Поки я знову знаходжуся серед купи недо-(чи нена-)писаних текстів, а світ дедалі більше розкривається як місце, глибини складності, заплутаності та жаху якого не в змозі описати жодна література, —
хочу поділитися з вами історією в колекцію теґів #матірчудовиськ, #мемуаразми та #груші.
Вкотре юнаки та юнаки, з якими ми пірнаємо в труди, пригоди та кпини німецькомовного середовища, завважили, що я чимось нагадують вампіра. В хорошому сенсі. Тепер, як 17 років тому, мій клас чекає від мене надприродних штук. І це, звісно, весело та приємно, і мене тішить, що у людей є віра в дива. А проте, сподіваюся, що одного разу їм буде достатньо віри в себе. А не в учителів, вампірів чи будь-яких людей та істот ззовні.
Це довгий шлях. Навіть я його ще не пройшов.
хочу поділитися з вами історією в колекцію теґів #матірчудовиськ, #мемуаразми та #груші.
Вкотре юнаки та юнаки, з якими ми пірнаємо в труди, пригоди та кпини німецькомовного середовища, завважили, що я чимось нагадують вампіра. В хорошому сенсі. Тепер, як 17 років тому, мій клас чекає від мене надприродних штук. І це, звісно, весело та приємно, і мене тішить, що у людей є віра в дива. А проте, сподіваюся, що одного разу їм буде достатньо віри в себе. А не в учителів, вампірів чи будь-яких людей та істот ззовні.
Це довгий шлях. Навіть я його ще не пройшов.
👍2🔥1
І ще одна історія за тим же теґом.
Учора на уроці (звісно, німецькою) обговорювали сни. Віщі, нічні жахіття, усвідомлені, як впливати, як запам'ятовувати, що кому сниться, що таке взагалі сни.
І потім мені, звісно ж, наснилось усвідомлене сновидіння.
В ньому я знав, що я сплю, зі мною при цьому була одна людина з реальності, одна з царства снів, а одна — зі світу текстів. Людина з царства снів знала, що я сплю, і я знав, що вона знає.
Ми прийшли на місце злочину. Один із моїх персонажів, лікар і ветеран, когось убив (я не знаю, чим вам треба було допекти, добрий докторе, справді, не знаю). Але труп лишили на місці, а прикінчили дуже очевидно й чисто — скалпелем. Людина зі світу книг стала пояснювати, що в доктора Кіннартса є неочевидні вороги, про яких я ще не знаю, а людина зі світу снів була поруч, щоби я все вірно почув та запам'ятав.
Потім я прокинувся.
В мене стільки питань.
І одне з них — чи ще комусь сьогодні снилося щось усвідомлене?
(І так, метод долоні працює, саме сьогодні вночі мав шанс переконатися)
#сни #матірчудовиськ #мемуаразми
Учора на уроці (звісно, німецькою) обговорювали сни. Віщі, нічні жахіття, усвідомлені, як впливати, як запам'ятовувати, що кому сниться, що таке взагалі сни.
І потім мені, звісно ж, наснилось усвідомлене сновидіння.
В ньому я знав, що я сплю, зі мною при цьому була одна людина з реальності, одна з царства снів, а одна — зі світу текстів. Людина з царства снів знала, що я сплю, і я знав, що вона знає.
Ми прийшли на місце злочину. Один із моїх персонажів, лікар і ветеран, когось убив (я не знаю, чим вам треба було допекти, добрий докторе, справді, не знаю). Але труп лишили на місці, а прикінчили дуже очевидно й чисто — скалпелем. Людина зі світу книг стала пояснювати, що в доктора Кіннартса є неочевидні вороги, про яких я ще не знаю, а людина зі світу снів була поруч, щоби я все вірно почув та запам'ятав.
Потім я прокинувся.
В мене стільки питань.
І одне з них — чи ще комусь сьогодні снилося щось усвідомлене?
(І так, метод долоні працює, саме сьогодні вночі мав шанс переконатися)
#сни #матірчудовиськ #мемуаразми
🔥5
Тексти-тексти. Ну, так, трохи. Трохи #проза, а насправді #сни про #замок.
