Так от. Я обіцяв веселе – тримайте філологічні пікап-фрази від вашого уявного. Поїхали! Хай живе вічно крінжа і відсилка!


У світі слабких дієслів ти – сильне, але я не бачу в цьому нічого неправильного.

Я поставлю твій займенник між службовим дієсловом і партиципом, щоби назавжди запам'ятати його.

Крихітко, ти робиш мій другий (пасивний) партицип першим (активним).

У світі гортанних звуків ти – губно-губний.

Душе моя, моє кохання до тебе – мов поезія Бурі та натиску!

Ти часом не їдиш? Бо звідки в тебе таке досконале поєднання багатьох компонентів?

Ми з тобою – як дієслово та невідокремлювана приставка, завжди разом!

До біса Валентина! Будь моєю темою, а я буду ремою!

Наше кохання – як скоттс. Мені байдуже, що в нього хтось не вірить. Головне, що ми впевнені: воно є, було і буде!

Твоя поява в моєму житті – як глоси: ти відкрила мені цілий загадковий, досі невідомий світ.

Ми з тобою – як угорська та фінська: наші душі споріднені, навіть коли ми далекі одне від одного!

Кохана, я хочу від тебе ідіолект!

Якось так. Шануйтеся!

#груші

Снилося щось, натхненне "Аркейном".

Певний злочинець змінив/висушив/отруїв уже два океани, і треба якось його зупинити, помандрувавши в місця, близькі до небезпечних зон (такою зоною вві сні був Альберґе). Я в цьому сні, опріч иншого, мав природну здібність змінювати своє лице на кілька варіантів чужих, окремішніх облич, те ж зі статурою. І ось я в стилі Джеймса Бонда їду невпізнаваний, але стильний, фактично поруч зі своїми ворогами: спершу пароплавом, тоді потягом (або навпаки – спершу потягом, тоді пароплавом), постійно напружуючи обличчя. Я втираюся в довіру до посіпак лиходія то в образі милої дівчини, то – доволі суворого юнака, – і намагаюся трохи вивідати їхні плани.
Альберґе в цей час на межі. З Океану слів Морем сліз несе щось досі небачене, отруйне та вбивче. Я вступаю у двобій із лиходієм на сходах білого маяка на фоні збожеволілого моря... І в якийсь момент, розуміючи, що нічого не вийде, відмотую час назад, на початок історії.

Так відбувається разів десять чи більше, я навчаюся на помилках, повертаюся в різні моменти часу та навіть різні місця – і в котрийсь із разів, уже просто як я, подорожуючи, якось щиро хвалю картину в музеї. Мене чує один чоловік, і він виявляється автором картини.
На цей раз ніхто не отруює океан. Натомість цей хтось влаштовує величезну колоніяльну експансію з викраденням/знищенням об'єктів культурної спадщини міст і народів – і цикл продовжується.

Він продовжується знов і знову, доки я не прокидаюся в поту.
#сни

Іще один цікавий сон: снилося, що планую на чесну велику міську гру – нічний весняний бал різної нечисті. І, звісно, серед гравців була справжня нечисть, яку треба було задобрити подарунками, виконанням завдань і залишенням якихось обраних нами для гри територій. Цікаве відчуття, певно: граючи древнього вампіра, зустріти справжнього довгого фейрі.

Під кінець ночі в мене був повний наплічник дарів в обидва боки.
#сни

Згадалося тут раптом, що крім цілком слов'янських імперативів "Ходи сюди!" й "Іди сюди!" в нас є германське, ймовірно, запозичене через їдиш, "Кім-кім!", яке я далебі зустрічав найчастіше в казках та в невеличких містечках і селах.
А ви які цікаві слова чи звороти знаєте?
#груші

Цитата від мене імені кота Шредингера:

"Як трикстер, протестую (або ні, бо цікаво, що іще скажуть)"

Дуже описує щось. Можливо.

#груші

Цікавий в емоційному сенсі сон. В инших сенсах — знаєте, дуже щось типово моє насправді.
Будівля, де мешкає моя мама, купа сусідів, що займаються своїми сусідськими справами: сваряться, вигулюють собак, влаштовують велике прибирання.
Раніше мене оці сни про сусідів дратували, а дехто з сусідів навіть лякав (наприклад, пияк, що часом стає агресивним; наприклад, родина зі специфічними спадковими складнощами в психічній сфері, через які мій одноліток, виходець із цієї родини, колись наклав на себе руки; або, скажімо, квартира, де певний час тому був наркопритон, і де теж умирали люди — я казав, що всі сусіди з моїх снів це майже завжди реальні люди?).
Так от: сьогодні не лякало. Взагалі. Я з усіма якось так приязно та спокійно поговорив. І навіть прибрати допоміг одній старенькій.
Дуже спокійні #сни цієї ночі.
Аби щось хороше означало.

Снилося, що відпочиваю біля моря з близькими людьми; довго мені не снилося море. І от ніч, я виходжу з котеджу, щоби порибалити (?) та приготувати людям із наловленого юшку, бо ціни в приморських ресторанах завищені. І тут ловлю риби, кальмарів якихось, креветок, бачу дельфінів, рятую черепашку з заплутаних водоростей. Ніч, то людей на пляжі небагато, я ще й наплаватися встигаю, і так, у темряві бачу чудово – а тоді притьмом біжу додому, щоби встигнути до світанку.
В котеджі якийсь невідомий розказує, що сьогодні купатися не варто, бо температура повітря -13, а море ще холодніше й замерзло біля берегів. Тоді бачить мене й каже – о, тебе мені треба, всі твої родичі вже чекають, – і тягне за собою кудись у потяг. Там дуже набилося багато людей (мій мозок пам'ятає, що в Берліні бастує транспорт). І там таки справді всі мої родичі, як померлі, так і мама (вона єдина жива, фактично).
І от потяг зачиняє двері; це Київське метро, диктор говорить зі знайомими інтонаціями, що поїзд їде далі без зупинок до станції "Садова" чи якось так; чоловік, що мене затяг у цей потяг, сміється й потирає руки. Я панікую, родичі говорять між собою так, наче давно не бачилися й тепер усі їдуть у веселу мандрівку разом. Ми пролітаємо одну зупинку, тоді другу; мішається разом київське й берлінське метро, а я щось чаклую над важелем стоп-крану...
Врешті потяг зупиняється на метро "Чернігівська", і в мене повне відчуття, що я щойно виграв у пістолетну рулетку – я вивалююся на станції, а потяг їде далі без мене. Поки я був у ньому, на телефоні не було мережі, і час скакав мов безумний. Але на платформі знову з'являються інтернет, час і розуміння простору. Я переходу на инший бік платформи, я ходжу якимись лише мені знаними метрошляхами й урешті виходжу в місто на "Театральній". Але все вже гаразд. Я вдома, я можу повернутися до своїх.
Це, здається, черговий сон про те, як я уникаю смерті.
#сни