Це дуже непоганий текст, але його треба вичитати й дописати, мабуть

Я приніс вам невеличкий рольовий довгочит. Я не знаю, як визначити тег для нього. Таки поки #мемуаразми, мабуть.

Знаєте, як я розважався в перших класах школи, коли ці ваші конфлюхтери були не в усіх?

Коли наш клас виводили на великій перерві погуляти в Поліцейський парк (кияни можуть знати), і ми бігали навколо фонтану між каштанами й ховалися в кущах, я своїм режисерським мозком придумав забавку. Я садовив ото однокласників довкола себе, казав їм заплющити очі й потім розказував кіно. "Ви опиняєтеся спершу в темряві. Відчуття таке, ніби ви не маєте рук, не маєте тіла взагалі. Потім у ледь помітному джерелі світла ви бачите свої руки. Схоже, ви в печері. попереду вас - вузький місток над річкою з лавою. Підніміть руки ті, хто хочуть піти у зворотній бік. Не розплющуйте очі!.. Тепер підніміть руки ті, хто хоче ризикнути й піти по містку. Отже, ви йдете по містку, обережно перестрибуючи діри в ньому..."

Дивина та й годі! Ті, хто дружив зі мною (принаймні списував), ті, хто бив мене й ті, хто не звертав на мене уваги, слухали однаково захоплено й зацікавлено. Ми мандрували дивовижними місцями і, виходячи з рішень більшость, вели свого персонажа на ім'я "ви" цією дивною стежиною. Був 1992 чи 1993 рік, до дуже багатьох ігор ще було вкрай довго, а таких слів як "симулятор ходіння" ми точно не знали. Ігри були для збирання призів і перемоги над монстрами чи втечі від них.

Але що далі я жив, то більше розумів: усна традиція рольових ігор це круто, а ось із комп'ютерними в мене якось не склалося. Жив так, грав собі в різні ігри, живі, словесні й часом навіть настільні, аж раптом мені попалися ті самі симулятори ходіння — дорослій людині, тоді вже дуже сильно за 30. "Аміґдала", "Скорн", "Некрофозис", наш український "Туман"; "Притча про Стенлі" та "Інструкція для початківців". Ну і всеймовірні лімінальні "Задні кімнати" й "Басейни", звісно. Де ти майже сам-один, бродиш у безвісті й намагаєшся знайти тому якийсь сенс. Бігаєш, стрибаєш, розшукуєш порідкі пам'ятки від тих, хто, можливо, йшли до тебе — якщо вони були, і якщо було якесь "до", і якщо є ти сам, а не гра просто грає в тебе...

А потім цього літа я потрапив удруге в житті на ДайсКон і послухав хвилин 8 лекцію про настолки й письменників. Ішлося про те, як погано робити ігри, де гравці не грають головних героїв, не єднаються в пачку стандартних пригодників, а є лише свідками, самлвидцями... Я спитав ведучого: "А чи є в вас контакти письменника, який так водить свої ігри? Я хочу з ним пограти". Мені відповіли щось про те, що зараз письменник служить і контактів мені не дадуть, а зал посміявся з підтримкою мого питання.

А знаєте, чого? Бо ігри можуть бути різними. Вони можуть бути на одного-двох гравців (і книги для цього вже давно існують, можливо, навіть дуже давно, я такі навіть читав). Вони можуть бути нелінійні. Вони можуть бути про просто ходіння й дослідження світу. Вони можуть бути від імені NPC, лиходіїв, богів чи майстрів...

Так от.

А тепер засадниче питання. Яких жанрів і методик вам хотілося б поганяти в іграх? Розкажіть.

Мені, звісно, очевидно бракує вести якийсь максимально дивний симулятор ходіння, який не буде аналогом ДнД, це очевидно. Та й аналогом Фейту, певно, теж не буде. Це буде радше філососфська притча з мультивибором, створена спільно з гравцями. Щось таке. Точніше — була б, якби знайшлися ті, хто хотів би спробувати в таке зіграти.

На тому поки все, дякую за увагу))