Текст російською, можна знайти на телеграфі отут: https://telegra.ph/CHelovek-na-mostu-05-14
Добрі люди підказали для українського всякого ще "Друкарню". Колись я обов'язкововиживу прийду до тями й заведу там рахунок.
Але пробі, давно нічого не писав.
Певно, після того, як учора наснилося, що я на вечірці богів теж бог, і в усіх вечірка, а я працюю, й мені те не прийшло до смаку — мозок вирішив підсунути мені щось цікавіше. А всесвіт нагородив кепським інтернетом, з яким єдине, що можна — це щось писати. Ото вже дякую!
Текст російською, можна знайти на телеграфі отут: https://telegra.ph/CHelovek-na-mostu-05-14
Добрі люди підказали для українського всякого ще "Друкарню". Колись я обов'язково
Але пробі, давно нічого не писав.
Певно, після того, як учора наснилося, що я на вечірці богів теж бог, і в усіх вечірка, а я працюю, й мені те не прийшло до смаку — мозок вирішив підсунути мені щось цікавіше. А всесвіт нагородив кепським інтернетом, з яким єдине, що можна — це щось писати. Ото вже дякую!
Telegraph
Человек на мосту
Похлёбка была бледно-зелёной, падала в миску комками, и резко пахла яйцом и горохом и ещё чем-то, жирным и сладким. Но вкуса у неё, как и у хлеба, который давали к обеду, почти не было. Соседи по столу, однако, уплетали варево с завидным аппетитом. Подносишь…
🔥2❤🔥1
У маленькій кав'ярні в центрі Пшемишля обговорюють українською краї, де першими прийняли християнство, а ще музику Боба Марлі.
Йде дощ, мої ноги змокли вкрай, місцева площа Ринок схожа на центр Ужгорода.
З колонок грає "Must have been love", я їду до Києва. Зараз, коли стільки ракет?
Так.
"Візьміть і нас, хоч у валізі, ми хочемо додому", — казали мої учні. Всі хочуть додому. До Києва, Херсона, Одеси, Харкова. В міста, в яких живуть їхні рідні й у яких уже ніхто не живе. Хочуть їхні мами, сестри та бабусі. Хочуть знайомі волонтерки та волонтери. Хочуть усі чи майже всі люди з моєї маленької бульбашки українців у Берліні. Навіть якщо не зараз, навіть якщо поки не назавжди. Але це важливо знати й відчувати. І нести з собою.
В мене досі нема слів для опису багатьох думок щодо цієї війни, бо на їхньому місці — вина. Страх образити. Страх зробити боляче. І це, певно, як зараз кажуть, незлий запит на візит до психотерапевта.
Сусідки по кав'ярні перейшли до розмови про Софійську площу в Києві. Про "Хайят", у склі якого відбивається Софія. Про кав'ярню на площі, яка була закривалася й відкривалася бозна скільки разів.
Вони їдуть додому. Не знаю, чи повертаються, чи поки просто в гості.
З колонок грає "Алілуя". Дощ майже закінчився.
Мені час розплатитися й піти.
#мемуаразми
Йде дощ, мої ноги змокли вкрай, місцева площа Ринок схожа на центр Ужгорода.
З колонок грає "Must have been love", я їду до Києва. Зараз, коли стільки ракет?
Так.
"Візьміть і нас, хоч у валізі, ми хочемо додому", — казали мої учні. Всі хочуть додому. До Києва, Херсона, Одеси, Харкова. В міста, в яких живуть їхні рідні й у яких уже ніхто не живе. Хочуть їхні мами, сестри та бабусі. Хочуть знайомі волонтерки та волонтери. Хочуть усі чи майже всі люди з моєї маленької бульбашки українців у Берліні. Навіть якщо не зараз, навіть якщо поки не назавжди. Але це важливо знати й відчувати. І нести з собою.
В мене досі нема слів для опису багатьох думок щодо цієї війни, бо на їхньому місці — вина. Страх образити. Страх зробити боляче. І це, певно, як зараз кажуть, незлий запит на візит до психотерапевта.
