант, — ні, це не значить, що ваша близька людина — клінічний нарцис. Це означає, що ця людина свідомо чи несвідомо мала виразний патерн маніпуляції людьми.

І що вами, якщо ви виросли в такій атмосфері, відносно легко маніпулювати через провину щодо важливих людей у вашому житті.

Звісно, я не спеціаліст, це просто моя думка. Маму згадав.

#мемуаразми

Сьогодні йду додому накручений ледь не до сліз (в мене дуже багато співчуття до моїх учен_иць), аж тут ловлю відчуття язиком:

У МЕНЕ ПОВНИЙ РОТ ЗУБІВ.

Не знаю, як це пояснити, однак відчуття мене дуже підтримало та заспокоїло.

Додам:

ПОВНИЙ РОТ ГОСТРИХ ЗУБІВ. ЗУБИ ЦЕ КОСТІ. В МЕНЕ ПОВНИЙ РОТ ГОСТРИХ КОСТЕЙ.
#мемуаразми #груші

А хочете #сни ?
Мені, як і багатьом пострадянським міленіалам, що пішли до школи на початку надмодерного періоду незалежності, часто та довго снилися неприємні сни про школу, сповнені синдрому самозванця. Довелося в них мені побути і учнем (переважно), і викладачем, але суть була та сама: забув матеріал.

Аж от сьогодні сниться: якийсь фестивальний день у школі, мій клас чомусь (насправді не "чомусь") спустився у сховище, а для інших класів можна прочитати лекцію за бажанням.

І я читаю для шостого класу лекцію про середньовічне мовознавство (???). І ніби щоби вивчати типи німецьких речень, монахи малювали собак і блазнів верхи на них. Голова собаки — то перше слово в реченні. Далі сидить перший блазень — "дієслово на другому місці", основа німецького розповідного речення та граматики взагалі. Далі сидить босий блазень, "народне речення", коли дієслово ставлять собі десь у середині й не надто переймаюся правильністю. А далі задом наперед сидить третій блазень, інверсія. Він дивиться на хвіст собаки, з-під якого виходить то модальне, то допоміжне дієслово, то частка "не".

Далі ми багато сміялися, розглядали те, як люди малювали собак і як малюють тепер. А ще я розказував про якогось середньовічного мовознавця (тоді як такого мовознавства не була, але були філософи, що любили повивчати, порозмірковувати). Він уважав, що мов усього 7-8, а інше — то діалекти. Винайшов мовні групи мужик.

Який же це класний і цікавий був сон. І жодного синдрому самозванця.

А ось і малюночок того собаки нашвидкоруч

...є люди, що сердяться на інших через їхню неуважність. Мені теж доводилося потрапляти в ситуації, же на мене селилися за це. Недослухав, не помітив, реагую на розмову так, наче я не тут. Був неуважний, включаюся в справу не повністю. Швидко й палко ввійшов у тему, вигорів і заледве тлію.

Вони мають рацію і мають право на свої емоції.
Але сміх у тому, що всі, певно, завжди дають те, що можуть. Внесок, що виглядає як 25% від можливих ста, в моєму випадку завжди чи майже завжди є 110%. Понад силу. Позичаючи в себе ж крихти здоров'я. Бо інакше не буде нічого взагалі. Бо я хочу тут були і хочу робити це. Бо в мене поки немає мови, якою я можу пояснити ці три речі: я хочу бути тут, в мене мало сил, я зможу зробити рівно це й це. Але я вчуся.
Але це дуже, дуже боляче.

Добре те, що чимдалі, тим більше люди взагалі починають розуміти, що відбувається і як.
Чи мені в останні роки дивно щастить на людей, що мене розуміють у прямому сенсі.

Настільки щастить, що стало сили написати це, бо не соромно й не страшно, що хтось образиться. В мене просто завжди мало сил, але я хочу бути поруч, наскільки зможу. Я знаю, що це знають. Я просто боюся часом, що мені це розуміння просто примарилося.

#мемуаразми

Щойно дійшло.
Мені завжди здавалося, що я друкую на телефоні не натисками, а ніби малюючи лише тому, що так менш обтяжливою для нервів рук.

Але ні. Такий спосіб ще й красиво виглядає. Як танок мурмурації птахів у призахідньому небі. Як каліграфія незнайомою мовою. І я пишу так доволі часто, коли, звісно, не треба писати якісь особливі й доволі рідкісні слова штибу "мурмурація" чи "призахіднє". Але потім алгоритм запам'ятовує їх на деякий час.

