Величний гурт «Bomg» нарешті виліз зі своєї нори і видав новий альбом «Peregrination» (перекладається приблизно як «мандрівка» або навіть «паломництво»). Не впевнений, чи можна це назвати альбомом, тут краще підійде розмите слово «запис»: чотири звукових дороги по 40 хвилин кожна. В’язка, глибоководна і максимально наркоманська музика.

«Бомжів» пов’язують з традиціями стоунера і психоделічного дума, але я б скористався іншими тегами: «ковзна симетрія», «пульпа флотаційна», «газовий гігант».

Визнаю, новий реліз і близько не добирається до геніального дебютника «Polynseeds», за 5 років мовчання можна було написати щось внятніше. Але вам, наркоманам, все одно сподобається — головне не хапатися за реальність і віддатися цьому гудінню, як болоту чи сипучим піскам. Дай Боже, щоб у пацанів вистачило сил хоча б на кілька концертів. Хто не слухав «Бомжів» вживу — той життя не бачив.

https://bomg.bandcamp.com/album/peregrination

В 2015 році я сфотографував пузо вокаліста Bomg. Чистий секс.

Моє нове інтерв'ю на Амнезії! Продовжую викупати слова-паразити у своїх співрозмовників. Якщо у Стьоганова було «плавно», то Мілосердову усе «цікаво». Протести шахтарів? Московський путч ГКЧП? БТР-и шмаляють по Придністров’ю? «Було дуже цікаво».

​​Перед об'єктивом Валерія Мілосердова відбувався справжній кінець світу: тривожна Перестройка, танки на вулицях Вільнюса і Москви, залите кров'ю Придністров'я. А після кінця світу, як відомо, починається період постапокаліпсису. Валерій Мілосердов зняв і його. У Києві — нова генерація можновладців, які дуже погано розуміють, що відбувається і куди слід вести країну; а в регіонах — розгублені і покинуті люди, що намагаються побудувати нове життя на руїнах звичного світу.

Читайте наше нове інтерв'ю: Як знімати кінець світу. Розповідає фотограф Валерій Мілосердов

Євгеній Коршунов. Меморіальна дошка Олегу Голосію. (via @kyivsmoker)

Єгор Стрєлков (художник, тату-майстер, учасник групи «Охуевшее солнце» і один з авторів гіпертелічного зіна «Вологі фантазії») разом з друзями запустив великий мультидисциплінарний проєкт, присвячений коміксам: @curryculturaworkshop

В рамках «КарріКультури» відбувається багато цікавих активностей, серед яких — шоу «Brain Сoocked», створення коміксів буквально у вас на очах. Спершу відбувається брейншторм разом з яким-небудь запрошеним гостем: вибираємо рандомний антиутопічний сетап, розробляємо персонажів, ліпимо їм арки з гімна і палок, висмоктуємо з пальця неймовірні пригоди. Процес фіксується на відео. Далі все це діло справді перетворюється на комікс: художники малюють історію і пишуть діалоги на основі тих бздурів, які були озвучені під час брейншторму.

Єгор наголошує, що його цікавлять саме «жовті» комікси — тобто, угарний і дешевий pulp fiction, який можна виробляти швидко і у великих кількостях.

Гостем першого брейншторму став куратор вашого улюбленого діу-видавництва. Мені дістався антиутопічний світ в стилі ЖКХ-панк (як кіберпанк, тільки ЖКХ): мегаполіс контролюється тоталітарними ЖКХ-структурами, які підсипають у водопровід наркотики і гіпнотизують стуком по батареях. Тоталітарному ЖКХ протистоїть терористична організація Незалежних Водопровідників, у яких теж не зовсім чиста совість. І ще є еко-панки, куди ж без еко-панків.

Якщо хтось скучив за моїм заїканням, то ось відео: https://www.youtube.com/watch?v=0IYcdoQi4KI

Випереджаючи ваші коментарі: ні, ми були абсолютно тверезі. Запитання «Чому блядь не державною» прошу відправляти в лічку: instagram.com/currycultura

Найцікавіше в CurryCultura, насправді, зовсім не всі ці брейншторми. Найцікавіше — це те, що сам Єгор Стрєлков нарешті завершує роботу над власним авторським епосом «Кинджали пристрасті».

Дія коміксу відбувається в альтернативних 80-х, в центрі сюжету — банда циган. Стильний бандит Бріоні закохується у вусату красуню Франческу Чікасу (вусаті дівчата найкращі), і паралельно пєтляє двіжухи зі своїми посіпаками: шулером Спейдсом, неоконокрадом Скаженим, а також з Шурою Шураві, якому відірвало голову в Афганістані.

