Їїїїї, рок! Вчора вийшов новий мікроальбом Pree Tone; всередині дві пісні - довгі і дрімучі, як дорога додому.

Я не впевнений, по якому тегу вони проходять. Мабуть, шугейз; тільки не мрійливо-підарський, як ми звикли, а нормальний, з яйцями. Звукові стіни і кров з вух. На басу там, до речі, чувак з Бічкрафт (тег нойзрок-для-дівчаток) і Kavkazka sound (тег ембієнт-для-наркоманів).

В березні пацани вже роздали гімна такою ж маленькою порцією. Попередній мікроальбом був усе-таки цікавіший, але і розхлябаніший - а тут прям нна нахуй, педальками по їбалу.

Є інформація, що це останній реліз в класичному складі, і в найближчий час нам варто очікувати оновлення проекту і багато сюрпризів. Слідкуємо.

https://preetone.bandcamp.com/album/lillustr

Ну і найвеселіше: 10 червня Pree Tone зіграють на фестивалі, який буде проходити в селі недалеко від Чорнобиля. Крім них, в лайнапі ще якийсь таємничий зігафолк і трушні етно-бабусі у вишиванках. Обіцяють «реконструкцію прадавнього обряду чорнобильського Полісся». Я серйозно. Ось лінк: https://www.facebook.com/events/1245976362135214/

Треба їхати.

В ефірі рубрика «Хтонічні архіви». Ніяк не міг вибрати одне відео, тому кидаю лінк на весь канал. «Ситуація Ута».

https://www.youtube.com/user/utakilter111

Ута Кільтер — прекрасне і безжальне божество з Одеси; танцюристка, актриса, арт-критикеса. Ну і, власне, телезірка: автор і ведуча передачі імені себе на одеському телебаченні. «Ситуація Ута» запустилася ще в 1993-му і пару років тому, здається, заглохла.

Відеоархіви Ути безмежні, на ютубах доступна тільки невелика частина її скарбів. Безцінні матеріали не тільки з точки зору історії українського мистецтва, а й у сенсі побутової антропології. Ось мямлить молодий Ройтбурд; ось напомажений київський бомонд 90-х зібрався на вернісаж і закусує під звуки баяна; ось відеозапис операції на коліні Ути; ось в Одесу приїхав якийсь французький обриган і танцює в дворі під звуки зварки.

Якщо ні українське мистецтво, ні антропологія вас не цікавлять, зацініть хоча б монтаж і манеру зйомки. Так їбанутись можна тільки на провінційному телебаченні.

В суботу побачимось в Кощєї на Ярославській.

Дивіться, яка гостросюжетна історія. Одного прекрасного дня суперменеджер і світоч підпілля Ріта Виноградова попросила своїх московських друзів передати їй в Одесу сумку з колекцією діу-скарбів. Ріта кілька років прожила в Москві, де активно роздувала вогонь місцевого козявочного андерграунда, так що скарбів у неї накопичилось дохуя. Тридцять кілограм, якщо конкретніше.

Сумку зі скарбами вирішили передавати поїздом. І ось недалеко від кордону між РФ і Україною, на 480-му кілометрі, провідника поїзда переклинило: чи то митниці засцяв, чи то просто поїхав башньою. Ну і він тупо викинув цю сумку з поїзда на ходу. Тридцять кіло платівок, касет, журналів, плакатів і тому подібної сувенірної продукції розкидало вздовж колії.

А що Ріта? Ріта в ахуї. Ріта їде на 480й кілометр шукати залишки колекції. Знаходить, збирає уламки (на деяких платівках уже поселився мох і пліснява). І робить з цього всього посттравматичний фестиваль-виставку-паноптикум. Прикордонні стани незалежної сцени, ха-ха. Спершу в Москві, потім в Пітері, а тепер ось нарешті у Києві і в Одесі.

Початок липня. Готуйтеся: facebook.com/480km

Отже, паноптикум «480-й кілометр» в Києві. Хедлайнери - культові репери «Л****а Пакет» (не можна палити назву, декомунізація же). А з ними ще мільйон музикантів, художників, видавців і прикордонників.

Coconut Clan — київське угрупування графітярів. Ущільнення, я би навіть сказав. Сгусток. Їхній метод — максимально потворне графіті, і в своїх нещадних експериментах вони докопалися до дуже прогресивного нефігуративу. (Власне, саме їх і треба називати, якщо тебе запитають про сучасний український нефігуратив, все інше — лоховство.)

