Добраніч.
#Yagokoro_Eirin

Джон Анстер Фіцджеральд. Феї, що дивляться в готичну арку, близько 1860.

Річард Дадд. Спляча Титанія, 1841.

Ірида на картині Джона Аткінсона, 1886 р.

Ірида, що несе воду річки Стікс на Олімп, щоб боги присягнулися нею. Гай Хед, 1793.

Іри́да (грецькою Ίρις) — початково давньогрецька персоніфікація веселки, пізніше — вісниця олімпійських богів.

За Гесіодом, Ірида — донька Тавманта й океаніди Електри, сестра гарпій, за яких вона заступилася у їх битві з аргонавтами. Згідно Алкея, була дружиною Зефіра та народила від нього Ероса (Амура). Зображували її молодою жінкою з великими райдужними чи золотими крильми, з посудиною води в руці та жезлом.

#Елліністика

"Іль-Трамонто" Карл Вільгельм Діфенбах.

Легенда про барда Церворікса
(уривок)

В одному з лісів, присвячених Белену, бард Церворікс сидів на самотній скелі на березі Саони в оточенні учнів. На лірі зі слонової кістки з золотими струнами, яку йому подарували дев'ять друїдів острова Сена, він співав їм про чудеса всесвіту і вічну, гармонійну музику сфер. Раптом потемнів горизонт, потяглися чорні хмари, вітер почав гнути дерева, і нічні птахи злетіли на голову співака.

Вибухнула гроза, і вовки завили в лісах. І крикнув Церворікс:
— Людина — матерія! Оболонка тіла пригнічує політ душі, заважає справжньому бажанню піти з землі в блаженний світ. Що таке життя? Ніщо! Сини кельтів, живіть у світі, думайте про вічне і всім скажіть, що бачили і знали барда Церворікса!
І так сказавши, розбив він свою ліру і кинувся зі свого місця у хвилі.

З того часу скеля носить його ім'я.

#Кельтика

Картина Карла Вільгельма Діфенбаха.

Якщо є таке бажання, перекладу легенду повністю.

красуня грає в маджонґу
#Fujiwara_no_Mokou