Розказую про сім книг, які або були анонсовані, або перебувають у передзамовленні: трохи мальописів, трохи фентезі, трохи російської імперскості, яку хочеться закенселити ^^

https://www.youtube.com/watch?v=oluzdIiJS5U&lc=UgwqcRNK1FvnlhTOtoN4AaABAg

Новий Бакман від книголава ще більш крохотулічка, ніж я собі уявляла

Музей Булґакова вичікував п'ять років, аби нарешті дати відповідь Забужко на її статтю пдфкою на 8 сторінок.

https://bulgakovmuseum.com/publications?studies=1

Дослухала всі наявні випуски "Правда і Кравда", тепер треба знайти новий подкаст про книги. Порадьте, пліз, що ви слухали чи слухаєте серед українських. Дякую!

Можливо, пам'ятаєте, у відео про очікувані книги я розказувала про мальопис "Кода"? Це має бути постапокаліптична історія про світ, з якого зникла магія, про колишнього барда, який вирушає на пошуки своєї дружини. Насправді я щиро чекаю на це видання з моменту анонсу, тож тішуся можливості запропонувати вам промокод на невеличку, але приємну знижку. На сайті видавництва мальопис і так коштує зараз дешевше, а зі знижкою він обійдеться у 238 гривень.

Зверніть увагу, з одної електронної адреси за промокодом ви можете зробити лише ОДНЕ замовлення (на будь-яку кількість книжок)! У той час як загальна кількість людей, що може скористатися цим промокодом, - необмежена. Промокод діє до 22 червня.

Лінк на мальопис: https://boryviter.com.ua/koda

Промокод: RDRK_CODA

​​Ласкаво просимо до Бухаресту

Рано чи пізно я мала дійти до цієї книги, тим паче, я виносила її у відео про свої книжкові плани на 2021 рік, але тоді я навіть не уявляла наскільки вона хороша і наскільки сильно мене вразить. Варто зауважити, що я вже давно відкрила для себе художні репортажі, але стиль Малґожати Реймер віднині підняв планку моїх очікувань.

Що я знала про Бухарест? Що я знала взагалі про Румунію? Чому я нічого не знала? Це ж країна поруч з нами, настільки поруч, що маємо 600 кілометрів спільного кордону. Незбагненно, чому інформація про їхню історію, зовсім недавню історію, дійшла до мене тільки зараз.

Раз я вже почала говорити за стиль, то мушу відзначити, що пані Реймер пише неймовірно красиво, її образи, порівняння, описи - вони дуже влучні, але в той же час дивовижно щемкі. Мені боліла редактура та коректура цієї книги, бо тут пропущені такі очевидні помилки, що йой. Час від часу у розповідях від першої особи з'являються чоловічі закінчення "я пішов/побачив/узяв...", переплутані місцями літери у словах, а одного разу зустрілося "nfr" серед українського тексту, що, вочевидь, означає "так", якщо набрати його на англійській розкладці клавіатури. Утім, навіть такі речі не псують враження.

У центрі книги - Бухарест. Це столиця Румунії, це місто, яке пережило так багато, але в той же час вивчило дуже мало уроків історії. Це місто злиднів та розкошів, місто землетрусів, місто бездомних собак та недбалих таксистів, місто митців, а в той же час місто-травма. Місто, забудоване божевільним злодієм, моральною потворою, диктатором, Батьком Нації та Генієм Карпат - Ніколае Чаушеску.

"Малий Була намагається повісити у класі портрет Ніколае Чаушеску. Він б'є молотком у стіну - цвях ламається. Лупить у наступний - цвях гнеться. Лупить у третій - цвях розсипається. Була йде до вчителя.
- Товаришу професоре, його неможливо повісити, треба його застрелити".

