Ласкаво просимо до Бухаресту
Рано чи пізно я мала дійти до цієї книги, тим паче, я виносила її у відео про свої книжкові плани на 2021 рік, але тоді я навіть не уявляла наскільки вона хороша і наскільки сильно мене вразить. Варто зауважити, що я вже давно відкрила для себе художні репортажі, але стиль Малґожати Реймер віднині підняв планку моїх очікувань.
Що я знала про Бухарест? Що я знала взагалі про Румунію? Чому я нічого не знала? Це ж країна поруч з нами, настільки поруч, що маємо 600 кілометрів спільного кордону. Незбагненно, чому інформація про їхню історію, зовсім недавню історію, дійшла до мене тільки зараз.
Раз я вже почала говорити за стиль, то мушу відзначити, що пані Реймер пише неймовірно красиво, її образи, порівняння, описи - вони дуже влучні, але в той же час дивовижно щемкі. Мені боліла редактура та коректура цієї книги, бо тут пропущені такі очевидні помилки, що йой. Час від часу у розповідях від першої особи з'являються чоловічі закінчення "я пішов/побачив/узяв...", переплутані місцями літери у словах, а одного разу зустрілося "nfr" серед українського тексту, що, вочевидь, означає "так", якщо набрати його на англійській розкладці клавіатури. Утім, навіть такі речі не псують враження.
У центрі книги - Бухарест. Це столиця Румунії, це місто, яке пережило так багато, але в той же час вивчило дуже мало уроків історії. Це місто злиднів та розкошів, місто землетрусів, місто бездомних собак та недбалих таксистів, місто митців, а в той же час місто-травма. Місто, забудоване божевільним злодієм, моральною потворою, диктатором, Батьком Нації та Генієм Карпат - Ніколае Чаушеску.
"Малий Була намагається повісити у класі портрет Ніколае Чаушеску. Він б'є молотком у стіну - цвях ламається. Лупить у наступний - цвях гнеться. Лупить у третій - цвях розсипається. Була йде до вчителя.
- Товаришу професоре, його неможливо повісити, треба його застрелити".
Період його правління та наслідки, які румуни й досі вигрібають, - провідна тема цієї книги. Тут можна багато про що згадати, але мене найбільше вразили розділи про будівництво Народного дому (просто погугліть як виглядає цей гігантський мраморний склеп), а також про чверть століття примусового розмноження. Справа в тому, що Чаушеску мав амбітну мету: до 2000-го року в його країні мало бути двадцять п'ять мільйонів румун, тож у 1966 році забороняються контрацепція та аборти. Малґожата говорить з жінкою, що зізнається їй: минуло вже стільки років, а я досі не можу дивитися на в'язальні спиці, бо це був основний інструмент домашніх абортів, спицями чи гострими рослинами жінки старалися проштрикнути матку, аби викликати кровотечу і позбутися вагітності. Комусь вдавалося, хтось помирав, хтось потрапляв до в'язниці. Цих жінок тисячі. Можливо, мільйони. Як і дітей, які народилися небажаними, непотрібними. Зла кривава посмішка долі: саме ці діти зрештою і знесли диктатора, але чи стали після цього вільними?
"...молоді люди не мають антитіл до опору диктатурі. Адже авторитаризм постійно вигадують заново. Зло вигадують заново. Свобода, як повітря. Коли ти її маєш, то не відчуваєш, що вона потрібна. Але коли її бракує, ти починаєш задихатися..."
Малґожата Реймер має дивовижний дар, вона вміє бачити красиве серед потворного, і нам дуже пощастило подивитися на таке неоднозначне місто саме її очима. Зрештою вона у свій спосіб любить його. Незабаром вона поїде туди знов.
Рано чи пізно я мала дійти до цієї книги, тим паче, я виносила її у відео про свої книжкові плани на 2021 рік, але тоді я навіть не уявляла наскільки вона хороша і наскільки сильно мене вразить. Варто зауважити, що я вже давно відкрила для себе художні репортажі, але стиль Малґожати Реймер віднині підняв планку моїх очікувань.
Що я знала про Бухарест? Що я знала взагалі про Румунію? Чому я нічого не знала? Це ж країна поруч з нами, настільки поруч, що маємо 600 кілометрів спільного кордону. Незбагненно, чому інформація про їхню історію, зовсім недавню історію, дійшла до мене тільки зараз.
Раз я вже почала говорити за стиль, то мушу відзначити, що пані Реймер пише неймовірно красиво, її образи, порівняння, описи - вони дуже влучні, але в той же час дивовижно щемкі. Мені боліла редактура та коректура цієї книги, бо тут пропущені такі очевидні помилки, що йой. Час від часу у розповідях від першої особи з'являються чоловічі закінчення "я пішов/побачив/узяв...", переплутані місцями літери у словах, а одного разу зустрілося "nfr" серед українського тексту, що, вочевидь, означає "так", якщо набрати його на англійській розкладці клавіатури. Утім, навіть такі речі не псують враження.
