Вітаю на безконечному квартирнику!
Знімайте взуття, мийте руки (ноги й обличчя теж можна), беріть чашки, беріть ковдри.
Тут у мене дещо неприбрано та прохолодно, натомість на вікнах замість завіси висять поштівки та світлини, а стіни вкриті написами, картами та ojos de Dios.
Я вам щось зіграю, обіцяю. І тим, хто тут давно, теж.

Коротко про те, що тут:
#вірші_стиха то вірші.
#проза то проза:), часом вона про мій улюблений авторський сетинг #замок, а часом це просто якісь оповідання.
#шаманізм це коли гітара кличе мене, я сідаю й починаю співати, не знаючи ще, про що буде та пісня.
#мемуаразми це слово, вигадане моїм викладачем поетики. Воно для думок і спогадів.
#груші то для дурного, #фото — для візуального.
Ну а новоприбулим я радо пропоную #чаю.
Та найбільше місця тут, здається, займають #сни.
Якщо ви їх бачите чи колись бачили, нам точно є що сказати одне одному.
Ласкаво прошу!

Є тексти, що їх раніше тут не було.
Відтак ловіть: #проза раз:
https://telegra.ph/Vishneve-polumya-04-07
Це про того Славка, про якого хіба не всі вже забули, але я пам'ятаю.
Чи він іще живий? Хороше питання. Він не мертвий. Але щоб дістатися туди, де він є зараз, треба дуже довго йти через туман (і воно вам насправді не треба).

#проза два: https://telegra.ph/Oprisk-04-04
Щось дуже умовно фантастичне, а радже антиутопічне про репресованих, що повертаються додому.

І врешті #проза три: https://telegra.ph/Sogodn%D1%96-skr%D1%96z-rozkv%D1%96tli-b%D1%96l%D1%96-maki-11-21
З цим текстом усе дуже дивно. По-перше, це постапокаліпсис (що? так!), по-друге, це дрімкор і вірд фікшн. І ще вона про пам'ять і сни (а скільки в мене текстів НЕ про пам'ять і сни? Отож).
По-третє, я писав цю історію влітку за мотивами того, що тоді показували мої #сни й зовсім про неї забув (кхе-кхе, дивись вище).
Загалом, читати її непросто навіть мені, тому... Не знаю, що тому. Насолоджуйтесь, словом.

Трохи вечірнього інтерактиву: читаю "Кривеньку уточку".
Це розділ #груші, бо поки це все просто забавки.
Але якщо захочете послухати, як я щось конкретне читаю (казки, не казки, щось чуже, щось своє) — напишіть у коментарях.
Присилайте малюнки, ага ;)

Я досі хворію, #груші продовжуються, я читаю для вас казку "Про хлопця, який прочитав чарівну книжку".

Колись молилися в храмах так: Боже, казали, дякую,
Що не створив ні жінкою, ні рабом, ні бідним, ні хворим, ні кволим;
Боже, я вдячний за всю ту красу довкола,
За позитив — маєш, Боже, медаль із відзнакою.

Дякую, що ґвалтую я — не мене,
Що відбираю життя я, а не в мене.
Складали на чаші золото: Мéне, Мéне...
Писали на перснях: братішка, лихо мине.

Казали іще: дякую, що громадянство
В мене у штанях, і поруч — царська печатка.
Дякую, що сотворив Ти мене спочатку,
Дозволивши первородство та інше чванство,

Право підняти палицю, що важкіш,
Бити і бити, поки не стане юшка —
Глеки, і скло, і людей, і — терпи, подружка.
Зруйнуєм містечко. З прахом зрівняєм кіш.

Сильних — на страту чи працю, що гірша страти.
Плóхих і кротких — у школи, де вчать вині.
Дякую, Боже, за те, що смішно мені,
Дякую, Боже, за те, що вони сумні,
Забули вже, як стояти й навіть вставати.

Дякую, Боже, за владу, казали, за меч,
З чистого золота ложку для душ для чистих.
Дякую, Боже, бо повно я маю їсти —
Кожного з'їм, хто покаже снагу до втеч.

Колись так молились у храмах презирства й зневаги
Ті, хто, йдучи за смертнії береги,
Ставили з золота й платини саркофаги,
Щоб бог пихи, кладучи серця на ваги,

Краще в посмерті місце відслинив тóму,
В кого найважче серце, хто сам як бог,
Хто на землі примножив у людях втому,
Смерть чи хворобу, чи просто вину, або...

Нині так моляться досі. Не знаю бога,
Що після смерті нам вічності ріже край.
Може, то зле божество — ну, нехай, нехай
Змій має в роті, і змії обвили роги.

Ми, що не молимось: дякую, що зробив
Сильним і дужим, брехливим, і злим, і підлим, —
Маємо лиш себе, а ще часу відлік
І маячіння про цінності боротьби.

Маємо лише бачення всих основ,
Маємо пам'ять, що кріпша за м'яз і крицю.
Хай кажуть сильні, що жити нам не годиться.
В них — їхній бог.
А у нас є наша любов.

#вірші_стиха #щоденник_болю

Коротка думка, після якої від мене, можливо, відпишуться — і люди точно мають на це право.

Якщо людина пише, що їй важко, — їй важко.
#мемуаразми