Ймовірно, ця коротка #проза вимагає попередження: жорстоке поводження з тваринами.
https://telegra.ph/23-CHar%D1%96vn%D1%96-ptahi-z-Nezatishnogo-ostrova-11-17 Збірка про #ключі продовжується, покрила вона вже багато особисто для мене важких і дражливих тем. Не горор у прямому розумінні, але те, що змушує серце плакати. Якось так.
А скоро, може, буде й текст про те, до чого тут ключі.

Я зробив версію перекладу "Ліхтар(н)ика" не по пам'яті, а за текстом (тобто відкрив датський оригінал і з поміччю знань германських мов зробив оце от):

Довго я торував свій шлях,
Та як мої ноги стомились!
В щільній імлі, у лихих вітрах...
Світи, ліхтарю, світи, вкажи шлях мені, омріяні скарби знайду я!
Та як мої ноги стомились!

Ширяв я лісами, містами бродив.
Гадаю, видіння таємнеє зрів.

Раз ввечері вийшов на озера край.
Там лука прекрасна, дрімота-розмай.

У присмерку бачу: дрібний добродій,
Лиловий, танцює в траві і в воді.

Тут стрибнув він вгору, тут стрибнув униз.
Тут себе забув я, як вже не звись.

Три вогника раптом з’явилось малих.
Я линув і мчав, і шукав щось між них.

Він вабив; мов вугіль, горів, не згоряв.
Я біг і в мокравину-яму упав.

І замість щастя, яке не спобіг,
Вкрив мене бруд і качиний моріг.

Гуділо в макітрі і нило в хребті,
Довкола ліхтарників тан миготів.

Нині ходжу я кожнісіньку ніч.
Гадаю, що, певно, зрів скарб я увіч.

До тисяч людей я схиляю чоло,
Та більше не бачу того, що було.

(Тут можна ознайомитися з датською версією оригіналу, наприклад; а текст, хто читає, осьдо)

#вірші_стиха