У центрі книги - Бухарест. Це столиця Румунії, це місто, яке пережило так багато, але в той же час вивчило дуже мало уроків історії. Це місто злиднів та розкошів, місто землетрусів, місто бездомних собак та недбалих таксистів, місто митців, а в той же час місто-травма. Місто, забудоване божевільним злодієм, моральною потворою, диктатором, Батьком Нації та Генієм Карпат - Ніколае Чаушеску.
"Малий Була намагається повісити у класі портрет Ніколае Чаушеску. Він б'є молотком у стіну - цвях ламається. Лупить у наступний - цвях гнеться. Лупить у третій - цвях розсипається. Була йде до вчителя.
- Товаришу професоре, його неможливо повісити, треба його застрелити".
Період його правління та наслідки, які румуни й досі вигрібають, - провідна тема цієї книги. Тут можна багато про що згадати, але мене найбільше вразили розділи про будівництво Народного дому (просто погугліть як виглядає цей гігантський мраморний склеп), а також про чверть століття примусового розмноження. Справа в тому, що Чаушеску мав амбітну мету: до 2000-го року в його країні мало бути двадцять п'ять мільйонів румун, тож у 1966 році забороняються контрацепція та аборти. Малґожата говорить з жінкою, що зізнається їй: минуло вже стільки років, а я досі не можу дивитися на в'язальні спиці, бо це був основний інструмент домашніх абортів, спицями чи гострими рослинами жінки старалися проштрикнути матку, аби викликати кровотечу і позбутися вагітності. Комусь вдавалося, хтось помирав, хтось потрапляв до в'язниці. Цих жінок тисячі. Можливо, мільйони. Як і дітей, які народилися небажаними, непотрібними. Зла кривава посмішка долі: саме ці діти зрештою і знесли диктатора, але чи стали після цього вільними?
"...молоді люди не мають антитіл до опору диктатурі. Адже авторитаризм постійно вигадують заново. Зло вигадують заново. Свобода, як повітря. Коли ти її маєш, то не відчуваєш, що вона потрібна. Але коли її бракує, ти починаєш задихатися..."
Малґожата Реймер має дивовижний дар, вона вміє бачити красиве серед потворного, і нам дуже пощастило подивитися на таке неоднозначне місто саме її очима. Зрештою вона у свій спосіб любить його. Незабаром вона поїде туди знов.
Чергова редгрейн_лєбовскі детектед. Цього разу її звати Крістіна Двойних і текст "Світ Долішній" вийшов у видавництва Букрейн зовсім недавно. Я бачила, що там є видання в Росії, але то був якийсь самвидав, тому біс із ним уже. Сьогодні ж хвилі тіктоку винесли мені, що ця авторка нарешті потрапила у тепле гніздечко російських видавництв, до Попкорн. Мдамс.
Сто двадцять п'ять куплених і непрочитаних книжок (це з електронками). У теорії я можу рік і трошки не купувати нові книги, але нащо так жити
💯1
Привіт усім. Сьогодні розпочинаю серію відео про книжкові українські подкасти. У випуску: Взяла і прочитала, Правда і Кривда, Ш(чи)тець, Read and Drink Club. Далі буде.
https://www.youtube.com/watch?v=LEv9xGWZgp8
https://www.youtube.com/watch?v=LEv9xGWZgp8
YouTube
Книжкові подкасти: Взяла і прочитала, Правда і Кривда, Ш(чи)тець, Read and Drink Club
Привіт усім. Сьогодні розпочинаю серію відео про книжкові українські подкасти. У випуску: Взяла і прочитала, Правда і Кривда, Ш(чи)тець, Read and Drink Club. Далі буде.
Взяла і прочитала: https://cutt.ly/8mdb9nf
Правда і кривда: https://cutt.ly/4mdb0pw…
Взяла і прочитала: https://cutt.ly/8mdb9nf
Правда і кривда: https://cutt.ly/4mdb0pw…
Сьогодні разом з іншими буктюберами буду обговорювати "Аркан вовків" на каналі у Люди Вишневий Цвіт о 19, ходіть дивитися. А як не встигаєте, то ходіть дивитися у записі, це теж рахується.
UPD: https://www.youtube.com/watch?v=ICY6seaO5yI
UPD: https://www.youtube.com/watch?v=ICY6seaO5yI
"Антеро"
Чи не хочете поговорити про радянсько-фінську війну, пам'ять, суміш минулого і теперішнього, неймовірне місто Гельсінкі, самотність, вантаж громадянства країни майже-третього світу? Бо Таня Калитенко у своєму дебютному творі "Антеро" готова розповісти нам історію про все це, лишилося бути готовою її сприйняти.
