Скіфські "олéнні камені".

Археологи відносять "олéнні камені" (імпровізована назва, як рунні камені) до кінця бронзового — початку залізного віків, тобто до кінця другого — початку першого тисячоліть до н. е. Припускається, що культура, яка залишила ці камені — була нащадком афанасіївської культури, яка населяла північну Монголію та Сибір і вважається протоскіфською.

Ймовірно, оленні камені встановлювалися на місці поховань воїнів або на місці жертвоприношень і служили своєрідними пам'ятниками. Їхній розмір сягав від 1 до 2 метрів заввишки, часто вони зустрічаються не поодинці, а групами. Практично на всіх каменях є зображення оленів, як реалістичні, так і фантастичні, іноді ці тварини зображалися з дзьобоподібними мордами, що потім також часто зустрічається і в звіриному стилі скіфів.

Вважається, що камені представляють людську фігуру, але будь-які ознаки зображення обличчя, рук або ніг на них, за рідкісним винятком, відсутні. «Іконографічна схема» оформлення оленного каменя у східних районах включає опоясуючи лінії нагорі (намисто) і внизу (пояс). Вище намиста на бокових сторонах розташовані кільця — сережки. Один з елементів був часто відсутній.

Замість обличчя, давні скульптори найчастіше залишали порожнє місце, часто перекреслене 2-3 косими лініями, що скоріше за все символізує відхід воїна, на честь якого поставлено камінь. Цілком імовірно, що вони відображали реально проведені лінії на обличчях полеглих і пов'язані з культом померлих предків. Так само, ці лінії іноді трактуються як татуювання, закріплення якого вважалося важливішим, ніж риси обличчя полеглого воїна.

На території сучасної Монголії з часів домінування давніх індоєвропейців залишилося понад 600 таких знахідок. Окремі оленні камені виявлені на території сучасної Киргизії, у Східному та Центральному Казахстані, на Південному Уралі. Декілька каменів походять з Причорномор'я, Подніпров'я, Миколаївської області та Криму. Два оленні камені виявлені в Добруджі та північно-східній Болгарії.

☠️ @vallholl