Період його правління та наслідки, які румуни й досі вигрібають, - провідна тема цієї книги. Тут можна багато про що згадати, але мене найбільше вразили розділи про будівництво Народного дому (просто погугліть як виглядає цей гігантський мраморний склеп), а також про чверть століття примусового розмноження. Справа в тому, що Чаушеску мав амбітну мету: до 2000-го року в його країні мало бути двадцять п'ять мільйонів румун, тож у 1966 році забороняються контрацепція та аборти. Малґожата говорить з жінкою, що зізнається їй: минуло вже стільки років, а я досі не можу дивитися на в'язальні спиці, бо це був основний інструмент домашніх абортів, спицями чи гострими рослинами жінки старалися проштрикнути матку, аби викликати кровотечу і позбутися вагітності. Комусь вдавалося, хтось помирав, хтось потрапляв до в'язниці. Цих жінок тисячі. Можливо, мільйони. Як і дітей, які народилися небажаними, непотрібними. Зла кривава посмішка долі: саме ці діти зрештою і знесли диктатора, але чи стали після цього вільними?

"...молоді люди не мають антитіл до опору диктатурі. Адже авторитаризм постійно вигадують заново. Зло вигадують заново. Свобода, як повітря. Коли ти її маєш, то не відчуваєш, що вона потрібна. Але коли її бракує, ти починаєш задихатися..."

Малґожата Реймер має дивовижний дар, вона вміє бачити красиве серед потворного, і нам дуже пощастило подивитися на таке неоднозначне місто саме її очима. Зрештою вона у свій спосіб любить його. Незабаром вона поїде туди знов.

Чергова редгрейн_лєбовскі детектед. Цього разу її звати Крістіна Двойних і текст "Світ Долішній" вийшов у видавництва Букрейн зовсім недавно. Я бачила, що там є видання в Росії, але то був якийсь самвидав, тому біс із ним уже. Сьогодні ж хвилі тіктоку винесли мені, що ця авторка нарешті потрапила у тепле гніздечко російських видавництв, до Попкорн. Мдамс.

Настрій порахувати куплені, але непрочитані книги (страшно взнати правду)

Сто двадцять п'ять куплених і непрочитаних книжок (це з електронками). У теорії я можу рік і трошки не купувати нові книги, але нащо так жити

Нарешті вся четвірка в мене, це був справді довгий шлях.

Вгадайте що прийшло :)

*якщо ви вже знаєте, то не вгадуйте*

Привіт усім. Сьогодні розпочинаю серію відео про книжкові українські подкасти. У випуску: Взяла і прочитала, Правда і Кривда, Ш(чи)тець, Read and Drink Club. Далі буде.

https://www.youtube.com/watch?v=LEv9xGWZgp8

Сьогодні разом з іншими буктюберами буду обговорювати "Аркан вовків" на каналі у Люди Вишневий Цвіт о 19, ходіть дивитися. А як не встигаєте, то ходіть дивитися у записі, це теж рахується.

UPD: https://www.youtube.com/watch?v=ICY6seaO5yI

​​"Антеро"

Чи не хочете поговорити про радянсько-фінську війну, пам'ять, суміш минулого і теперішнього, неймовірне місто Гельсінкі, самотність, вантаж громадянства країни майже-третього світу? Бо Таня Калитенко у своєму дебютному творі "Антеро" готова розповісти нам історію про все це, лишилося бути готовою її сприйняти.

Я довго ходила навколо цієї книги, не наважуючись її почати, бо мені здавалося, що це буде про заскладні для мене речі, але магічним чином ця історія настільки легко й вчасно зайшла в моє життя, що можна списувати на провидіння.

Перед тим як сказати кілька слів про сюжет, скажу кілька слів про те, що сюжет тут не найцінніше. У центрі оповіді молода українка Олена, яка отримала ґрант на кілька місяців у Фінляндії для написання наукової роботи. Вона хоче розповісти про зв'язок пам'яті та культури, але насправді її привела сюди зовсім інша пам'ять. Вірніше, брак пам'яті про прадіда, який колись був змушений піти на війну з фінами, а додому повернувся лише по Другій Світовій з ложкою і туберкульозом. Олену гнітить незнання і провина перед фінами, бо як так, вона, спадкоємиця людини, що принесла на ці землі смерть (хай і не зі своєї волі), отримує шанс бути тут гостею. Дівина губиться в місті, вона почувається чужинкою, недостатньо європейкою. Можливо, вона повинна продовжити справу прадіда?.. Чи розповісти кілька страшних історії про дику Україну, які насправді з нею не відбулися?