Я довго ходила навколо цієї книги, не наважуючись її почати, бо мені здавалося, що це буде про заскладні для мене речі, але магічним чином ця історія настільки легко й вчасно зайшла в моє життя, що можна списувати на провидіння.
Перед тим як сказати кілька слів про сюжет, скажу кілька слів про те, що сюжет тут не найцінніше. У центрі оповіді молода українка Олена, яка отримала ґрант на кілька місяців у Фінляндії для написання наукової роботи. Вона хоче розповісти про зв'язок пам'яті та культури, але насправді її привела сюди зовсім інша пам'ять. Вірніше, брак пам'яті про прадіда, який колись був змушений піти на війну з фінами, а додому повернувся лише по Другій Світовій з ложкою і туберкульозом. Олену гнітить незнання і провина перед фінами, бо як так, вона, спадкоємиця людини, що принесла на ці землі смерть (хай і не зі своєї волі), отримує шанс бути тут гостею. Дівина губиться в місті, вона почувається чужинкою, недостатньо європейкою. Можливо, вона повинна продовжити справу прадіда?.. Чи розповісти кілька страшних історії про дику Україну, які насправді з нею не відбулися?
"Я мала так зробити. Вдих. Видих. Бо трохи менше, ніж півстоліття тому, так робив мій прадід. І я маю хоч якось повторити шлях предків. І якщо із землеробством не склалося, видих, то з кривавими жнивами все вдасться точно".
Мені дуже сподобалися іронічні думки Олени, які запобігають надмірній пафосності оповіді. Вона така справжня і людська, невпевнена і самотня, що це тільки підкреслює зумисну нереальність подій. Чи відбуваються ті події? Чи правдиві видіння Олени? Чи є тут хоч щось правдиве?
Найсильніше мене, мабуть, вразив епізод, де Олена приходить до бібліотеки, а потрапляє у шпиталь, яким ця бібліотека була під час війни. Атмосфера настільки гнітюча, що починаєш задихатися разом з героїнею. І тільки коли бачиш її очами її ж потилицю, вдається видихнути.
Зридалася над епізодом, де героїня втрачає опертя у вигляді яблуні, яку нарік "її деревом" дідусь у дитинстві. Це дуже індивідуальний досвід, але в мене була схожа історія з деревом, пеньок котрого досі болить - і я вдячна авторці, яка змогла так влучно описати це.
Це чудова книжка, це важлива для нас усіх книжка, яка відгукується. Мені дуже хочеться, аби "Антеро" здобув більше заслуженої відомості, потрапив до ваших полиць та дискусійних клубів, бо воно того варте.
Лінки на розмову авторки про книгу (корисно, якщо здається, що не вловлюєте якусь із відсилок, котрих тут тьма і тьма):
https://www.youtube.com/watch?v=RVkoLjOwhy8
https://www.youtube.com/watch?v=p3YSS4BYbs0
https://www.youtube.com/watch?v=xJZ3gJROkmU
Чи не хочете поговорити про радянсько-фінську війну, пам'ять, суміш минулого і теперішнього, неймовірне місто Гельсінкі, самотність, вантаж громадянства країни майже-третього світу? Бо Таня Калитенко у своєму дебютному творі "Антеро" готова розповісти нам історію про все це, лишилося бути готовою її сприйняти.
Я довго ходила навколо цієї книги, не наважуючись її почати, бо мені здавалося, що це буде про заскладні для мене речі, але магічним чином ця історія настільки легко й вчасно зайшла в моє життя, що можна списувати на провидіння.
Перед тим як сказати кілька слів про сюжет, скажу кілька слів про те, що сюжет тут не найцінніше. У центрі оповіді молода українка Олена, яка отримала ґрант на кілька місяців у Фінляндії для написання наукової роботи. Вона хоче розповісти про зв'язок пам'яті та культури, але насправді її привела сюди зовсім інша пам'ять. Вірніше, брак пам'яті про прадіда, який колись був змушений піти на війну з фінами, а додому повернувся лише по Другій Світовій з ложкою і туберкульозом. Олену гнітить незнання і провина перед фінами, бо як так, вона, спадкоємиця людини, що принесла на ці землі смерть (хай і не зі своєї волі), отримує шанс бути тут гостею. Дівина губиться в місті, вона почувається чужинкою, недостатньо європейкою. Можливо, вона повинна продовжити справу прадіда?.. Чи розповісти кілька страшних історії про дику Україну, які насправді з нею не відбулися?
