Сьогодні двоє дітей з мого класу попросили їх відпустити додому — стало зле, тривожка підскочила після інформації про Охмадит та инші влучання.
Я майже не пишу тут про війну, бо не знаю, як писати і що. Часом говорю про неї з тими, хто хоче — переважно питання є у школярів.
Але сьогодні й не говориться.

Тримайте маленьку замальовку до розділу #проза, написану дорогою.

Під блідим високим літнім небом серед поля на пагорбах стоїть прямокутна вежа. Висока, тонка, немовби от-от упаде. У цій кам'яній вежі є лиш одне віконечко, маленьке, квадратне, піж самим дахом, і з нього вивішено чорний прапор із білими символами коліщат. Дверей на вежі ніде не видно.
Літо сповнене розмаю, голосів птахів і комах, лінивого подиху теплого вітру. До вежі пагорбами йде усміхнений юнак із довгим кучерявим волоссям. Схоже, йде вже давно, і черевики він повісив на патик, що несе на плечі, аби дати відпочити натомленим ногам. Але юнак весело насвистує й ледь не танцює, коли наближається до вежі.
Це — його мета.
***
Осінь. Світанок після дощу. Небо сповнене всіх можливих кольорів, вологий вітер несе над пожовтілими травами оберемки блискучого барвистого листя. Вітер роздмухує прапор на вежі.
Юнак знову тут. Він подорослішав, має невеличку бороду, і на чолі в нього перші зморшки. Але він світиться тихою втіхою: він не один, він привів когось із собою. Молоді хлопці й дівчата, можливо, навіть більш юні, ніж був він сам, коли вперше сюди прийшов, — вони зібралися сьогодні біля вежі, щоби розгадати її таємницю та знайти вхід.
З жартами й піснями стають вони до свого пошуку. І їхній учитель теж із ними, він так само шукає.
І не знаходить. Поривом вітру від прапору відриває шматок тканини.
***
Пагорби вкриті снігом. Обличчям до вежі стоїть, спираючись на міцний дерев'яний костур, довговолосий сивий старець. Вітер холодний, сирий, старець тремтить від холоду, але все дивиться й дивиться на вежу впертими прозорими очима. Його сухі вузькі вуста щось шепочуть.
***
Сніг починає танути. З дрібних прозорих бурульок вдовж даху вежі зриваються перші краплі води.
Вежа відчиняється зсередини. З неї виходить маленький хлопчик, вдихає весняне повітря, дивиться, як крізь сніг проглядають перші квіти — і чимдуж мчить кудись далеко.
Мимохідь він наспівує мелодію, яку свистів юнак на початку цієї історії.
Двері вежі зачиняються і зникають.

Кінець

Придумав зранку гарне хоббі: колекціонувати спогади про вокзали. А виявляється, таке в людей уже є, сьогодні прочитав. Вважаю це хорошою магічною практикою.
#мемуаразми

Забув принести нові #вірші_стиха

останні краплі падають попри чашу,
слів і чар
пробивають броню,
терезам стає неважливо, що скільки важить,
кого та від чого
я бороню;
я молюся: боже всіх вигорілих до сажі,
боже рабів і вигнанців,
боже вогню —

і стомленим оком дивлюся в небо бездонне:
чуєш, боже, тобі ж ба гірше, як їм;
як їх накриває землею — вона над тобою стогне;
то що передати від тебе дітям твоїм?
— смішний ти, — відказує, — передай: як палають тюрми й кордони,
містами попелу й лави течуть ручаї.

— передай: нині кепсько, а може бути ще гірше;
так бува з найсильнішими, і з найспритнішими, і з...
в мене немає для них надії в цьому всесвіті миршавім,
де горе згори котиться й котиться вниз,
у світі, де правлять адепти золота й тиші,
і навіть у смерть нікого не пустять без віз.

— але, — каже він; пошрамованимм вустами
пробігає у відлисках пломеню усміх легкий, —
тільки їм обирати, якими ходити містами,
чи вірити в правду і кривду, й осуд людський.
а як доля покличе, — скажи, — і нічого не стане, —
передай, що чекає на всіх
корабель
мій.

Отже, шановні, починається парад моїх днів народження, поводьтеся чемненько, загадуйте бажання Х))

#сни на день народження – штука часто цікава. На цей раз мені снилося, що я знову хворію й багато пропускаю через те, і наш світ – швацька майстерня на колесах і рейках, – повільно їде кудись, а я це впускаю, як і весь театр життя, і багато хто тим незадоволений.

Снилося при пробудженні, що один сон мені прийшла й украла мама :-|

Але! В першому сні був якийсь ґротекст (!), і поки їхав цей всесвітній поїзд-вал, люди перетворювалися на речі й газетні вирізки, і для дитини з газетного виміру, щоб вона розсміялася, ми вдавали пародії на себе й інших. Один мій знайомий та колишній колєґа з реального життя, наприклад, був увесь у червоному, з приставною бородою. Він сам придумав цей образ.