"Я мала так зробити. Вдих. Видих. Бо трохи менше, ніж півстоліття тому, так робив мій прадід. І я маю хоч якось повторити шлях предків. І якщо із землеробством не склалося, видих, то з кривавими жнивами все вдасться точно".

Мені дуже сподобалися іронічні думки Олени, які запобігають надмірній пафосності оповіді. Вона така справжня і людська, невпевнена і самотня, що це тільки підкреслює зумисну нереальність подій. Чи відбуваються ті події? Чи правдиві видіння Олени? Чи є тут хоч щось правдиве?

Найсильніше мене, мабуть, вразив епізод, де Олена приходить до бібліотеки, а потрапляє у шпиталь, яким ця бібліотека була під час війни. Атмосфера настільки гнітюча, що починаєш задихатися разом з героїнею. І тільки коли бачиш її очами її ж потилицю, вдається видихнути.

Зридалася над епізодом, де героїня втрачає опертя у вигляді яблуні, яку нарік "її деревом" дідусь у дитинстві. Це дуже індивідуальний досвід, але в мене була схожа історія з деревом, пеньок котрого досі болить - і я вдячна авторці, яка змогла так влучно описати це.

Це чудова книжка, це важлива для нас усіх книжка, яка відгукується. Мені дуже хочеться, аби "Антеро" здобув більше заслуженої відомості, потрапив до ваших полиць та дискусійних клубів, бо воно того варте.

Лінки на розмову авторки про книгу (корисно, якщо здається, що не вловлюєте якусь із відсилок, котрих тут тьма і тьма):

https://www.youtube.com/watch?v=RVkoLjOwhy8

https://www.youtube.com/watch?v=p3YSS4BYbs0

https://www.youtube.com/watch?v=xJZ3gJROkmU

Дивилася вранці на Ґудрідзі списки рекомендацій, там купа чикліту, який спеціально видають до літа. Задумалася, що дуже важко найти чикліт чи ромкоми в сучасній українській літературі, більше того, мені здається, що побутує думка, наче чикліт - це встидно. Чи траплялися вам українські ромкоми? Підкажіть пліз.

UPD: назбирали спільними зусиллями три книжки чикліту. Мієчку, Пів'яблука і, ймовірно, Карпу

Попереднє обговорення все ще актуальне, але зробила відео про червневі читання: трохи чикліту, улюблена Сага, репортажі про Бухарест, закінчення історії Ферранте, підлітковий гаррасмент, боротьба за пам'ять та інші. Вам точно щось із цього треба :)

https://www.youtube.com/watch?v=Wn0dAHftEg8

У новому відео розказую про свої улюблені збірки художньої репортажистики: Єгипет, Ісландія, Грузія, Вірменія, Азейбарджан, Марокко, Китай, Руміня, вояж по невизнаним республікам та кухні диктаторів.

https://www.youtube.com/watch?v=CsF1xTTZMPY&t=2s

Розказую про три книги: малесенька збірка оповідань Бакмана за всі гроші, славнозвісні "Нормальні люди" та американські підлітки з приколами для пенсіонерів.

https://www.youtube.com/watch?v=S2sLULKhHGg&t

​​"Спитайте Мієчку"

Прочитала цю книгу кілька тижнів тому і не стала питати ніяких Мієчок, бо мої враження мали якось улягтися, надто вже смикані були. Під час читання цього твору я добряче проїхалася на американських гірках від "ого, я теж туди хочу" до "перепрошую, що?". Нарешті я видихнула достатньо, аби спокійно розказати про враження від твору.

