Отже, історія про сон-вві-сні, яку я переповів тому самому моєму другові-режисеру вві сні за чашкою какао:

А снився мені чийсь первісний стан. Мандрівні дивні люди, що іще не приручили коней, але вже товаришували з вовками й носили оленячі шкури, й із них же робили собі оселі. Були вони грубі й прості, та мали одне чудове вміння: вони вміли прикликати драконів. Це робилося не для самозахисту, а просто аби з тими поговорити, побути трохи поруч, разом пройти частину шляху. Бо дракони загалом, хай і були великі й крилаті та вміли дихати вогнем, лихими чи войовничими не були. Власне, це було таке саме плем'я, однак дуже маленьке за чисельністю. Це дракони показали колись людям вогонь, і з тих пір вони дружили.
І от якось на людей напали. Напали инші — ну так, їх можна було назвати людьми. Були вони величезні, високі та носили вбрання з драконячих шкур, а замість палиць їм служили дерева та шматки скель. Прийшли вони до того людського племені, стали з них гучно насміхатися й мочитися по краю їхнього стану, показуючи, які вони сильні. "Ми вас уб'ємо всих, а ваших дітей ми з'їмо разом із вашими собаками. Тут буде попелище!" — кричали вони. І почався бій, і був він важкий і страшний.
Люди зрозуміли, що битву з гігантами не виграти. Хіба що... Вони покликали драконів. І ті прийшли з сумом. Вони пояснили людям: була в них древня клятва, що зв'язувала — не чинити нікому зла. Клятва ця обіцяла забрати з вогнем будь-кого, хто порушив би її, тому драконів і лишилося так мало. Але побачили дракони понівечені людські оселі й безліч трупів; побачили й шкури своїх братів і сестер на плечах нападників. І вирішили піти проти своєї клятви. Люди не розуміли, чому дракони — було їх по числу тільки семеро — плачуть.
Вийшли семеро проти безлічі велетнів, зібралися в один постріл вогню, що був не так великий, як точний. Бо взнали дракони, що є инші такі ж велети, і скрізь, де вони є, чинять вони велике зло. Дракони вдихнули в той постріл усе своє життя, і клятва забрала їх самих, перетворивши на полум'я. Але разом із ними розсипалися на попіл нападники — вони, й такі як вони — по всьому світі. Такий був сильний той вогонь.
Коли все минулося, залишки людей підійшли до місць, де були дракони й де були лиходії, й знайшли там тверді камені та скелі з різною рудою. Це був початок кінця кам'яної епохи.
Така от дивна історія.
Попиваючи каву, мій друг сказав, що в мене сильна уява. Я сказав — ну так, ти це й раніше знав.
Піду переповім йому, бо коли люди мені сняться, я люблю їм казати про це.
#сни

Вашій увазі – #фото "Змій Данило за гріхи ваші на київському престолі"))

(В Лаврі відкрилася постійна виставка про київське Середньовіччя, дуже насичена інформацією, і дуже переконливо доводить, що з 13/14 до 16 століття Київ цілком собі був, був участь у житті Європи й часом його князі навіть давали прочуханки тевтонським рицарям))

А престол таки так, митрополичий, відновлений з оригінального. Тому в мене й усміх такий скорботний: відчуваю брем'я)

(В процесі роботи над мюзиклом із таємничим співавтором:

Задачка для маленьких толкієністів. "До Тол-ін-Ґаурхот ввійшли Фінрод, Берен і ще 10 ельфів, і були кинуті до в'язниці Саурона. Вовкулаки Саурона з'їдають ельфів у арифметичній прогресії раз на півгодини, починаючи з одного. Через який час вони доберуться до Фіндрода, якщо відомо, що ельфи за будь-що будуть захищати свого короля?"))
#груші

#фото цієї ночі, з якого я абсолютно не можу.

#сни в дорозі були трохи під упливом "Хронік Амбера", бо саме сів їх читати. Я люблю стиль Желязни, люблю цю тривалість і насиченість кольорів, але я все життя читав лише його повісті, й перечитував безліч разів. Настав час читати сагу.

Однак опріч снів про кольори дороги на Амбер мені снилося ще дещо. А саме, про роботу з тілом. Один украй знайомий мені тип, до порад якого я часто дослухаюся, казав мені користатися з тіла, що я маю, з його силового та просторового потенціалу. І трохи розказував, як. Приємний сон.

А, ще #сни 22-го числа. Снилося, що в Довгі Ночі, коли розмовляють тварини, є можливість прийняти ім'я ритуально, крикнувши його собі в розкритий паспорт (деякі так робили багато разів за годину навіть, і це було цілком дозволено).

І от сиджу я на кущі, споглядаючи цей ритуал, думаю, чи спрацює на мене. Аж тут величезний тарган на стіні повертає до мене голову й каже людською мовою: "Оце люди дивні, ге?"))

В очікуванні потяга, як і купа инших українців, сиджу в кебабні, бо в Польщі зараз більш жодні заклади не працюють. Різдво!
Стомлені дяді десь із індійського півострова, а разом із ними всякі кияни, донеччани й подоляни слухають, як у кутку кебабні російська дівчина з сильним акцентом говорить по телефону англійською:
- Йєз. Вот ду ю вонт?! Но! Ай сіт ін а кєбап плєйс. Но, іц нот зєт бєд, аз лон аз ай спік інґліш. Ю но, ай хєв но аза плєйс ту ґо.
Під пильним очима инших людей у закладі тихо каже в телефон: сорі, бай, – і далі мовчить.
#мемуаразми

Цей вечір став неймовірно чудовим: щойно мені на руки стрибнув наймиліший рудий песик на світі, облизав мої руки й весело втік.
Я знав, що їхати в потязі крізь Різдво може бути хорошою ідеєю.
А втім, вітаю принагідно всіх із тими циклічними святами, як святкуєте саме ви!
#мемуаразми

Я не знаю, скільки разів у мене сьогодні дорогою в потязі на Берлін перевіряли документи. Половина з тих разів очевидно була вві сні, тому самому, коли можна прокричати бажане своє ім'я в розкритий паспорт у Довгі Ночі, й ім'я "приживеться".
#сни

Що таке імідж: коли люди вітають із Різдвом, починаючи словами "Не знаю, чи святкуєш"))
(Вас усіх теж зі святом, друзі))

Я їхав з Києва й ревма ревів в обнімку з "Хроніками Амбера" , бо мої з друзями потяги розходилися в різні боки аж до весни.
Я приїхав до Берліна й проспав невідому мені кількість годин, прокидаючись на покашляти, понюхати гіацинт і поїсти затишного супу, який мені принесли просто в ліжко.
(Це пост дяки найчудовішим (не тільки) людям просто за їхнє існування)
#мемуаразми

Несу вам, словом, #вірші_стиха і #звук.
Можливо, це могло б стати черговим гімном Святої Укрзалізниці.
Але... Але в мене сьогодні нема голосу (я досі звучу як [REDACTED], тому й усі плани на завтра скасував).
Втім вважаю, що аскерську-баскерську ачивку "співати в будь-якому стані горла" відкрито.
Просто дуже хотілося співати.
А тепер буду хорошим і піду пити чай.