Свій образ я, звісно, не пам'ятаю. Однак він був, ясна річ, мінливим настільки, що мене не впізнавали не лише инші люди, а й часом навіть я.

Як-то кажуть, аналізуйте це (якщо хочете), а мені ще понад дві години до власне народження, і я цим неодмінно скористаюся для відпочинку Х)

Вигадую сьогодні слова. Замість ґротеск – ґротекст; замість хімреактив – хімерактив.
#груші

Також прошу тих, хто мені сьогодні снилися, написати. Діло є.
#сни #груші

Щось із антиутопічного сну:

...Це ж так зручно! Тобі не треба приймати жодних великих рішень, не треба хвилюватися про день прийдешній; для цього є Кнопка – натисни на неї, і всі рішення буде прийнято за тебе.
Але в той день Кнопка не працювала.
#сни

Снилося, що в електропічці готую три страви, одна – пудинг, а ще дві – сни. І щоби вони гарно пропеклися, мені у сні довелося міняти подушки під головою: більш жорстку й більш м'яку.
Один сон був про те, що я – пройдисвіт, що вміє бігати на чотирьох і красти тіні. В кишенях у мене кілька паспортів і монети всіх країн. Мене переслідують, але я швидший, я тікаю дахами, гаражами й київським метро крізь час й недобудовані станції. В другому сні я був герой, я літав і піднімав величезну вагу, я рятував друзів у часи негоди й зупиняв авто однією рукою.
Однак мені-пройдисвіту знадобився порятунок, і ось у буденному світі я міняю місцями подушки; у світі-між-снами ставлю пічку ще на 10 хвилин на трохи інший режим, що видуває повітря – і ось уже вітер з печі замітає сліди, а два я міняються особистостями, тож знайти мого пройдисвіта стає нереально, хай як пильно чатують сновидні нишпорки.
Врешті пройдисвіт втік від погоні, а герой навіть у тілі пройдисвіта спромігся врятувати цілий потяг... Пічка зробила "клац", три страви було приготовано.

В третьому сні (тому, що пудинг) я навчав своїх школярів в будівлі чи то одного з виробничих коледжів Альберґе, чи в одній зі шкіл Лівра-Нови. До випуску лишилося кілька днів, нам треба було ще вивчити чи повторити географію сновидних тіл, щоби трохи зрозуміти, як пересуватися материками Міжземелля й не загубитися. Все це річ непроста, бо вві сні книги написані мовою сновидінь, і нею ж матеріал подається усно, нею ж пишуться контрольні роботи. Ну, і ще, звісно, влалість подачі матеріалу залежала від двох сусідніх снів-страв.
Мені вдалося добре подати матеріал (хоч до нас і забрідали постійно учні з інших снів – звісно, налякані; звісно, непідготовлені). Однак ми впоралися й на перерві мої учні перетворювалися (хто доживе) на дорослих людей і ходили на дах дивитися на зорі, і зазирали під шпалери на ту сторону сну, й обговорювали, як випадково в туалеті зустріли своє минуле. Тоді дзвенів дзвінок на урок, він насправді відраховував дні, і ми ставали все ближчі до випуску. Ми змінили класи, але врешті повернулися в той, з якого почали.
Всі прийшли на урок із речами, на валізах. Діти одержали свої оцінки та свої знання, в оцінки запаковані. Вони одержали подарунки та з'їли торт.
Тоді дзвоник задзвенів, і ті, хто дожили, пішли у справді доросле життя.

Пудинг був дуже смачний.
#сни #замок

Життє, так би мовити.
#груші #замок

Я: приходжу до книгарні купити україномовних книжок.
Книжки, починаючи з найпершої у списку:

Алекс, або як бути вірним собі тоді, коли приблизно завжди.

Що ж. #сни сьогодні потішили складністю.

Перший сон був детективною історією...

https://telegra.ph/%D0%86no%D1%96-%D0%86to-Lovi-07-28

Власне, на тій миті: вечірній призахідній ліс, водоспад, кров, місце ритуального підступу й помсти і стомлена тисячолітня дівчина, що її ведуть під десятком заклять у вічне, як їм здається, ув'язнення, й закінчився мій перший сон.

Другий теж буде, трохи згодом, після чаю. Сьогодні мені на все потрібно трохи часу.

А ви поки читайте. Напишете, що думаєте, в коментарях.

Ось воно, тепер телеграфом, бо надто вже велике. Другий сон.
https://telegra.ph/Smola-07-28
#сни #замок

Тим часом, інтерпретація ШІ того, як може виглядати нелем.
Якщо хтось колись це малюватиме – ось один із промптів (але насправді якщо в вашій бібліотеці нелем виглядає так, – пакуйте валізи; а краще просто спішно виганяйте всіх співробітників і читачів, виносьте кота, мишей, і самі вибігайте).
#замок

Розгортаю я відтак наступну книжечку, а там...

