А оце ось — #відеоквартирник на мої ж "Птахи і квіти".

#замок #сни
У міста, що я називаю Прихисток, є своя чудова назва, Альберґе. Але я її ще не запам'ятав, тому розкажу вам трохи про Альберґе у сподіванні щось залишити собі в голові.
Сьогодні вві сні прийшло прозріння: Альберґе, як найживіше місто світу замку, є водночас містом, де відбувається немало природних негараздів. Це місто-ковчег, велетенське пристале до суходолу місто-корабель, яким раз-по-раз прокочуюттся водночас хвилі часу, снів, хитросплутаних доль, магії різних ґатунків, вірогідностей — і морські хвилі. Якщо сходами Альберґе довго бігати по колу, врешті наздоженеш власну позаторічну долю. Але чи справді ти цього хочеш?
Гляди, он уже й вогні над мостами запалили, час іти. В Альберґе майже завжди цей час, і майже завжди хвилі з Моря Сліз, і майже завжди щось водночас починається й невдовзі добіжить кінця.
Це Альберґе, місто, що приймає всіх.

Нескінченні зали замку, наповнені лінивим ранковим світлом та людьми з однаковими очима.
Переплутані й переплетені вузенькі вулички-змії міста Лівра-Нова, шепіт його таємниць, шелест його книжок, тіні його людей і чудовиськ і жовто-сірі небеса у трикутниках перехресть над головою.
Незліченні сходи, драбини, таємні ночівлі у гніздах, мости та підвісні парки, кораблі та храми на скелях над напівзатопленими залізними дорогами в місті Альберґе.
Червоний попіл руїн Міста Тварин і поле синіх квітів, що росте під ним.
Безкрайні Трясовини, що рояться зміями, тритонами та мерцями.
Два моря — Море попелу, що не є морем, але знає найгірші бурі світу; і Море сліз, у якому легше померти від спраги, ніж втонути, таке воно солоне.
Чорний блиск алмазів, що пазурями виривають зі скель раби на острові Чорної відьми.
Мінливість прапорів на одинокому піратському вітрильнику ген на виднокраї.
Безодня стежини в нижні царства, до криниці з червоної цегли, де серед живих людських сердець нудиться печерами Суддя, яка не знає жалю, лише справедливість.
Шлях серед загублених гірських хребтів, де єдині твої супутники — вогняні демони, що народилися на кінчику меча Багряного Лицаря, і там же колись помруть.
Все це, крім першого речення, описує місця опріч замку.
Однак усе це, і ще багато чого, є #замок, і буде ним завжди, до краю часів.

#проза (оце вирішив дати вам трохи візуалу)

Вітаю на безконечному квартирнику!
Знімайте взуття, мийте руки (ноги й обличчя теж можна), беріть чашки, беріть ковдри.
Тут у мене дещо неприбрано та прохолодно, натомість на вікнах замість завіси висять поштівки та світлини, а стіни вкриті написами, картами та ojos de Dios.
Я вам щось зіграю, обіцяю. І тим, хто тут давно, теж.

Коротко про те, що тут:
#вірші_стиха то вірші.
#проза то проза:), часом вона про мій улюблений авторський сетинг #замок, а часом це просто якісь оповідання.
#шаманізм це коли гітара кличе мене, я сідаю й починаю співати, не знаючи ще, про що буде та пісня.
#мемуаразми це слово, вигадане моїм викладачем поетики. Воно для думок і спогадів.
#груші то для дурного, #фото — для візуального.
Ну а новоприбулим я радо пропоную #чаю.
Та найбільше місця тут, здається, займають #сни.
Якщо ви їх бачите чи колись бачили, нам точно є що сказати одне одному.
Ласкаво прошу!

Є тексти, що їх раніше тут не було.
Відтак ловіть: #проза раз:
https://telegra.ph/Vishneve-polumya-04-07
Це про того Славка, про якого хіба не всі вже забули, але я пам'ятаю.
Чи він іще живий? Хороше питання. Він не мертвий. Але щоб дістатися туди, де він є зараз, треба дуже довго йти через туман (і воно вам насправді не треба).

#проза два: https://telegra.ph/Oprisk-04-04
Щось дуже умовно фантастичне, а радже антиутопічне про репресованих, що повертаються додому.

І врешті #проза три: https://telegra.ph/Sogodn%D1%96-skr%D1%96z-rozkv%D1%96tli-b%D1%96l%D1%96-maki-11-21
З цим текстом усе дуже дивно. По-перше, це постапокаліпсис (що? так!), по-друге, це дрімкор і вірд фікшн. І ще вона про пам'ять і сни (а скільки в мене текстів НЕ про пам'ять і сни? Отож).
По-третє, я писав цю історію влітку за мотивами того, що тоді показували мої #сни й зовсім про неї забув (кхе-кхе, дивись вище).
Загалом, читати її непросто навіть мені, тому... Не знаю, що тому. Насолоджуйтесь, словом.

Трохи вечірнього інтерактиву: читаю "Кривеньку уточку".
Це розділ #груші, бо поки це все просто забавки.
Але якщо захочете послухати, як я щось конкретне читаю (казки, не казки, щось чуже, щось своє) — напишіть у коментарях.
Присилайте малюнки, ага ;)

Я досі хворію, #груші продовжуються, я читаю для вас казку "Про хлопця, який прочитав чарівну книжку".