Тривожні лінії, творожні текстури, тваринні вигини. Іноді це текст, деконструйований в кислотну кашу. Іноді це просто каша. І обов’язково — теги. Мільйони тегів «С.С.» всюди, куди дотягуються кінцівки. Варто один раз звернути увагу — і вже неможливо їх не помічати. Немає в Києві вулиці, де б не вискочила хоча б пара прищиків «С.С.» і «S.U.G.» («Save Ugly Graffiti», тобто). Методичність і компульсивність, з якою пацани покривають місто собою, викликає трепет.

Поки більшість «вуличних художників» зашкварюються об декораторство з одного боку і об кволі політичні лозунги з іншого, Coconut Clan займаються саме мистецтвом — чистим, дисфункціональним і радикальним.

Картинки ось тут: http://telegra.ph/CC-06-11

METEOR2000, один з учасників Coconut Clan, на сторінках гіпертелійного видання для дітей та юнацтва «Вологі Фантазії».

Сіамське серце Гіпертелії, букініст-дістро-музей «Заповідник», теж проникає в Телеграм, щоб ділитися раритетними скарбами. Всіляко рекомендуємо: https://news.1rj.ru/str/zapovednique

Ми довго обіцяли, і ось нарешті це трапилось: Максим Зацаринний і його проект СВІТЛО на Гіпертелії. Презентуємо новий реліз 29 червня в арт-дворику на Іллінській. Музична підтримка - таємничий і непередбачуваний WANAINC, про нього ще напишу окремо. Приходьте, буде ніжно.

Вконташа: https://vk.com/svitlozine
Фебе: facebook.com/events/428759927497394/
А хто в цей вечір піде на Атлас Вікенд - той лох і обивала, фу таким бути.

А сьогодні в нашій постійній рубриці «Астенічні архіви» ми послухаємо КАЗМА-КАЗМА. Проект виник у Харкові на початку 90-х і проіснував кілька років. Чуваки грали дуже кучеряву панк-стилізацію під ренессансні пісні трубадурів: дивовижний гібрид Монтеверді і Velvet Underground. Бомж-бароко!

Це взагалі дуже цікава тема для дослідження: бароко в українському підземеллі 90-х. В Києві, наприклад, нішу трубадурів зайняли «Коллежский Асессор». Художники Паркомуни теж сюди цілком вписуються. Очевидно, літало щось таке в повітрі.

«Казма-Казма» завершила існування в 1995-му і переродилася в не менш культовий проект Foa Hoka. От тільки від ренесансних мотивів чуваки відмовились і експериментували з танцювальнішою/конвенційнішою музикою. Ходять чутки, що один з лідерів проекту Женя Ходош пару років тому випустив новий матеріал під вивіскою Kazma Orchestra, але я ніяк не можу нагуглити. Маякніть, якщо раптом знайдете.

І ще один fun fact: на останньому альбомі Казма Казма дує у фагот Олег Михайлюта. Той що «Танок на Майдані Конго», ага. Тісний Харків, тісний світ.

На відео — ранній виступ харківських трубадурів у Москві (1991). Луки у пацанів агонь.

https://www.youtube.com/watch?v=LFbSCwMNJcE

Позавчора в Кощєї (@coschey) шумно шуміли шумовики, і заодно була привідкрита бібліотека зінів. Привідкрита - тому що передпрем'єрний показ, повноцінна прем'єра планується 15 липня, підписуйтесь тут: https://www.facebook.com/events/840840709403912/

Виходить, що за кілька місяців у Києві з'явилося аж три мистецько-паперових точки: «Відкрита біліотека красних мистецтв» у Плівці (@vidkryta), бібліотека 665 в Портхабі, і тепер ось Кощєй. Український паперовий рівайвал іде повним ходом. Найновіша бібліотека вигідно відрізняється своєю бомжацькою трушністю: якщо у Плівці переважно масові видання, а в Портхабі - ілюстраторське естетство, то в Кощєї лежать конкретно-блядь-ЗІНИ. Хардкор-панк, домашній принтер, верстка ножицями і кульковою ручкою, репортажі з концертів для двох калік, лівацтво і веганство, бруд і угар - все як має бути. Головне щоб тамтешня колекція не потонула в грунтових водах.

А в регіонах є щось подібне? Пишіть, якщо є, Гіпертелія надішле подарунок.