#груші

А потім мене знову спитають, чи помічаю я, що ми живемо не тоді, не там і не так.
Та воно від сконвіку й до сконвіку (не) так, здається. Або це мене просто плавить усе життя поспіль. Може, й не одне.
Але ні, все в нормі, яка вже є. Це нейтральні думки. Негативних я тут і не пишу.
#мемуаразми

Нині тут суцільні #сни.

Сьогодні мені снилися дельфіни та інші китові.

Сон був такий: я прибуваю на маленький острів із кам'янистими пляжами. Я вже бував там. Це перевалкова база між континентом і відкритим морем, нейтральна зона між країнами, територія неофіційних фестивалів, незвичних екскурсій і контрабанди. На острові приплив. На острові ніч.
На острові у скелях сховався невеликий прибутковий будинок. Але господарі його непрості. Вони греки за походженням, а ще мають слов'янське та кримське коріння, і рфія їм допекла. Хай хтось зі старших у родині досі дивиться російські серіали, а хтось із молодших слухає російську попсу й рок, – острів по вінця набитий зброєю. А ще муляжами людей і будівель, які насправді не такі вже й муляжі: деякими будинками можна навіть прогулятися (що я, з дозволу хазяїв, і робив). Ці муляжі – портали в інший світ. Крізь них можна піти. Крізь них можна когось покликати на допомогу.
Ще пляж острова почасти скляний. Коли тут відпочивало багато туристів, це було важко помітити. Тепер через війну тут порожньо, і можна підбирати камінчики й дивитися крізь них на повний місяць чи туманний світанок кольору шампанського. Скляні камені почасти чималі, з людську голову, і дивовижних кольорів. Що то за скло таке – є місця, де з нього складається весь пляж, і майже видно дно, і на дні під камінням – щось темне. Я питаю в господаря будинку, а заразом і острову – він лиш усміхається в вуса.
Але туристи таки прибувають зранку, хоч їх і небагато. А ще на самому світанні припливають дельфіни.
Я й раніше бував тут, тож дельфіни мене знають. І не лише вони. Касатки. Білухи. Кит. Вони припливають показати своїх малюків: дивися, скоро море знову буде живим, ми відновимо його й заповнимо порожнечу!
Серед китових, що гуляють водою вздовж берега, – дивні істоти. Чи то білухи або ж касатки з рогом, чи просто дуже великі нарвали. Китові єдинороги, великі та кремезні, усміхнені й рогаті, і теж із маленькими дітьми. Діти-морські єдинороги геть малі, їм, може, день чи два. Господарі знають про них, хоч не називають ніяк. Про них узагалі не прийнято говорити й якось називати.
Але ранкові туристи теж їх бачать, теж говорять. Бо серед них – хто б сумнівався – є мисливці на китових. І вони планують захопити острів задля власної розваги.
Про це й кажу хазяям, мигцем зірвавшись на біг угору до будинку серед скель. І звісно, ніхто не збирається віддавати ні будинок, ні острів, ні довколишні води, ні тим паче своїх друзів на поталу мисливцям.
Так починається боротьба. Але я прокидаюся, не встигнувши її побачити. Лиш останній раз дивлюся на ранковий небокрай і бачу рік дивовижної істоти в воді, а поряд – її маленьку дитину.
І прокидаюся.

Вкрай дивні #сни, як на мене.

Снився Ботсад Гришка, та на відміну від звичайних моїх снів, там не було фестивалю в саду магнолій. Натомість у лісистій зоні, через яку раніше в сні можна було безкоштовно пробратися до саду (в реальності та Видубичі й монастир), – ліса не було, а був зелений театр, і охорона перевіряла квитки.

Часом мені вдається дуже нішево жартувати. Отже, якщо ви зрозумієте наведений нижче жарт, скоріш за все, ми з вами в одній ніші. Можливо, навіть в одній бульбашці.

Нерегулярна рубрика #груші, шановне панство!

"Карл Поппер і логіка наукового дослідження"
"Карл Поппер і відкрите суспільство"
"Карл Поппер і злиденність історицизму"
"Карл Поппер, припущення і спростування"
"Карл Поппер і об'єктивне знання"
"Карл Поппер і пошук без кінця"
"Карл Поппер і відповідь критикам"
"Карл Поппер, реалізм і ціль науки"

Я досі сміюся, а ви собі як знаєте.

Нагальне прохання всім, хто бачив мене уві сні сьогодні, зв'язатися зі мною. По-перше, вві сні пропала людина і два собаки (тож якщо ви маєте про них якусь інформацію чи й є людиною чи/та двома собаками – скажіть). По-друге, в мене ваша книжка, а в когось із вас, можливо, щось моє.
Дякую. Сподіваюся, напої та наїдки були смачними попри ціну (я раніше не знав напевне, що уві сні все настільки дорожче, то капець якийсь!).
#сни