"Я мала так зробити. Вдих. Видих. Бо трохи менше, ніж півстоліття тому, так робив мій прадід. І я маю хоч якось повторити шлях предків. І якщо із землеробством не склалося, видих, то з кривавими жнивами все вдасться точно".
Мені дуже сподобалися іронічні думки Олени, які запобігають надмірній пафосності оповіді. Вона така справжня і людська, невпевнена і самотня, що це тільки підкреслює зумисну нереальність подій. Чи відбуваються ті події? Чи правдиві видіння Олени? Чи є тут хоч щось правдиве?
Найсильніше мене, мабуть, вразив епізод, де Олена приходить до бібліотеки, а потрапляє у шпиталь, яким ця бібліотека була під час війни. Атмосфера настільки гнітюча, що починаєш задихатися разом з героїнею. І тільки коли бачиш її очами її ж потилицю, вдається видихнути.
Зридалася над епізодом, де героїня втрачає опертя у вигляді яблуні, яку нарік "її деревом" дідусь у дитинстві. Це дуже індивідуальний досвід, але в мене була схожа історія з деревом, пеньок котрого досі болить - і я вдячна авторці, яка змогла так влучно описати це.
Це чудова книжка, це важлива для нас усіх книжка, яка відгукується. Мені дуже хочеться, аби "Антеро" здобув більше заслуженої відомості, потрапив до ваших полиць та дискусійних клубів, бо воно того варте.
Лінки на розмову авторки про книгу (корисно, якщо здається, що не вловлюєте якусь із відсилок, котрих тут тьма і тьма):
https://www.youtube.com/watch?v=RVkoLjOwhy8
https://www.youtube.com/watch?v=p3YSS4BYbs0
https://www.youtube.com/watch?v=xJZ3gJROkmU
Дивилася вранці на Ґудрідзі списки рекомендацій, там купа чикліту, який спеціально видають до літа. Задумалася, що дуже важко найти чикліт чи ромкоми в сучасній українській літературі, більше того, мені здається, що побутує думка, наче чикліт - це встидно. Чи траплялися вам українські ромкоми? Підкажіть пліз.
UPD: назбирали спільними зусиллями три книжки чикліту. Мієчку, Пів'яблука і, ймовірно, Карпу
UPD: назбирали спільними зусиллями три книжки чикліту. Мієчку, Пів'яблука і, ймовірно, Карпу
Попереднє обговорення все ще актуальне, але зробила відео про червневі читання: трохи чикліту, улюблена Сага, репортажі про Бухарест, закінчення історії Ферранте, підлітковий гаррасмент, боротьба за пам'ять та інші. Вам точно щось із цього треба :)
https://www.youtube.com/watch?v=Wn0dAHftEg8
https://www.youtube.com/watch?v=Wn0dAHftEg8
YouTube
Прочитане у червні: неапольські пристрасті, неймовірний Антеро, небінарність, примхливий Бухарест
Привіт усім. Розказую про книги, що прочитала у червні: трохи чикліту, улюблена Сага, репортажі про Бухарест, закінчення історії Ферранте, підлітковий гаррасмент, боротьба за пам'ять та інші.
Підписуйтеся на мій телеграм канал - https://news.1rj.ru/str/grumpy_readerka…
Підписуйтеся на мій телеграм канал - https://news.1rj.ru/str/grumpy_readerka…
У новому відео розказую про свої улюблені збірки художньої репортажистики: Єгипет, Ісландія, Грузія, Вірменія, Азейбарджан, Марокко, Китай, Руміня, вояж по невизнаним республікам та кухні диктаторів.
https://www.youtube.com/watch?v=CsF1xTTZMPY&t=2s
https://www.youtube.com/watch?v=CsF1xTTZMPY&t=2s
YouTube
Улюблені репортажі: вояж по світу
Привіт усім. Розказую про свої улюблені збірки художньої репортажистики: Єгипет, Ісландія, Грузія, Вірменія, Азейбарджан, Марокко, Китай, Руміня, вояж по невизнаним республікам та кухні диктаторів.
Підписуйтеся на мій телеграм канал - https://news.1rj.ru/str/grumpy_readerka…
Підписуйтеся на мій телеграм канал - https://news.1rj.ru/str/grumpy_readerka…
Розказую про три книги: малесенька збірка оповідань Бакмана за всі гроші, славнозвісні "Нормальні люди" та американські підлітки з приколами для пенсіонерів.
https://www.youtube.com/watch?v=S2sLULKhHGg&t
https://www.youtube.com/watch?v=S2sLULKhHGg&t
YouTube
Прочитане: щемкий Бакман, нормальні "Нормальні люди", смішний жах у перекладі янґ-едалту
Привіт усім. Прочитала і розказую про три книги: малесенька збірка оповідань Бакмана за всі гроші, славнозвісні "Нормальні люди" та американські підлітки з приколами для пенсіонерів.