Одруки, звісно, бувають (і часом діють на нерви моїм друзям і навіть колегам). Але мене дуже заспокоює той факт, що я зараз пишу цей пост, вимальовуючи дивні риби, як зграя невідомих птахів у небі. Є в цьому щось, еге ж?
#груші

Зараз буде трохи сплутаних ранкових думок.

І таки вибачте, але за нашої доби мерзотники кричать на сполох і ґвалт посеред влаштованої ними різанини, а фашисти називають себе антифашистами. А ті, хто їх підтримують, дуже неохоче дозволяють собі пояснити, що не так. І, гадаю, так завжди було.

Люди, які зараз досі кажуть "я проти війни", будучи ні з російського, ані з українського боку, кажучи це, в моїх очах виглядають як щонайменше донатори, а часом і як бенефіціанти цієї війни. Бо ці слова не означають спорту конфлікту. Вони означають небажання вислухати жертву чи знати про її існування взагалі.

В Німеччині такі люди, звісно, ж, теж є (на жаль, як і скрізь), й це переважно люди, що дивляться "незалежні" російські новини (бачите, для цього необов'язково бути росіянином). Якщо з такою людиною поговорити, завжди можна натрапити на проклятий скарб: расизм, ейблізм, сексизм чи все разом. Така людина носить своє прокляття з погордим лицем і твердить, мовляв, вона не расист. А далі вставляє щось на її позір таке влучне, щоб усі зрозуміли. Хибне твердження щодо біології, наприклад. Або намагається присоромити людей з інвалідністю за їхнє існування. Посміятися над жінками. Принизити жартом представників інших етнічних груп.

Прикро, але нічого дивного, що в Німеччині днями була спроба державного перевороту на користь монархії: в монархічної структури цілком деструктивний наратив, надто якщо мова про "відновлення імперії", а в заколотників із вищих щаблів німецького суспільства наратив був саме таким. Убити когось, когось викрасти, багатьох лишити без світла. Дуже шляхетно, атож. Багато місцевих дивується, як це могло статися в такому прогресивному суспільстві. Все просто: бо в суспільстві була група впливових симпатиків насилля, і вони, бачачи вседозволеність можновладців у межах рфії, вирішили й собі спробувати. На щастя, їх упіймали та ведуть розслідування.

Місцеві кажуть, та як так, у нас у всіх класах середньої та старшої школи діти на історії вивчають, який поганий націонал-соціалізм.

...а тоді деякі додають: не те що в деяких інших країнах типу, скажімо, вашої, де живуть такі шумні, нахабні люди. І питають, коли ми там нарешті пограємо. Але якщо розмова відбувається не віч-на-віч, всі інші її учасники потім вбачаються переді мною, бо це сором — таке казати.

Звісно, що сором. На щастя, ця думка не єдина в тутешньому суспільстві. Вона навіть не переважає (принаймні публічно, бо публічно бути шовіністом тут таки не надто заохочується). Але поки токсична шовіністична думка ходить суспільством будь-якої колишньої метрополії, це означає одне: тоталітарний дух іще лишився, і досі є вірогідність повернення до старих хижацьких звичаїв.

І якщо ця думка бродить тут у головах любителів кисельова, то в межах кордонів рфії вона давно вже забродила, перетворилася на огидний оцет і вкрилася грибами. Знаєте такі гриби, які ростуть на мурахах і керують їхніми діями?..

Атож.

Але тому, хто пускає в своє мислення й основу особистості таку заразу, загалом байдуже, що дорога назад — тонша за вушко голки. Ця людина голосніше за всіх, та й то безпосередньо з місця злочину, з закривавленими руками кричатиме про свою невинність. Казатиме навіть, що так, це вона зробила, але вона невинна. І робитиме великі-великі очі.

Якщо до подібних ситуацій і подібної риторики не ставиться критично, якщо не вчитися аналізувати, якщо вивчення історії обмежити датами перемог, — громадське суспільство збудувати й не вийде. І мале горизонтальне не вийде. Навіть себе збудувати не вийде. В кращому випадку вийде лицемір, копія з копії з копії. В гіршому випадку вийде людина, яка прагне крові невинних. І щиро не розуміє, що не так. Вона ж уже вісім крикнула, що вона — хороша.
#мемуаразми

Зараз поки не пишеться, бо багато навалилося. Я записую сни та часом смішу (сподіваюся) друзів жартівливими пісеньками.
Дуже хочеться додому, дуже стомився. Сьогодні дізнався, що потороч майже зруйнувала Херсонес.
Поки все схоже на мої сни, це й виснажує, і підтримує.
Хочу додому. І щоб у людей, малих і дорослих, було менше приводів для життя на межі :(
#мемуаразми #сни