це фото ідеально передає усі мої почуття після останньої книжки і трилогії в цілому 🙏🏻

знову ж таки, дуже цікаво як сприймуть "Полоненого принца" на нашому ринку, чи вдасться йому вийти на свою авдиторію. думаю, якщо зустріну десь зневажливу думку, що це ✨порнофентезі✨, то матиму істерику (хоча безумовно explicit сцени тут є).

наприклад на гудрідз добре видно, що перша книжка має набагато нижчу оцінку за другу і третю. розгадка проста: ті, кому не сподобалася перша, не стали читати далі (а дарма).

особливо я в захваті від того, що авторка не вважає потрібним розжовувати всі натяки, читачки й читачі мають періодично озиратися назад і самотужки знаходити деякі відповіді ❤️

вибачте, якщо вам уже набридли мої екзальтації, це, певно, останній допис про цю серію, але мені так рідко щось настільки подобається 🫦 у к.дж. чарльз і фреї марске з'явилася (завжди була там) гідна компанія 😌

я була подумала, що треба врівноважити "Полоненого принца" чимось кардинально іншим, тож обрала "Помаранчі не єдині фрукти" від Джанет Вінтерсон. на жаль, я ще не читала її іншу книгу, що виходила українською, це треба виправити!

"Помаранчі..." — культовий і частково автобіографічний роман авторки, де йдеться про дорослішання дівчинки, що виховується у дуже релігійній родині. за настроєм мені невловно схоже на "Білі зуби" Зеді Сміт чомусь 😌

авторка підкорила мене буквально ж відразу, обманувши нас. вона подає епіграф до тексту як цитату Нелл Ґвин, а потім на наступній же сторінці у передмові зізнається, що вигадала цю фразу: "Тож навіщо писати художні твори, якщо не можеш нічого вигадати?" 🤭

передмова чудова. от якщо в "Пачінко" передмова зіпсувала мені весь настрій, то тут вступне слово надихає і залюблює в авторку.

"Помаранчі" — книжка автобіографічна тим, що я взяла за основу сюжету власне життя. Тут немає нічого незвичайного. Фокус у тому, щоб перетворити своє життя на дещо значуще для інших людей, чий досвід не має нічого спільного з твоїм. Пишіть про те, що знаєте, — порада цілком резонна. Читайте про те, чого не знаєте, — порада ще ліпша.

...

Книжки читають нас навзаєм"

ще Джанет розповідає, що цю її книгу у книгарнях часто ставили на полиці з рецептами джемів, а потім перенесли до секції про ЛҐБТ. і лише згодом, ставши сучасною класикою, "Помаранчі..." потрапили нарешті до художньої літератури. як зауважує сама Джанет, якби вона була білим гетеросексуальним чоловіком, то опинилася б у "художній літературі" від самого початку.

дуже неприємно, що безкоштовна підписка на додаток з авдіокнижками закінчується через два дні, а я послухала книжку на 51 відсоток 🥺

ну технічно до кінця доби ще більше трьох годин, тож шанси встигнути, не платячи гроші, є 🤭

лишилося повідомити інструктору з водіння, що сьогодні ми слухаємо не приглушене дженерік радіо, а роменс про скрипальку і віолончеліста

приїхала в офіс, а, отже, варто винагородити себе новою книжкою. лишилося придумати, якою саме 🥹

шок, запланованої книги не виявилося в книгарні 🥺 довелося взяти собі паштейш, але пустка всередині лишилася!

а ще я здалася і оплатила авдіокнижки собі на місяць, треба його не змарнувати. звісно, відразу ж після оплати "Not another love song" Julie Soto абсолютно зійшла на пси, що трохи мене засмутило, але нічого, я вже обрала наступну книжку, вона точно буде краще 🤭

сьогодні дочитала "Помаранчі не єдині фрукти", чудова книжка, тішусь, що вона мені трапилася 🍊

уявімо, що ви запитали мене, що найбільше сподобалося в цій книжці. я відповіла б, що це манера викладу історії, де складні та болісні факти з біографії авторки розповідаються дуже спокійно, подекуди з іронією, але без НАДРИВУ чи ДРАМАТИЗМУ. мені імпонує такий спосіб дивитися на світ 😌

крім іншого книга грайлива: з казками, з гобоєм, з екстравагантними поминальними вінками, з мишами, фінансовими аферами та фургончиком з морозивом!

читали? плануєте?

я: починаю читати "Березневі іди"

"Березневі іди": любий щоденнику, сьогодні 1 вересня

думаю, вся оця сніговія повернулася на вулицю, бо я вирішила, що час нарешті прочитати останню частину про Бйорнстад 🤭 а "Переможці" починаються буквально з бурі. насправді вони починаються з обіцянки смерті Беньї, але цю думку я витісняю 🥲

насправді мені навіть прикро, що у мене дещо змінилися смаки, і тексти Бакмана перестали подобатися АЖ ТАК СИЛЬНО як років 5 тому 🥺

він не став писати гірше, він пише так само, але в цьому і проблема. інколи мені здається, що автор сказав так багато у попередніх книгах, що тепер здатний тільки на самоповтори, що заганяє мене як читачку у дзеркальний лабіринт, де я постійно думаю, що десь я вже це бачила, а потім виявляється, що у Бакмана і бачила.

ще трохи смішно, що автор точно розуміє, що велика кількість читачів і читачок прийшла до третьої книги, аби дізнатися про долю Беньї, тому безпосередньо Беньї нам видають буквально по чайній ложці: на перші 50 сторінок про цього персонажа маленький розділ на 2 сторінки (там ми дізнаємося, що Беньї обрав самодеструкцію, not surprised).

може ще і зміню думку про книжку, але поки що я трохи скептична.

читаю далі Бакмана і тут є сцена, де один герой, знайшовши близьку жінку (материнську фігуру, не кохану) мертвою, не хоче кидати її саму, садить біля себе і пристібає ременем.

- Я не знав, що робити. Якось неправильно було класти її в багажник.

так крикнула з того, що це майже дослівно повторює "Натаху" Жадана:

За дві години, прокинувшись,
Витягнув її з душу і переніс до машини.
Ну, думаю, справді —
Не ховати ж її до багажника,
Тупо якось: кохану жінку совати в багажник,
Хай уже сидить поруч зі мною

які шанси, що Бакман надихався Жаданом? 🤭

як Бакман писав "Переможців": так, ну в мене вже є три десятки персонажів з попередніх частин, тому я вб'ю одного/одну з них, а натомість введу десь десяток нових, буде справедливо 😌

також тримаю в курсі, за 323 сторінки Беньї мав аж чотири сцени, переважно вельми коротких 😏