Підписуйтеся на мій телеграм канал - https://news.1rj.ru/str/grumpy_readerka
…
Підписуйтеся на мій телеграм канал - https://news.1rj.ru/str/grumpy_readerka
…
"Спитайте Мієчку"
Прочитала цю книгу кілька тижнів тому і не стала питати ніяких Мієчок, бо мої враження мали якось улягтися, надто вже смикані були. Під час читання цього твору я добряче проїхалася на американських гірках від "ого, я теж туди хочу" до "перепрошую, що?". Нарешті я видихнула достатньо, аби спокійно розказати про враження від твору.
Почнемо з того, що "Спитайте Мієчку" - це справді отой довгоочікуваний чикліт, про який я так відчайдушно питалася. Авторка книги Євгенія Кузнєцова у своєму інтерв'ю казала, мовляв, боїться, що "Спитайте Мієчку" будуть сприймати як чикліт, "жіноче чтиво" (наче в цьому є щось сороміцьке; дуже дивно чути таку зневагу від блоґерки, яка розказує за фемінізм), але насправді чикліт - це повноцінний і потрібний нам жанр, так що хоч тут пощастило.
У творі розказується про сільський будинок, де проводять літо кілька поколінь жінок однієї родини: від старезної баби до зовсім маленької дівчинки. І атмосфера літнього села - найкраще, що є у цьому творі. Авторка вміло зіграла на скрипочці ностальгії, змушуючи читачів, в яких був хоч якийсь досвід життя в селі чи гостин у баби, пережити найкраще з тих часів. Село тут виступає таким собі райським острівцем, де ніхто не свариться, немає потреби важко працювати, всі рослини плодоносять водночас і при цьому не буває нудно. Це наче хороший літній вечір з близькими людьми, який розтягується на всеньке літо. Як на мене, то ця надмірна ідеалізація дивовижним чином не псує роман. Що цікаво, мій мозок додумував деякі деталі поза текстом, привносячи в історію власні спогади.
У цій жіночій утопічній комуні мені подобалася гармонія, але трохи заважало надто буквальне сприйняття ідеалів сестринства. Було б чудово, якби хтось з героїнь не належав до родини Мієчки і при цьому був би хорошою цікавою людиною. Неймовірне відкриття, але подруги можуть мати стосунки не гірші за сестринські. З іншого боку трохи втомлювало, що майже всі проблеми героїнь були зав'язані виключно на чоловіках. Також у творі є багато ситуацій, які видаються нереалістичними (вивіз за кордон чужої за документами дитини, стартап з гарбузами тощо), незрозуміло навіщо додані сюжетні лінії (батько Мієчки та Лілічки, зустріч з "просвітленою" подругою). На ці деталі можна і варто заплющити очі, але тут їх забагато.
Власне, за вайб літнього села я готова пробачити цій книзі геть усе крім надто нав'язливої ідеї материнства. Вона лежить не на поверхні, аби можна було серйозно до цього прискіпуватися, але зрештою читачок підводять до того, що "ну ти все одно будеш заводити дітей". Хочеш ти їх чи не хочеш, плануєш чи ні, все одно кожна жінка приходить до материнства за версією "Спитайте Мієчку". Геть усі героїні тут народжують і, здавалося б, нічого не вартувало б додати персонажку, яка, наприклад, просто не планує ставати матір'ю в найближчому майбутньому, навіть не кажу про чайлдфрі.
Хочеться відмітити, що авторка не ігнорує навколишній світ, а саме російську агресію проти України. Її героїні мають однозначну думку на рахунок війни та добрих/поганих росіян, це дуже позитивний момент для ненав'язливої "літньої" книжки, усім би так.
І насамкінець поділюсь, що я не відчувала надто позитивних емоцій до Мієчки, бо її історія - це в тому числі історія зради. Ми не бачимо емоцій та стану її нареченого, який - о, великий гріх, ретельно складає шкарпетки! - але я співчуваю йому, а не героїні, яка обирає обман. Так, я розумію, що вона заплуталася, що їй треба прийняти важке рішення, але пробач, Мієчко, на цьому етапі твого життя ти мені не дуже симпатична.
Це перший художній твір Євгенії Кузнєцової - і я справді хочу, аби вона писала далі, але трохи більше зважала на деталі. За великим рахунком я отримала певний шматочок задоволення з цією книгою, саме була тоді в селі, тож ці кілька годин - роман дуже швидко читається! - були приємними. Ні про що не шкодую.