Сусідки по кав'ярні перейшли до розмови про Софійську площу в Києві. Про "Хайят", у склі якого відбивається Софія. Про кав'ярню на площі, яка була закривалася й відкривалася бозна скільки разів.
Вони їдуть додому. Не знаю, чи повертаються, чи поки просто в гості.
З колонок грає "Алілуя". Дощ майже закінчився.
Мені час розплатитися й піти.
#мемуаразми
👍5🔥2
Тривога-тривога,
Перейди до Таганрога,
З Таганрога до Москви,
До проклятої мордви.
(вибачте не вибачте)
Перейди до Таганрога,
З Таганрога до Москви,
До проклятої мордви.
(вибачте не вибачте)
👍6🔥2
Обожнюю киян.
В ранковому метро випадково зустрілися поглядами з одною дівчиною. Дівчина несла м'яту в банці з водою. Мені миттю вручили кілька гілочок з власної дачі (це мені теж розказали).
А Київ гарний завжди.
І в день після свого офіційного та неофіційного свята — понад усе.
#мемуаразми #груші
В ранковому метро випадково зустрілися поглядами з одною дівчиною. Дівчина несла м'яту в банці з водою. Мені миттю вручили кілька гілочок з власної дачі (це мені теж розказали).
А Київ гарний завжди.
І в день після свого офіційного та неофіційного свята — понад усе.
#мемуаразми #груші
🔥8
Невеселі #мемуаразми
А є ж люди, які навіть після підриву Каховської ГЕС сьогодні вранці казатимуть "а може, нехай українці пробачать і свої землі просто віддадуть, може, так краще стане".
Не стане.
А є ж люди, які навіть після підриву Каховської ГЕС сьогодні вранці казатимуть "а може, нехай українці пробачать і свої землі просто віддадуть, може, так краще стане".
Не стане.
🔥7
#вірші_стиха #шаманізм #щоденник_болю ви не повірите, але (але там трігерворнінг, бо пісенька невесела зовсім — хоча написалася дуже швидко, буквально за 3 хвилини на колінці)
"Говори"
— що тобі сниться? — весінні сади.
дорога нічна. терпкий запах біди.
рейки трамвайні. порожні двори.
— говори, не мовчи! ще говори!
говори, втішай мене, наче вціліли мости!
говори, лікуй мене, наче надійні пости!
говори, співай мені про незбулі часи.
тільки віри/ти — те проси!
що тобі сниться? — люди чужі.
вода і вода. світ на межі.
клубком нескінченним зліпило міста.
дорога одна, та й вона не свята.
— говори, втішай мене, наче вціліли мости!
говори, лікуй мене, наче надійні пости!
говори, співай мені про незбулі часи.
тільки віри/ти — те проси!
що тобі сниться? — слова страшні,
вони сторінками сняться мені.
чи смолоскипи — чи небо горить,
та не спинитися ні на мить.
— говори, втішай мене, наче вціліли мости!
говори, лікуй мене, наче надійні пости!
говори, співай мені про незбулі часи.
тільки віри/ти — те проси!
"Говори"
дорога нічна. терпкий запах біди.
рейки трамвайні. порожні двори.
— говори, не мовчи! ще говори!
говори, втішай мене, наче вціліли мости!
говори, лікуй мене, наче надійні пости!
говори, співай мені про незбулі часи.
тільки віри/ти — те проси!
що тобі сниться? — люди чужі.
вода і вода. світ на межі.
клубком нескінченним зліпило міста.
дорога одна, та й вона не свята.
— говори, втішай мене, наче вціліли мости!
говори, лікуй мене, наче надійні пости!
говори, співай мені про незбулі часи.
тільки віри/ти — те проси!
що тобі сниться? — слова страшні,
вони сторінками сняться мені.
чи смолоскипи — чи небо горить,
та не спинитися ні на мить.
— говори, втішай мене, наче вціліли мости!
говори, лікуй мене, наче надійні пости!