Зненацький реліз: Гіпертелія-009, тираж 9 примірників, ексклюзивно для бродячої виставки "480й кілометр". Київський паноптикум почнеться вже сьогодні о 16 в Мезаніні, попереду Дніпро, Одеса і ще кілька міст. Нагадую, що проїбати цю подію грішно: Леніна Пакет на сцені, пацани, альо. https://www.instagram.com/p/BWCclq8hTYr/

Ваня Айван і Масльонок на фоні відсутності Леніна у Києві

«Я документирую наивную субкультуру общественного пространства, которая возникла на руинах Советского Союза. Ее характерная черта — отсутствие осознанного автора. Наши города наполнены объектами, возникшими случайно — часто через наслоения, когда каждый новый автор игнорирует задумку предыдущего. Эрозия, бродячие собаки и дикая растительность, отмывание денег и просто глупость — все это складывается в уникальные формы, с которыми я работаю. Никто за них не в ответе — на все воля Божа».

Теологічний аспект висказування сумнівний (не забуваймо, що у диявола теж є воля), але ось це свавільне саморозгортання реальності і зависання об'єкта в порожнечі нам подобається. Ну і кольори їбуть очі.

Скільки можна пережовувати пострадянськість, запитаєте ви? А от поки не пережуємо повністю, доти і будемо жувати. Давайте-давайте, рухайте щелепами.

https://birdinflight.com/ru/vdohnovenie/fotoproect/20170625-lvov-bozha-volia-polyakov.html

Я недавно писав про бібліотеку зінів у Кощєї на Ярославській - так от, в суботу вона відкривається офіційно і повноцінно. Під музику і з танцюльками. Гіпертелія там, звісно, теж буде; цього разу я навіть прочитаю щось схоже на лекцію. Про середньовічний туризм, ренессансну оптику і фаворське світло. Ну і про папірці.

https://www.facebook.com/events/840840709403912/

Ілія Дереворитник — «Грім і град» (приблизно 1649)

Андрій «Пульсирующая вена чувственной глубины» Горохов, релігійний філософ і останній стовп музкритики, зараз займається київським клубом з чудесною назвою ОКСАНА! (саме так, зі знаком оклику). І робить усе дуже правильно: смішні формати, божевільні прес-релізи, дикі музиканти. Найрадикальніша тамтешня туса останніх місяців — «Єврослухання», коли в розпал Євробачення Горохов поставив в центрі зала величезну колонку, з якої звучали нарізані шматочки Булєза, Мессіана та інших європейських композиторів ХХ століття, а на відеопроекції смішно стрибали священні телята поп-музики: Роберт Сміт, Морріссі, вот ето вот всьо.

Оксані! не вистачало тільки внятного маніфесту, і ось він з’явився — у вигляді невнятного інтерв’ю.

https://izone.ua/ru/news/55

«С одной стороны, надо либерально относиться к музыкантам, но с другой стороны — они все упёртые и застойные, настоящие дети эпохи Януковича, когда в музыке был порядок. В Киеве радикально не хватает музыкального свободомыслия и бесбашенности. Царит формат и строгость. И потому и нам приходится отвечать на вопросы о нашем формате, то есть о том, тюрьмой какого типа мы являемся»

Біографічна довідка: починав як масковський художник, (іронічно) зігував з Джемалєм і Дугіним в роки їхнього розквіту, переїхав у Німеччину, сторожив телевишку, заробив культовий статус завдяки радіопередачі «Музпросвет», пізніше опинився в Донецьку, спостерігав прихід Стрєлкова і його пиздобратії, втік разом з Ізоляцією у Київ. Пише маніакальні тексти про мистецтво на ФБ. Снобствує і проповідує. Ухає і перекочується.

VAVA — геніальний у своєму тупому напорі нойз-проект з Києва. Істота невідомого походження дико лупить в барабани і кричить в істериці. Є підозра, що ще одна істота в цей час додає електронних шумів, але в темряві погано видно. Може і немає нікого. Може це наші дитячі страхи матеріалізувались і навалюють нам по морді.

Нойз взагалі дуже дитяча музика (саме тому на правильних шумогігах стільки нестримної ейфорії), і VAVA цю дитячість тільки підкреслює. Сидить немовля, гримить погремушками і верещить, тому що в нього вава.

У свою чергу, вава, тобто травма — ключовий момент дитинства. Я маю на увазі лаканіанську травму: зіткнення з реальністю, яку неможливо асимілювати; травматичний досвід усвідомлення твоєї окремості-від-світу. По Лакану, саме травма вирвала тебе із мутної води імманентності. Твоє «я» — це і є вава, яка ніяк не загоїться.

Коротше кажучи, прадавнє і глибинне звучить саме так. Слухайте уважно:

https://rotovaporojninarecords.bandcamp.com/album/demo-2017

Тарас Шевченко - «Натурщик»