Інтерв'ю з авторкою: https://www.youtube.com/watch?v=lVeIL6D0Hvs
Прочитала цю книгу кілька тижнів тому і не стала питати ніяких Мієчок, бо мої враження мали якось улягтися, надто вже смикані були. Під час читання цього твору я добряче проїхалася на американських гірках від "ого, я теж туди хочу" до "перепрошую, що?". Нарешті я видихнула достатньо, аби спокійно розказати про враження від твору.
Почнемо з того, що "Спитайте Мієчку" - це справді отой довгоочікуваний чикліт, про який я так відчайдушно питалася. Авторка книги Євгенія Кузнєцова у своєму інтерв'ю казала, мовляв, боїться, що "Спитайте Мієчку" будуть сприймати як чикліт, "жіноче чтиво" (наче в цьому є щось сороміцьке; дуже дивно чути таку зневагу від блоґерки, яка розказує за фемінізм), але насправді чикліт - це повноцінний і потрібний нам жанр, так що хоч тут пощастило.
У творі розказується про сільський будинок, де проводять літо кілька поколінь жінок однієї родини: від старезної баби до зовсім маленької дівчинки. І атмосфера літнього села - найкраще, що є у цьому творі. Авторка вміло зіграла на скрипочці ностальгії, змушуючи читачів, в яких був хоч якийсь досвід життя в селі чи гостин у баби, пережити найкраще з тих часів. Село тут виступає таким собі райським острівцем, де ніхто не свариться, немає потреби важко працювати, всі рослини плодоносять водночас і при цьому не буває нудно. Це наче хороший літній вечір з близькими людьми, який розтягується на всеньке літо. Як на мене, то ця надмірна ідеалізація дивовижним чином не псує роман. Що цікаво, мій мозок додумував деякі деталі поза текстом, привносячи в історію власні спогади.
У цій жіночій утопічній комуні мені подобалася гармонія, але трохи заважало надто буквальне сприйняття ідеалів сестринства. Було б чудово, якби хтось з героїнь не належав до родини Мієчки і при цьому був би хорошою цікавою людиною. Неймовірне відкриття, але подруги можуть мати стосунки не гірші за сестринські. З іншого боку трохи втомлювало, що майже всі проблеми героїнь були зав'язані виключно на чоловіках. Також у творі є багато ситуацій, які видаються нереалістичними (вивіз за кордон чужої за документами дитини, стартап з гарбузами тощо), незрозуміло навіщо додані сюжетні лінії (батько Мієчки та Лілічки, зустріч з "просвітленою" подругою). На ці деталі можна і варто заплющити очі, але тут їх забагато.
Власне, за вайб літнього села я готова пробачити цій книзі геть усе крім надто нав'язливої ідеї материнства. Вона лежить не на поверхні, аби можна було серйозно до цього прискіпуватися, але зрештою читачок підводять до того, що "ну ти все одно будеш заводити дітей". Хочеш ти їх чи не хочеш, плануєш чи ні, все одно кожна жінка приходить до материнства за версією "Спитайте Мієчку". Геть усі героїні тут народжують і, здавалося б, нічого не вартувало б додати персонажку, яка, наприклад, просто не планує ставати матір'ю в найближчому майбутньому, навіть не кажу про чайлдфрі.
Хочеться відмітити, що авторка не ігнорує навколишній світ, а саме російську агресію проти України. Її героїні мають однозначну думку на рахунок війни та добрих/поганих росіян, це дуже позитивний момент для ненав'язливої "літньої" книжки, усім би так.
І насамкінець поділюсь, що я не відчувала надто позитивних емоцій до Мієчки, бо її історія - це в тому числі історія зради. Ми не бачимо емоцій та стану її нареченого, який - о, великий гріх, ретельно складає шкарпетки! - але я співчуваю йому, а не героїні, яка обирає обман. Так, я розумію, що вона заплуталася, що їй треба прийняти важке рішення, але пробач, Мієчко, на цьому етапі твого життя ти мені не дуже симпатична.
Це перший художній твір Євгенії Кузнєцової - і я справді хочу, аби вона писала далі, але трохи більше зважала на деталі. За великим рахунком я отримала певний шматочок задоволення з цією книгою, саме була тоді в селі, тож ці кілька годин - роман дуже швидко читається! - були приємними. Ні про що не шкодую.
Інтерв'ю з авторкою: https://www.youtube.com/watch?v=lVeIL6D0Hvs
Пам'ятаєте, я раніше розказувала про суперкласні "Ікла" Сари Андерсон, які будуть виходити українською? Майже діждали. Відкрилося передзамовлення ^^
https://t.co/uj9JXx9mP6?amp=1
https://t.co/uj9JXx9mP6?amp=1
ideo-grafika - магазин коміксів
ІКЛА
Комікс “Ікла” це останній твір Сари Андерсен, популярної американської авторки Сари Андерсен, яка закохала весь світ у свої гумористичні комікси “Сарини Каракулі”. Цей графічний роман який розповідає про романтичні стосунки двох незвичних коханців – білявого…
"Все золото твоїх снів": яблуні, павуки та лисичка
Давайте зізнаюсь, все почалося з лисички. Я звернула увагу на цю обкладинку саме через дещо хижу лисичку ще на етапі передзамовлення, прочитала анотацію і вирішила, що мені дуже треба. Та і хто б вирішив інакше: нам обіцяли зниклу Марту, Край Снів, загиблих друзів та Золоті простори!