Почнемо з того, що "Спитайте Мієчку" - це справді отой довгоочікуваний чикліт, про який я так відчайдушно питалася. Авторка книги Євгенія Кузнєцова у своєму інтерв'ю казала, мовляв, боїться, що "Спитайте Мієчку" будуть сприймати як чикліт, "жіноче чтиво" (наче в цьому є щось сороміцьке; дуже дивно чути таку зневагу від блоґерки, яка розказує за фемінізм), але насправді чикліт - це повноцінний і потрібний нам жанр, так що хоч тут пощастило.

У творі розказується про сільський будинок, де проводять літо кілька поколінь жінок однієї родини: від старезної баби до зовсім маленької дівчинки. І атмосфера літнього села - найкраще, що є у цьому творі. Авторка вміло зіграла на скрипочці ностальгії, змушуючи читачів, в яких був хоч якийсь досвід життя в селі чи гостин у баби, пережити найкраще з тих часів. Село тут виступає таким собі райським острівцем, де ніхто не свариться, немає потреби важко працювати, всі рослини плодоносять водночас і при цьому не буває нудно. Це наче хороший літній вечір з близькими людьми, який розтягується на всеньке літо. Як на мене, то ця надмірна ідеалізація дивовижним чином не псує роман. Що цікаво, мій мозок додумував деякі деталі поза текстом, привносячи в історію власні спогади.

У цій жіночій утопічній комуні мені подобалася гармонія, але трохи заважало надто буквальне сприйняття ідеалів сестринства. Було б чудово, якби хтось з героїнь не належав до родини Мієчки і при цьому був би хорошою цікавою людиною. Неймовірне відкриття, але подруги можуть мати стосунки не гірші за сестринські. З іншого боку трохи втомлювало, що майже всі проблеми героїнь були зав'язані виключно на чоловіках. Також у творі є багато ситуацій, які видаються нереалістичними (вивіз за кордон чужої за документами дитини, стартап з гарбузами тощо), незрозуміло навіщо додані сюжетні лінії (батько Мієчки та Лілічки, зустріч з "просвітленою" подругою). На ці деталі можна і варто заплющити очі, але тут їх забагато.

Власне, за вайб літнього села я готова пробачити цій книзі геть усе крім надто нав'язливої ідеї материнства. Вона лежить не на поверхні, аби можна було серйозно до цього прискіпуватися, але зрештою читачок підводять до того, що "ну ти все одно будеш заводити дітей". Хочеш ти їх чи не хочеш, плануєш чи ні, все одно кожна жінка приходить до материнства за версією "Спитайте Мієчку". Геть усі героїні тут народжують і, здавалося б, нічого не вартувало б додати персонажку, яка, наприклад, просто не планує ставати матір'ю в найближчому майбутньому, навіть не кажу про чайлдфрі.

Хочеться відмітити, що авторка не ігнорує навколишній світ, а саме російську агресію проти України. Її героїні мають однозначну думку на рахунок війни та добрих/поганих росіян, це дуже позитивний момент для ненав'язливої "літньої" книжки, усім би так.

І насамкінець поділюсь, що я не відчувала надто позитивних емоцій до Мієчки, бо її історія - це в тому числі історія зради. Ми не бачимо емоцій та стану її нареченого, який - о, великий гріх, ретельно складає шкарпетки! - але я співчуваю йому, а не героїні, яка обирає обман. Так, я розумію, що вона заплуталася, що їй треба прийняти важке рішення, але пробач, Мієчко, на цьому етапі твого життя ти мені не дуже симпатична.

Це перший художній твір Євгенії Кузнєцової - і я справді хочу, аби вона писала далі, але трохи більше зважала на деталі. За великим рахунком я отримала певний шматочок задоволення з цією книгою, саме була тоді в селі, тож ці кілька годин - роман дуже швидко читається! - були приємними. Ні про що не шкодую.


Інтерв'ю з авторкою: https://www.youtube.com/watch?v=lVeIL6D0Hvs

Пам'ятаєте, я раніше розказувала про суперкласні "Ікла" Сари Андерсон, які будуть виходити українською? Майже діждали. Відкрилося передзамовлення ^^

https://t.co/uj9JXx9mP6?amp=1