Вітаю новеньких на каналі, ласкаво прошу, беріть подушки, сідайте де бачите)

#чаю?)

Мене покусало натхнення й я по пам'яті переклав, а радше переспівів свою стару пісню про королеву-вигнанницю. Чи буде друга пісня з диптиху, про королеву, якої не існує, спитають найдавніші старожили? Не знаю поки. Але ось.

Королева-вигнанниця: з лютих вітрів кортеж.
Знав би хто, скільки ще станеться повеней і пожеж.
Коні й погонич гублять дорогу в напівголодному сні.
Деякі королеви надто гарні у вигнанні.

Ваша величносте,
Ляжте, поспіть, ви
Знову світанок стрічаєте геть сама.
В кулі магічній
З імлою бачу я битву –
Инших шляхів, боюся, у нас нема.

Королева-вигнанниця – це, безперечно, типаж.
А за вікном все тягнеться вбогий, блідий пейзаж.
Вона роздавала клейноди, й на дяку в натовпі чулось мені:
"Деякі королеви надто гарні у вигнанні!"

Ваша величносте,
Ляжте, поспіть, ви
Знову світанок стрічаєте геть сама.
В кулі магічній
З імлою бачу я битву –
Инших шляхів, боюся, у нас нема.

Королева стомилася, важко дивиться в ніч.
Карета, наче на милицях, клигає вздовж узбіч.
Співати б для неї веселої пісні – та згадуються сумні.
Деякі королеви надто гарні у вигнанні!

Ваша величносте,
Ляжте, поспіть, ви
Знову світанок стрічаєте геть сама.
В кулі магічній
З імлою бачу я битву –
Инших шляхів, боюся, у нас нема.

#вірші_стиха

Цікаві #сни, що я ніяк не затишку сюди: телеграм противиться.
Вві сні займався математикою для молодшої школи (але хто колись теж лічив уві сні, ви можете згадати, наскільки це складно). Приміром, уявляв число під 500 і 900 і потім тримав його в голові, всіляко описував властивості, тоді – наступне число. Ця робота була телеканал пам'яті й дозволяла створювати персонажів і утримувати в голові їхній характер, зовнішність, одяг без того, щоби вони частково розпливалися в міру блямбу зі сновидної матерії, як зазвичай. Мені сподобалося, приємне тренування.

Хто хотів почути "Королеву-вигнанницю" – осьдо #звук. І трохи ролплею, бо тут очевидно доволі яскравий персонаж наратора.

Я цю пісню придумував ніби як для казкового фільму.

Уявіть собі: злива в три відра, їде колись розкішна, а нині вже стара карета, перероблена під балаган, і в ній – придворні й їхня королева, які всі стали мандрівними акторами. А співає придворний чарівник, який на ярмарках виконує пісні на старій мандоліні й розважає публіку читанням доль по магічній кулі, – це все, що лишилося з його палацового життя. А ще він закоханий у королеву й, звісно, мовчить про це. Ну й як не додати драматизму: ймовірно, він добряче хворий, бо чого такий хрипкий голос. А королева дуже вродлива й дуже сумна.

Були #сни про символ, який, накреслений уві сні, дозволяє негайно переходити в стан усвідомленого сновидіння без додаткових дій.
Сміх у тому, що я не пам'ятаю сам символ)

#сни про всякий стрес, занотовую більш для себе. Під катом, бо meh.

Повна ніч тривожних сновидінь. Спершу заїхав у Києві хтозна-куди в комендантську годину і – увага, сюр – не знав, де я. Тоді в своєму берлінському гуртожитку намагався зайнятися чимось приємним із близькою людиною – але в кімнату хтось весь час уходив. Тоді спробував вивчати магію усвідомлених сновидінь, але якраз почалася бомбардування, і єдине, що я усвідомив – це те, що зараз усім не до того. І нарешті на роботі в школі сказали, що відпустка – не привід для відпочинку, вчитель має працювати завжди й весь час знаходитися в межах досягнення для своєї школи (а зараз ми дістанемо 100500 файлів на вас і розкажемо, що з вами не так).

Тим часом була весна, а потім було літо. Люди розважалися, ходили на концерти й фестивалі, відпочивали в садах і біля ставків і річок, слухали музику, читали книжки, грали в ігри й дивилися фільми.

Тільки не я. В мене було лише це. Лише це.

Проблеми першого світу, вони такі)

А, знаєте, скільки я врешті проспав?

19 годин.

Також принагідно вітаю новоприбулих. Я тут переважно пишу вірші й пісні, пощу фото, сни й оповідання, трохи жаліюся на повсякдення, а ще часом щось згадую чи вигадую просто так.

#чаю?)

Створи-но мапу, кажуть мені.
Мапу свого уявного світу.
Просип думки та мрії крізь сито,
Залиш хороші, відкинь сумні:

Де і яким би ти зараз був?
Що би ти бачив навколо себе?
Які дороги, повітря й небо?
Почни пташок і дерев лічбу!

Чарівне місце – лиш уяви, –
І того місця чарівна мапа.
Якби нічого робить не мав би
Ні ради мертвих, ані живих –

То де на мапі цій був би ти?
Не поспішай, намалюй як вмієш,
Чарівну мапу країв надії,
І точку, звідки би міг ввійти.

Та правда в тім, що краї ті скрізь,
Вони повсюди навколо мене:
Все зле, красиве, живе, зелене;
Але між мною та світом – слиз,

Немовби плівка хрящів з кісток,
Що заважає торкнутись світу.

Я бачу(:/–) всесвіт (,/–) весь нею вкритий.
І повертаю пустий листок.

#вірші_стиха #щоденник_болю

Снилося багато всього, та зокрема якась персонажка в стилі серіалу Arcane, у якої був протез ноги, що дозволяв їздити доволі швидко, мов на специфічному моноколесі, але потребував щоденної підзарядки. Без підзарядки нога а принципі не ворушися й була надміру важкою.
#сни

Несу вам сумні, але світлі #мемуаразми в вигляді #фото.
Цей малюнок із ведмедями я намалював своєму дядькові, коли мені було 5 років. Назвисько (Київський) Ведмідь у нього з'явилося десь тоді чи трошки пізніше).
Дядька не стало на початку осені 2020-го.
Цей мій малюнок знайшовся в цей мій приїзд біля дядькового робочого столу під час чергової серії розбору його речей (мені такі речі даються трохи важко й повільно, і добре, коли є допомога).
Він усе життя тих малих ведмедів зберігав.

... Той випадок, коли дізнаєшся, що не лише людина була дуже важливою для тебе, але й ти для неї, значно пізніше, ніж треба.
Несподівано в цього поста є навіть якийсь висновок.

Оновлення: перший ведмедик ліворуч намальований моїм дідусем, дядьковим татом, у нього завжди тварини виходили з дуже дрібними рисами писочків. І ми часто так малювали: спершу – він щось одне, потім – я намагаюся повторити.