говори, співай мені про незбулі часи.
тільки віри/ти — те проси!
🔥3
Forwarded from «Андерхаунд», літературний журнал
Одного дня — час і місце не важливі — ти вийдеш на вулицю погожої літньої, осінньої чи весняної днини. А може, буде туман, мряка, дрібний дощ, а під ногами — не так щоб мочарі, просто трохи прозорих крапель.
Ти захочеш піти до знайомого кафе, куди давно хотілося на каву й ті смачні тістечка, а ще трохи попрацювати. Здивуєшся: о, знову з'явився смак до кави, ти ба. Якийсь інший, не такий, як був нещодавно. Смак до кави з книжок, з-під асфальту, з оновлених торгових шляхів. Так, очевидно, зміна є, треба обирати собі нове ім'я. Халепа. Ти посмієшся тій думці й підеш навмання, в невідомий тобі парк. Стовбури дерев уже забудуть щільну плівку стоялої води та кіптяви, трава забуде кров.
Ти сядеш, подумаєш: «А якого ж біса в мене такий важкий наплічник?». І дістанеш із нього цей старий випуск, «Пережито».
Там — те, що люди писали, коли тікали, лишались, не знали майбутнього, йшли на передову, поверталися додому. Коли справджувалися всі сни з попереднього життя.
Ти розгорнеш його, як відкорковують невідоме вино. Подумаєш: «Які ілюстрації, як постріли!.. Коли купляв, майже не дивився на них».
Почнеш читати. Всередині чекатимуть непомітні та очевидні містичні істоти. Чимала частина текстів буде квірна, і при тому близька, немов свої писали. На деяких щоденниках тобі зайдеться серце. Вірші будуть як відлік годинника.
Щось ти занотуєш, щось підкреслиш, а щось — перекреслиш.
Тоді ти їхатимеш із ним у транспорті. Тоді — сидітимеш удома із першою чашкою, другою... Тоді виявиться, що глупа ніч, а ти не спиш не через давно й переможно мовчазні сирени — а бо читаєш увесь цей час.
Ти перегорнеш останню сторінку.
А тоді знову подивишся на назву.
«Пережито».
Це. І все, що було після. Що справдилося і що, хвала усім темним богам, ні. Усе це — пережито.
А тоді ти ляжеш і тобі насняться сни.
В них не падатимуть мости, не гудітимуть літаки. В них, певно, буде щось інше, не обов'язково щасливе чи добре, чи навіть цікаве. Але воно буде. Воно не буде віщим.
Воно буде просто сном.
Дякуємо вам за вас.
Ти захочеш піти до знайомого кафе, куди давно хотілося на каву й ті смачні тістечка, а ще трохи попрацювати. Здивуєшся: о, знову з'явився смак до кави, ти ба. Якийсь інший, не такий, як був нещодавно. Смак до кави з книжок, з-під асфальту, з оновлених торгових шляхів. Так, очевидно, зміна є, треба обирати собі нове ім'я. Халепа. Ти посмієшся тій думці й підеш навмання, в невідомий тобі парк. Стовбури дерев уже забудуть щільну плівку стоялої води та кіптяви, трава забуде кров.
Ти сядеш, подумаєш: «А якого ж біса в мене такий важкий наплічник?». І дістанеш із нього цей старий випуск, «Пережито».
Там — те, що люди писали, коли тікали, лишались, не знали майбутнього, йшли на передову, поверталися додому. Коли справджувалися всі сни з попереднього життя.
Ти розгорнеш його, як відкорковують невідоме вино. Подумаєш: «Які ілюстрації, як постріли!.. Коли купляв, майже не дивився на них».
Почнеш читати. Всередині чекатимуть непомітні та очевидні містичні істоти. Чимала частина текстів буде квірна, і при тому близька, немов свої писали. На деяких щоденниках тобі зайдеться серце. Вірші будуть як відлік годинника.
Щось ти занотуєш, щось підкреслиш, а щось — перекреслиш.
