Щойно ти прокинешся, він приходить до тебе і замітає королівства і замки, янголів і пугачів, гори і океани. Він замітає жадання, кохання, коханців, мудреців-неметеликів, квіти з плоті, біг оленя, трощу "Лузітанії". Він замітає все, що ти лишаєш у снах, - зношене тобою інше життя, полишені тобою очі, не знайдену контрольну роботу. Одне за одним він замітає їх усіх: і жінку з гострющими зубами, що вкусила тебе за обличчя, і черниць із лісу, і руку мерця, що вистромилася з ледь теплої ванни, і червоних хробаків, що повзали по твоїх грудях під сорочкою.

Чай був дуже добрий, такого в універмагах більше не дають. Та й "Джон Льюїс" розбомбили, лишився чорний беззубий череп будівлі. Не минуло й кількох днів, як магазин знову запрацював - усі просторікували про "англійський дух", але, якщо чесно, то що їм ще залишалося?

На початку Бліцу вони казали "Не можуть же вони нас бомбити щоночі", але тепер уже знали, що можуть. Їх бомбили уже 56 ночей підряд, тож починало видаватися ймовірним, що кінця справді не буде.

..заревіли перші бомби - судячи зі звуків, десь при доках. Вона зірвалася на ноги, схопила ліхтар, який висів на гачку біля вхідних дверей, як свята реліквія, і книжку, яку теж тримала біля дверей. Це була її "книжка для укриття" - "До солов'я". Тепер, коли видавалося, що війна ніколи не закінчиться, Урсула вирішила, що можна і за Пруста взятися.