Розповідає автор: «Год 1986, Крым, один раз в 1000 лет происходит встреча всех цыган мира в одном месте. Праздник джэмджеле (час примирения и единства). Кастовость опущена, религиозные разногласия забыты... У любого есть шанс найти свое место в новом цыганском порядке. Крым представляет собой индустриальный центр мира... В чёрном море плавают акулы и кальмары-мутанты, в небе парят птеродактили, береговую линию патрулируют военные катера, горы ощетинились высоковольтными столбами электростанций и бетонными трубами предприятий, воздух пестрит красками».

Претендент на книгу року! Чекаємо з нетерпінням.

Ось ти клятий капіталіст, олігарх, мутний рішала. Хуячиш мільйони в розвиток арт-інституції європейського рівня, щоб трохи відмити репутацію, щоб твоє ім'я асоціювалось з мистецтвом. А твоя інституція поводиться з працівниками так, ніби це контора мутного рішали. Яка прикра несподіванка.

Пару місяців тому медіатори ПАЦ спробували створити профспілку. На днях їх усіх звільнили. Подробиці можна почитати на фб:

https://www.facebook.com/profspilkapaciukiv/

🐀

Розповідає «Мертва Гуцулія»:

«Іван Кістяк, Миколка Кістяк і Тарас Кістяк, троє синів небіжки Оксани Кістяк і небіжчика Василя Кістяка. Родилися з вадою, що були коротуни, і коли постаріли, то так малими ростом і лишилися. Коли померли батько і мати, то почали всі троє дуже пити, жінок не мали, бо ніяка не хотіла любитися з коротуном. Щоночі в хаті зачинялися і допивалися до білої гарячки. Одного вечора Миколка Кістяк завісився, бо дуже мав смуток вже три роки чомусь, але нікому не казав, а решта братів вчаділи від диму з груби і повмирали в той самий вечір, так і не побачивши в сінях брата, що завісився. Хоронили їх за селом в одній ямі. Службу і панахиду правили, бо люди скинулись попови грошима, бо брати добре рубали дрова людям, бо сильні були, хоч і дурні. А одна ще була, що прийшла на похорон, але вагітна, і дуже плакала. Але хто-зна, чого ревіла. Ніхто з нею не говорить, бо в дитинстві перерізала братів, бо не розуміла, чи то люди, чи звірі, так споєна була батьком одного вечора».

«Мертва Гуцулія» — милий танатофілічний проект Петра Буяка, який я випадково знайшов у фейсбуках. Це серія малюнків гуцулів-мерців у затишних трунах. До малюнків додається короткий життєпис: у кожного мерця є ім’я, трагічна історія і набір характеристик — тобто, майже як у покемонів. Спіймай їх усіх — можна купити і оригінали малюнків (здається, на дошках), і металеві значки. Memento mori, як кажуть у нас на полонині.

https://www.facebook.com/%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B2%D0%B0-%D0%93%D1%83%D1%86%D1%83%D0%BB%D1%96%D1%8F-Dead-Hutsuliia-1945151588835890/

Володимир Івасюк написав приблизно мільйон геніальних пісень, які співали і переспівували найрізноманітніші артисти. Але ніхто не вміє виконувати Івасюка так, як це робить сам Івасюк. У нього не найсильніший голос, він далекий від гучного маньєризму Яремчука або Зінкевича — і саме це створює неповторний шарм. Івасюк у виконанні Івасюка звучить затишно, інтимно і правдиво.

Найкращий твір Володимира Михайловича називається «Пісня буде поміж нас»:

А ось знаменита «Я піду в далекі гори». Послухайте, як Івасюк вимовляє слово «попрошу» в першому куплеті — просто вау. Лайк якщо чорноброва, репост якщо кароока.

І експонат номер три — «Залишені квіти» у супроводі ВІА «Карпати». Якість звуку жахлива, зате який дикий грув! Це запис 1969 року — послухайте і спробуйте сказати, що вони не вписалися би в один концерт з Джиммі Хендріксом чи Дженіс Джоплін.

ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС!

В Чистий четвер перед Великоднем ми зустрінемось, щоб послухати юних українських піснярів-експериментаторів і об'єднатися у весняному екстазі.

На сцені виступлять найяскравіші представники аутсайдерської естрадної пісні:

😱 ААААА (aka Олексій Подать)
❄️ Богдан Мороз
🦎 Мутафорія Лілі
☁️ Туча
💦 Ядовитая Собачья Слюна

Купуйте квитки, відмічайтесь на Фейсбуці, підписуйтесь в Інстаграмі, приносьте з собою квіти.

Буде голосно, красиво і діонісійно.

Також в рамках концерту буде маленька поп-ап виставка, про яку ми розповімо пізніше. Але вже можна натякнути, що будуть янголи, квіти і загадкові жінки у потойбічних водах; ви такого ще не нюхали.

Повідомляємо те, про що ви і самі вже здогадалися. Діонісійно-вокальний фестиваль «Пісня буде поміж нас» переноситься на невідому дату. Орієнтуємося поки що на травень, не панікуємо, миємо руки. Пісня буде! Але пізніше.