Тоді ти їхатимеш із ним у транспорті. Тоді — сидітимеш удома із першою чашкою, другою... Тоді виявиться, що глупа ніч, а ти не спиш не через давно й переможно мовчазні сирени — а бо читаєш увесь цей час.
Ти перегорнеш останню сторінку.
А тоді знову подивишся на назву.
«Пережито».
Це. І все, що було після. Що справдилося і що, хвала усім темним богам, ні. Усе це — пережито.
А тоді ти ляжеш і тобі насняться сни.
В них не падатимуть мости, не гудітимуть літаки. В них, певно, буде щось інше, не обов'язково щасливе чи добре, чи навіть цікаве. Але воно буде. Воно не буде віщим.
Воно буде просто сном.
Дякуємо вам за вас.
👍3🔥2
...колись я, можливо, напишу веселу пісню, знаєте. Водночас бойову, світлу і здорову. Сильну через радість. Або щось про кохання та алкоголь. Або просто про алкоголь, без кохання. Або про те, як усе правильно, без додаткових сенсів та Чюрльонісівського мрійливого суму.
Але це буде не сьогодні.
Колись, малим, я думав, що плачу за ввесь світ. Що мені всих шкода. Добрі друзі тоді на те сказали — ну тобто тобі не шкода нікого. І я розумію, звідки можуть рости ці думки. Справді, якщо людина думає про "всіх", більшості з кого не знає — про кого її емоції, про справжніх людей чи про картинки у голові?
Хто його зна.
Однак, підбиваючи підсумки, я можу писати і пишу — отак. Це ніби краще, ніж захлинатися власною недієздатністю. З мене видихається СО2 якихось дуже невеселих і тривожних речей, які краще не слухати й не читати, якщо шукаєш упевненості, віри, радості.
Можливо, їх можна сприймати тоді, коли хочеться переконатися, що ви у своїй зневірі, смутку, страху — часом очевидно об'єктивній, часом відкладених у часі — не самі.
І ви не самі. Я не знаю, що ще робити з цим. Можу оце щоправда текст показати. А тоді заспіваю десь, може.
#мемуаразми
Але це буде не сьогодні.
Колись, малим, я думав, що плачу за ввесь світ. Що мені всих шкода. Добрі друзі тоді на те сказали — ну тобто тобі не шкода нікого. І я розумію, звідки можуть рости ці думки. Справді, якщо людина думає про "всіх", більшості з кого не знає — про кого її емоції, про справжніх людей чи про картинки у голові?
Хто його зна.
Однак, підбиваючи підсумки, я можу писати і пишу — отак. Це ніби краще, ніж захлинатися власною недієздатністю. З мене видихається СО2 якихось дуже невеселих і тривожних речей, які краще не слухати й не читати, якщо шукаєш упевненості, віри, радості.
Можливо, їх можна сприймати тоді, коли хочеться переконатися, що ви у своїй зневірі, смутку, страху — часом очевидно об'єктивній, часом відкладених у часі — не самі.
І ви не самі. Я не знаю, що ще робити з цим. Можу оце щоправда текст показати. А тоді заспіваю десь, може.
#мемуаразми
🔥3
а сльози — для дітей, горе — для старих,
сміх — для щасливих, гнів — для сильних,
відраза — для тих, кому що втрачати є ще.
вірність — для впевнених, віра — для причинних,
обережність — для мудрих, відвага — для дурних,
а в мене — лиш те, що ятрить і крізь шкіру пече.
шкіру скидати уміють змії,
а я то не вмію, я не вмію.
своїх за відлунням уміють шукати
вовки-сіромахи, зубаті й кудлаті.
птахи будують із клоччя гнізда,
з краплин павуки плетуть намисто.
- чому би тобі не вернутись у місто?
- бо нині місто — то інше місто.
а пошук — для юних, сон — для спокійних,
мрії — для тих, кому не сняться війни.
пиятика — для тих, хто бодай щось на світі обрав.
пісні — для тих, хто ще голос має,
час — для закоханих щиро й навзаєм.
я ж — поміж правом і спаленим плаєм, де прав переходить у нав.