Для Кшисі Федорович "Все золото твоїх снів" - друга книга. Першу вона написала у співавторстві з Євгеном Ліром, це був трікстерський довідник "Книга вигаданих неістот", який певним чином сполучений зі сутностями нової історії. "Все золото твоїх снів" також містить прекрасні ілюстрації Нати Фріден.
Роман починається з того, що юнак на ім'я Фауст дізнається сумну новину: його подруга Марта зникла. Потрапивши до її квартири, він знаходить записник і мапу, з яких стає відомо, що дівчина провалювалася у свої сновидіння, наче Аліса в нору кролика. Я недаремно вводжу порівняння з Алісою та Дивокраєм, бо ці мотиви тут присутні, але у викривленому, надтріснутому та завитому павутинням дзеркалі.
Мова буде йти про Край Снів: там росте золота трава, яка вимагає спогадів у сплату; тут будь-що може розсипатися павуками; тут яблуневий сад формує захисне коло. Сюди потрапляють сновиди, але дивовижним чином потрапляє і Фауст. У його рюкзачку з життєвим досвідом лежить сумна і болісна історія про втрату друзів, і Фауст готовий загадати Краю Снів бажання... Можливо, його там навіть почують.
"Не свій вірить нам з такою силою, з такою відданістю. Не вимагає, не просить. Такі чисті його сподівання, що все повинно мати сенс. Це так дивовижно, тож ми йдемо за ним назирці, приходимо на його невисловлений поклик. Це так зворушливо, так захоплююче, так цікаво, що нехай стане за його словом.
Ми мовчимо. Ми дослухаємось."
Текст дуже наповнений, його важко швидко читати, але в цьому випадку я не назву це недоліком. Мені приносило велике задоволення повільно рухатися світом, де найнеможливіші сновидіння стають реальністю; мені було страшно разом з Мартою на сторінках її щоденника; у мене смикалося всередині від згадки про сорок; я захоплено пищала від таїнства записування імен. Тут приховано стільки відсилок, стільки деталей, що я знову вимушена повернутися до образу дзеркала, тільки цього раз додам, що кожен побачить у дзеркалі себе, бо відгукнеться тільки знайоме. Певна, я пропустила якусь частину повз себе, але це абсолютно нормально.
Спитайте мене, що має ця книга крім неймовірного сеттінгу? Міцний кістяк історії про страх, про бажання бути живим, про самотність, про пошук себе. Мені трохи бракувало діалогів, взагалі персонажі рідко говорили один з одним тут і зараз, але це дуже суб'єктивне.
"Все золото снів" - хороша химерна проза, майже поезія, наповнена яскравими образами неіснуючого міста, димними псами, зернятками гранату бідної Персефони, туманами і, звісно, лисичками. Куди ж без лисички!
Давайте зізнаюсь, все почалося з лисички. Я звернула увагу на цю обкладинку саме через дещо хижу лисичку ще на етапі передзамовлення, прочитала анотацію і вирішила, що мені дуже треба. Та і хто б вирішив інакше: нам обіцяли зниклу Марту, Край Снів, загиблих друзів та Золоті простори!
Для Кшисі Федорович "Все золото твоїх снів" - друга книга. Першу вона написала у співавторстві з Євгеном Ліром, це був трікстерський довідник "Книга вигаданих неістот", який певним чином сполучений зі сутностями нової історії. "Все золото твоїх снів" також містить прекрасні ілюстрації Нати Фріден.
Роман починається з того, що юнак на ім'я Фауст дізнається сумну новину: його подруга Марта зникла. Потрапивши до її квартири, він знаходить записник і мапу, з яких стає відомо, що дівчина провалювалася у свої сновидіння, наче Аліса в нору кролика. Я недаремно вводжу порівняння з Алісою та Дивокраєм, бо ці мотиви тут присутні, але у викривленому, надтріснутому та завитому павутинням дзеркалі.
Мова буде йти про Край Снів: там росте золота трава, яка вимагає спогадів у сплату; тут будь-що може розсипатися павуками; тут яблуневий сад формує захисне коло. Сюди потрапляють сновиди, але дивовижним чином потрапляє і Фауст. У його рюкзачку з життєвим досвідом лежить сумна і болісна історія про втрату друзів, і Фауст готовий загадати Краю Снів бажання... Можливо, його там навіть почують.
