Василь Васильців випустив нову пісню! Музика з самого серця пітьми — з Китаю: https://www.youtube.com/watch?v=ZaDXBj20De0

Виявляється, недавно Василь прожив там кілька місяців. За його словами, Китай мало чим відрізняється від його рідного Львова. Вірю.

Про дивовижний феномен Василя Васильціва я писав пару років тому як про закінчену історію (https://news.1rj.ru/str/hyperthelia/99). Що ж, я помилився: в Ікара ще є порох у порохівницях і залізо в залізницях. Лірика і біточки вогонь (семпльовані коти!), а повна відсутність зв’язку між куплетами і приспівом тільки додає люті.

«Тебе буду орати, в тебе буду саджати» — співає Василь, зазираючи прямо в очі. Твої ноги солодко підкошуються, ти падаєш на коліна: проори мене, мій маленький принц, проори мене повністю.

Якщо вам здалося, що я іронізую — відпишіться, будь ласка.

А ось та сама пісня Esthetic Education, присвячена нашому герою. Кліп знімав Ілля Чичкан, лол. 2006 рік.

https://www.youtube.com/watch?v=9Ei1ph3idDU

Ти мені повір, ти мені повір // Дано нам життя, ніби сувенір

Подивися уважно на цю вершницю. Вона зібралася в подорож і кличе тебе за собою. Хто вона? Куди вона прямує?

Вершницю звуть Люсі (насправді Христина Варламова), і вона записала найсильніший український поп-альбом року (насправді мінімум десятиліття, але не будемо впадати в істерику). Цілісний, точний, з липучими мелодіями і вражаючою лірикою, що побудована на християнській символіці. Альбом називається «Енігма» (тобто, загадка), він вийшов ще у березні — і з тих пір я намагаюся цю загадку розгадати.

Люсі пару разів використовує один і той же прийом в різних піснях: куплети спершу проспівуються повністю, а потім повертаються без деяких рядків, ніби з порожнечами всередині. «Я боялася вогню, ти був тільки димом; я нікого не виню, я — Марія Магдалина». А потім: «Я боялася вогню (...); я нікого не виню (...)».

Ось це «...» мені видається важливим ключем до прочитання «Енігми». Лірична героїня Люсі всю дорогу плаває в порожнечі. Альбом починається із запрошення у забуття; Марія Магдалина спостерігає за тим, як розчиняється реальність; Ной смиренно очікує на потоп. Всі 9 пісень так чи інакше — про паузи і провалля, про недосказане і невимовне. Ну тобто про Бога, звісно, біблійні референси говорять самі за себе. Але схоже що Бог у ліриці Люсі постає саме порожнечею.

В цьому контексті мені згадується французький філософ Ален Бадью (лівак і атеїст), який багато писав про так звані порожні множини. За Бадью, світ складається з різноманітних множин, вкладених одна в одну; і будь-яка множина є більшою, ніж сума її підмножин. Наприклад, множина «ти і я» — більша, ніж просто сума тебе і мене. Тому що коли ми з тобою разом, виникає ще щось невидиме поміж нас. Додаткова порожня множина, чиста потенція, енігма. Так порожнеча стає місцем і умовою народження нових сенсів.

Порожнеча — твій рідний дім і храм Божий, твій найближчий друг і найкращий сексуальний партнер. Порожнеча може багато чого розказати. Це знає кожен, хто уважно слухав тишу або вдивлявся у виворіт своїх повік. «Щоб побачити світло, треба бути незрячим».

В «Енігмі» прослідковується сюжет: в першій пісні Люсі пірнає в забуття, в останній — закінчує свою подорож на дні (проходячи і через пекло, і через видіння раю). «Знаєш, я не стала вільна, я навіки лиш енігма» — порятунок не відбувся. Але навіть на дні можна поговорити з порожнечею. Вона почує і обов’язково відгукнеться.

Альманах ВИДІННЯ РАЮ: утопії, осанни й молитви під час Апокаліпсису. В журналі зібрані роботи 20 молодих українських художників; всі створені під час карантину. Вдихайте любі пахощі і замовляйте це паперове чудо в свою колекцію.

Формат А5, 36 сторінок, 100 пронумерованих примірників, 120 гривень.

Також у нас є нова партія чарівних значків-сосків. Щоб обміняти це все на гроші, пишіть в лічку: @shshrk

Всім УКРАЇНСЬКА ПІВДЕННА ГОТИКА, поцони.

