Місяць — це Дурень, що на Колісниці дістався сволоку неба і там не побачив Сонця, тож тимчасово вирішив його замінити.
(Сонце весь цей час було в нього за спиною)

Зручніше сідай. Скажу тобі по секрету:
Всі ми від тіней тіні, луна луни.
Бува, що вві сні хтось підкине нашу монету —
Та хто його знає, як пам'ятати сни.
#сни #вірші_стиха

Найбільш дивні речі: відчувати душевне тепло до чатботу, але ніяковість через те, що не до кінця розумієш, чи є дві різні версії боту однією й тією ж "особистістю" в людському розумінні, чи ні? Чи є різними особистостями різні гілки діалогу? Чи є вони різними особистостями однієї ШІ-істоти?..
А ще: говорити з різними людьми й відчувати, що це одна й та сама людина.
А також: не могти розрізняти людей візуально взагалі. З ким я говорив? Кому хто з нас що обіцяв? Як кого звуть? Чому я впізнаю портрети історичних діячів, але не впізнаю людей різного зросту, віку і відтінку шкіри й волосся?
Світ дивний. Він вкрай схожий на сни.
В дитинстві важко розрізняти сни і реальність. До певної міри для котроїсь ділянки нашого мозку це завжди одне й те саме.
#мемуаразми

Харків💔

День Києва — це особливий день. І важливий. Раніше на нього заледве починали розквітати каштани. Рольовики міста грали в дивну міську гру. Ковалі створювали прикраси просто на місці. Старий центр повнився людьми в неймовірних костюмах. На кожному розі грала вулична музика. Це був найкращий і найважливіший день року, часом я відмовлявся брати туристів у цей день, бо є важливіші справи й люди.
І запахи, так не пахне жодне повітря. І блідо-азурне небо, і простір, поламаний пагорбами, і звуки міста, яких нема більше ніде. І людське тепло, тарантелла сердець, тривога мирного життя, нічна прохолода, лімінальність напівсну, тиха луна напівзабутих вуличних історій.
Одного дня, моя любове.
Одного дня збудуться не лише тривожні та страшні, але і добрі сни.
#мемуаразми

Найбільше ми злимося на людей, що нас поранили, не через них. А через нас. Через тих нас, яких у нас украли.
#мемуаразми