"Не свій вірить нам з такою силою, з такою відданістю. Не вимагає, не просить. Такі чисті його сподівання, що все повинно мати сенс. Це так дивовижно, тож ми йдемо за ним назирці, приходимо на його невисловлений поклик. Це так зворушливо, так захоплююче, так цікаво, що нехай стане за його словом.
Ми мовчимо. Ми дослухаємось."
Текст дуже наповнений, його важко швидко читати, але в цьому випадку я не назву це недоліком. Мені приносило велике задоволення повільно рухатися світом, де найнеможливіші сновидіння стають реальністю; мені було страшно разом з Мартою на сторінках її щоденника; у мене смикалося всередині від згадки про сорок; я захоплено пищала від таїнства записування імен. Тут приховано стільки відсилок, стільки деталей, що я знову вимушена повернутися до образу дзеркала, тільки цього раз додам, що кожен побачить у дзеркалі себе, бо відгукнеться тільки знайоме. Певна, я пропустила якусь частину повз себе, але це абсолютно нормально.
Спитайте мене, що має ця книга крім неймовірного сеттінгу? Міцний кістяк історії про страх, про бажання бути живим, про самотність, про пошук себе. Мені трохи бракувало діалогів, взагалі персонажі рідко говорили один з одним тут і зараз, але це дуже суб'єктивне.
"Все золото снів" - хороша химерна проза, майже поезія, наповнена яскравими образами неіснуючого міста, димними псами, зернятками гранату бідної Персефони, туманами і, звісно, лисичками. Куди ж без лисички!
❤1
Прочитала і розказую про три книги: прекрасне літнє село проти диявола в деталях у "Спитайте Мієчку", дивакувато-дивовижна книга Кшисі Федорович та перекладіть вже хтось українською "The Seven Husbands of Evelyn Hugo"
https://www.youtube.com/watch?v=_LTVsBHvbTE
https://www.youtube.com/watch?v=_LTVsBHvbTE
YouTube
Прочитане: неоднозначна Мієчка, химерна "Все золото твоїх снів" + семеро чоловіків Г'юґо
Привіт усім. Прочитала і розказую про три книги: прекрасне літнє село проти диявола в деталях у "Спитайте Мієчку", дивакувато-дивовижна книга Кшисі Федорович та перекладіть вже хтось українською "The Seven Husbands of Evelyn Hugo".
Підписуйтеся на мій телеграм…
Підписуйтеся на мій телеграм…
Сьогодні о 19:30 на каналі Книжкова Дилерка буде стрім з обговоренням книги Тамари Горіха Зерна "Принцип втручання". Як маєте час і натхнення, то приходьте, спілкуйтеся з нами в коментарях, а як не маєте, то приходьте дивитися пізніше.
Лінку на стрім докину трошечки пізніше, лінка на канал от https://www.youtube.com/channel/UCx2u4dyEuWfmoBGOUfd5org
ЗАПИС СТРІМУ: https://www.youtube.com/watch?v=GVlIvVxmuug&t
Лінку на стрім докину трошечки пізніше, лінка на канал от https://www.youtube.com/channel/UCx2u4dyEuWfmoBGOUfd5org
ЗАПИС СТРІМУ: https://www.youtube.com/watch?v=GVlIvVxmuug&t
На каналі Любов до книг вийшло кумедне і миле інтерв'ю з Іриною Грабовською у двох частинах, де говорять про читання, писання і взагалі. А ще чутно церковні дзвони, які насправді годинник. Регулярно хіхікала над розмовою, вийшло дуже симпатично, як на мене.
https://www.youtube.com/watch?v=UJ0X-qaLD2Y
https://www.youtube.com/watch?v=929Uxp8qnaI&t
https://www.youtube.com/watch?v=UJ0X-qaLD2Y
https://www.youtube.com/watch?v=929Uxp8qnaI&t
YouTube
ІРИНА ГРАБОВСЬКА. ІНТЕРВ'Ю. ЧАСТИНА 1
Привіт усім!
У цьому відео цікавезне інтерв'ю з Іриною Грабовською - авторкою дилогії "Леобург" та "Дикий Захід Теодора Яблонського" (от-от має вийти). Продовження нашої з Іриною розмови чекайте у наступному відео :) Приємного перегляду!
00:00 Блупери
…
У цьому відео цікавезне інтерв'ю з Іриною Грабовською - авторкою дилогії "Леобург" та "Дикий Захід Теодора Яблонського" (от-от має вийти). Продовження нашої з Іриною розмови чекайте у наступному відео :) Приємного перегляду!
00:00 Блупери
…