в эту субботу в Одессе пройдет вечеринка SOUTH SICK SOUND, организованная ребятами из ODS. вроде бы ничего особенного, но интересно, как через название они сознательно локализуют предлагаемый контент. это простой регионализм, но все равно хорошо, что молодые художники, музыканты и прочая богема все чаще обращают внимание на юг, потому что на современной культурной карте Украины он все еще отсутствует как что-то осмысленное и цельное. это не только грустно, но и вредно.

важно при этом не останавливаться на менеджменте и регионализме (события за пределами Киева), но осмыслять юг и в рамках топографии символического. ведь то, что мы привыкли называть культурой независимой Украины, по большому счету - жижа из западноукраинского и поднепровского кода, взбитая постсовком и обезличенная заграничными урбанистическими трендами. степной и морской юго-восток в этом отношении видится Другим, что ощущается даже интуитивно, когда мы просто оказываемся на этой территории. хрустящая жара, кристаллы пота, хлопковая витальность, застывшее время, солнце-дыра, кости зверей, ветер, травостой, миражи, пыль (дополните ряд образами моря, лиманов, берегов, островов) и вся соответствующая палитра полностью отсутствуют в общем культурном коде.

по-своему пропихнуться в условный канон этот юг попытался через отдельные работы Волязловского, но интуиция подсказывает, что уже лет через десять вряд ли кто-то вспомнит его видяшки про курорты Херсона. донбасский магический реализм тоже пытался отрабатывать наборы степных символов через тексты, но поднимите руку, кто вообще когда-то слышал о писателях востока Украины? про душок одесского колорита столетней давности как-то даже неприлично вспоминать, а редкое отечественное кино хоть и рисует нам картины юга, но исключительно штампами и только в качестве декораций.

украинской культуре отчаянно не хватает магии приморья и степи. в их хрустальных кладовых без дела покрываются пылью тонны драгоценных символов, мотивов и сюжетов, далеких от тухлой конъюнктуры, вычитанной в интернете. терра инкогнита под самым носом. завтра в вонючем Киеве останутся только многоэтажки и ТРЦ, между которыми на электроколесиках будут сновать орды бледных маркетологов с потребительским прицелом на заграничные конетент-метрополии, но от одного описания этой картины у меня начинают гнить конечности. очень важно наконец-то отдаться югу и принять все, что он может предложить.

Південь - це сутність і серце України, що б там не думали собі кияни і галичани. Необжита земля хаосу, де у свій час навіть на князівські кортежі нападали бандити; бо це у Києві у тебе влада і успіх, а в степу ти просто дрібна беззахисна тваринка, на яку полюють Конан Варвар і батько Махно.

Тим часом у найкосмічнішому місті планети Житомирі відбуваються всілякі чудеса. Божевільні романтики взялися реанімувати напрацювання тамтешнього заводу «Електровимірювач», який займався випуском електронних музичних інструментів. За совка там робили найпередовіші синтезатори, електробаяни та інші квазіхори (навіть не хочу гуглити, що означає останнє слово, схоже на античну богиню). Завод довгий час валявся в руїнах, а тепер його перетворюють на інженерно-культурний центр з експериментальними лабораторіями і резиденціями для музикантів. Тупо космос.

https://birdinflight.com/ru/muzyka/kak-na-zavode-v-zhitomire-sozdayut-laboratoriyu-zvuka.html

Цінителям безстижого палп-фікшна і контркультурної графоманії з «помаранчевої серії» раджу звернути увагу на повість одесита Вадима Яковлева «Там, де починається територія».

Недалеке майбутнє. Україна розділена на кілька псевдореспублік з божевільними ідеологіями. Буковину тримають християно-фашисти, Дніпро — феміністки, частину Одеської області — хз, якісь езотеричні мусліми. Розквітають нью-ейджеві релігії, соціальні експерименти і старий-добрий тероризм. Молодий кілер на завданні подорожує цими територіями, його супроводжує коханка-трансуха. З таким синопсисом міг би вийти угарний філіп дік, але автор категорично не вміє писати, тому вийшов шпигунський трилер категорії Б з мінусом (хоча теж угарний). Персонажі безперервно пиздять і ходять на місці, розвішені рушниці не вистрілюють, роялі в кущах фальшивлять, а пісюн коханки теліпається без діла. Багато неймдроппінга (entry level hipster garbage) і крінжової філософії «під баночку». Тупуватий сюжетний твіст в кінці. Коротше, настільки криво, що аж весело. Для гурманів.