на виднокраї пасмо сіріє
що ти там бачиш, віща Маріє?
Марія давно у цих місцях не живе.
Марія ім'я та лице змінила,
і слід її чорна злива змила,
а втім, що я бачу? як світло приходить нове.
о, світла стільки я нині бачу,
що навіть більше уже не плачу.
і хто лиш скаже — воно правдиве?
що то за світло, що за диво?
в лісах — тенета, вгорі — комета.
що то за знак, що за прикмета?
та краще мене усі секрети
тлумачать ватри, ножі й багнети.
шкіру скидати уміють змії,
а я то не вмію, я не вмію.
своїх за відлунням уміють шукати
вовки-сіромахи, зубаті й кудлаті.
птахи будують із клоччя гнізда,
з краплин павуки плетуть намисто.
- чому би тобі не вернутись у місто?
- бо нині місто — не наше місто.
#вірші_стиха #щоденник_болю
сміх — для щасливих, гнів — для сильних,
відраза — для тих, кому що втрачати є ще.
вірність — для впевнених, віра — для причинних,
обережність — для мудрих, відвага — для дурних,
а в мене — лиш те, що ятрить і крізь шкіру пече.
шкіру скидати уміють змії,
а я то не вмію, я не вмію.
своїх за відлунням уміють шукати
вовки-сіромахи, зубаті й кудлаті.
птахи будують із клоччя гнізда,
з краплин павуки плетуть намисто.
- чому би тобі не вернутись у місто?
- бо нині місто — то інше місто.
а пошук — для юних, сон — для спокійних,
мрії — для тих, кому не сняться війни.
пиятика — для тих, хто бодай щось на світі обрав.
пісні — для тих, хто ще голос має,
час — для закоханих щиро й навзаєм.
я ж — поміж правом і спаленим плаєм, де прав переходить у нав.
на виднокраї пасмо сіріє
що ти там бачиш, віща Маріє?
Марія давно у цих місцях не живе.
Марія ім'я та лице змінила,
і слід її чорна злива змила,
а втім, що я бачу? як світло приходить нове.
о, світла стільки я нині бачу,
що навіть більше уже не плачу.
і хто лиш скаже — воно правдиве?
що то за світло, що за диво?
в лісах — тенета, вгорі — комета.
що то за знак, що за прикмета?
та краще мене усі секрети
тлумачать ватри, ножі й багнети.
шкіру скидати уміють змії,
а я то не вмію, я не вмію.
своїх за відлунням уміють шукати
вовки-сіромахи, зубаті й кудлаті.
птахи будують із клоччя гнізда,
з краплин павуки плетуть намисто.
- чому би тобі не вернутись у місто?
- бо нині місто — не наше місто.
#вірші_стиха #щоденник_болю
🔥3👍1
Безконечний квартирник
а сльози — для дітей, горе — для старих, сміх — для щасливих, гнів — для сильних, відраза — для тих, кому що втрачати є ще. вірність — для впевнених, віра — для причинних, обережність — для мудрих, відвага — для дурних, а в мене — лиш те, що ятрить і крізь…
Вернутись у місто
Алекс Берк
#звук Тримайте #квартирник на колінці.
Та що ви знаєте про вибрики моєї уваги.
Сьогодні вранці відправив студентам замість відеозапису нашого заняття гумористичний ролик із тіктоку про кріпоту.
Спасає лиш те, що тема заняття теж була присвячена фольклорній кріпоті.
Життя бентежне.
#мемуаразми #матірчудовиськ #груші
Сьогодні вранці відправив студентам замість відеозапису нашого заняття гумористичний ролик із тіктоку про кріпоту.
Спасає лиш те, що тема заняття теж була присвячена фольклорній кріпоті.
Життя бентежне.
#мемуаразми #матірчудовиськ #груші
🔥10
אפד:
...студенти сказали: "А добрий був тікток, страшний, присилайте ще".
#мемуаразми #матірчудовиськ #груші
...студенти сказали: "А добрий був тікток, страшний, присилайте ще".
#мемуаразми #матірчудовиськ #груші
🔥9