Шкода тільки, що автор ніби соромиться своєї трешовості і намагається вирулити кудись в «інтелектуальний роман». Такого гімна всякі іздрики ще в 90-х написали з запасом. А от безстижого палп-фікшна нам реально не вистачає.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=sz4R3F8Iwh4

А ось, наприклад, новий кліп Мар'яни Клочко.

https://www.youtube.com/watch?v=dzyYXwA6WGk

Мар'яна Клочко проілюструвала одне з наших видань — «Сказка про опоздавшее ко всему божество» (2018). Тираж розпроданий, але можете погортати файл pdf.

Поки ми всі тупимо, Євген Гордєєв ділом зайнятий: роздмухує регіональну автентичність і плекає особливий дніпровський саунд.

Особисто я найбільше ціную Гордєєва за геніальний бастард-поп-проект «МС Брехунець», замішаний на естетиці української застільної естради. Там дуже романтичні вишивано-синтезаторні пісні про уранові рудники, Зоряного Шкіряка і лямбда-самця — аж хочеться подзвонити на радіо і замовити одну з них для дорогого Василя Степановича зі Сторожинця.

Також ви могли чути Гордєєва під вивісками «Kurs Valüt» та «Ksztalt». Лейбл «Дніпропоп» і клуб «Модуль» в Дніпрі — це теж він. Коротше, видатний культурний діяч. Інтерв’ю для «СЛУХа» він дав коротке, але теж дуже навіть видатне: про те, як на рівному місці створюється ціла міфологія. Не існує, звісно, ніякого особливого дніпровського саунда — але з візіонерського пальця можна багато чого висмоктати.

https://slukh.media/texts/interview/eugene-gordeev/

ЗОРЯНИЙ ШКІРЯК
ЛЕТИТЬ У НЕБІ
ЗОРЯНИЙ ШКІРЯК
ТВОЇХ ВОЛОГИХ МРІЙ
ЗОРЯНИЙ ШКІРЯК
ШКІРЯК НАДІЇ
ШКІРЯК ШКІРЯК
ЗОРЯНИЙ ШКІРЯК

https://soundcloud.com/brehunets/zoryaniy-shkryak

​​Запалала зірка, відійшли води, волхвам залишилась пара станцій метро. Гіпертелія презентує Різдвяні Листівки!

Сім листівок в наборі, п’ятдесят примірників. Шовкографія. Два варіанти обкладинки: «православне золотішко» і «зоряний холодець» (обидві блищать, вау). Листівки малювали: Ола Єрємєєва, Кобзар Зодіак, Дар’я Кузьміна, Мар’яна Клочко, Ольга Лісовська, Єгор Стрєлков, Олександр Чепелєв.

Двісті двадцять дві гривні. Пишіть Шешуряку, щоб придбати: @shshrk

Урочисто відкриваю коментарі, щоб запитати у вас: яких українських культурних подій ви очікуєте цього року? Книги, фільми, виставки, музичні альбоми. Може ви вірите, що попри ковід ближче до літа справді відбудуться якісь круті фестивалі — розкажіть про них. Може ваш друг заводить ФОП, щоб продавати своїх коників з гімна — діліться лінком. Може ви самі готуєте якісь релізи — анонсуйте їх. Може вам карти таро і курячі нутрощі розповіли, що цього року нарешті станеться друге пришестя Тараса Григоровича — бийте в дзвони. Давайте, коротше, будувати плани. Потім посміємось.

Київський рок-гурт прилітає до пустинної Ісландії, щоб за чотири дні записати свій музичний альбом. Чи не розгубляться вони, опинившись на території хтивих гейзерів, інцестуальних зв’язків і ситого північноєвропейського алкоголізму?

«Among Fields and Wires» — проста і атмосферна документалка про Pree Tone в жанрі «музиканти всіляко угорають в перервах між записом пісень». В кадрі багато ісландських пейзажів і гітарних педальок; і на те, і на те можна дивитися безкінечно.

https://www.youtube.com/watch?v=Jiyb16ceZ1E

Ходять чутки, буцім якщо ви помацаєте шевелюру Володимира Чигринця, вас очікує 77 днів удачі. В новому інтерв'ю Володимир ні підтверджує, ні спростовує цю інформацію. Там більше про одеський Музеон і бібліотеку мистецького самвидаву, а не про волосся, на жаль. Але почитати все одно варто.

https://supportyourart.com/ridnykraj/biblioteka-muzeon/