Forwarded from АНІМЕГУЛЯНКА
LP "Урок літератури".
АНІМЕГУЛЯНКА всюди.
Spotify
Apple Music
Soundcloud
Youtube Music
Deezer
обкладинка: Amorphys
особлива подяка: Sanya Yuga, Mad Dog of Donbass, а також Ілюха та Leafmark
АНІМЕГУЛЯНКА всюди.
Spotify
Apple Music
Soundcloud
Youtube Music
Deezer
обкладинка: Amorphys
особлива подяка: Sanya Yuga, Mad Dog of Donbass, а також Ілюха та Leafmark
❤1
Forwarded from СИТИЙЗНАМЕНИТИЙ
проєкт
як відомо з культурології чи філософії (чи навіть якщо сильно подумати з політики) в хх сторіччі сталася смерть бога. звісно не в прямому сенсі (проте яка різниця чи він досі сидить на дивані, дивиться телек і нічо не робить, чи пішов?..), але в людей поволі почало зникати відчуття, що ними хтось опікується або ж їх хтось веде.
це сильно вплинуло на розуміння життєвого досвіду, позбавило його сакральності, знецінило його.
що як ти пройдеш випробування в цій кімнаті і потрапиш у іншу — з більш складним квестом? якщо нічого не гарантовано, то який сенс рухатись?
але ж людина — істота вигадлива, особливо коли йдеться про те, щоб якось обумовити своє існування.
що ж, як ззовні нічого нема, то давайте щось створимо самі?..
ймовірно, в цей момент і народжується амбіція, або якщо сказати більш загально — це проєкт. саме в цей момент людина починає жити, щоб "жити" колись потім.
"треба трошки постаратися і все покращиться..."
"в наступному кварталі +20% до премій, давайте піднажмем"
"як здаси це креслення, то далі в курсачі лише легенька текстова частина"
але у проєкта є й негативний бік: в спробах заробити на якесь "справжнє життя", людина у наявному житті сама себе позбавляє волі, обмежує не тільки в подальших діях (бо треба ж слідувати плану), а й у відчуттях, не дає насолодитися поточним моментом, власним шляхом. і це дійсно може зробити її нещасною, невдоволеною, злою.
ймовірно тому варто іноді переглядати свої цілі, дрібнити їх, відволікатись, продумувати варіанти. й насолоджуватись тим, що є в доступі. життя тут. воно було тут вчора, є сьогодні, і можливо, скоріше за все, буде завтра. а якщо не буде?
як відомо з культурології чи філософії (чи навіть якщо сильно подумати з політики) в хх сторіччі сталася смерть бога. звісно не в прямому сенсі (проте яка різниця чи він досі сидить на дивані, дивиться телек і нічо не робить, чи пішов?..), але в людей поволі почало зникати відчуття, що ними хтось опікується або ж їх хтось веде.
це сильно вплинуло на розуміння життєвого досвіду, позбавило його сакральності, знецінило його.
що як ти пройдеш випробування в цій кімнаті і потрапиш у іншу — з більш складним квестом? якщо нічого не гарантовано, то який сенс рухатись?
але ж людина — істота вигадлива, особливо коли йдеться про те, щоб якось обумовити своє існування.
що ж, як ззовні нічого нема, то давайте щось створимо самі?..
ймовірно, в цей момент і народжується амбіція, або якщо сказати більш загально — це проєкт. саме в цей момент людина починає жити, щоб "жити" колись потім.
"треба трошки постаратися і все покращиться..."
"в наступному кварталі +20% до премій, давайте піднажмем"
"як здаси це креслення, то далі в курсачі лише легенька текстова частина"
але у проєкта є й негативний бік: в спробах заробити на якесь "справжнє життя", людина у наявному житті сама себе позбавляє волі, обмежує не тільки в подальших діях (бо треба ж слідувати плану), а й у відчуттях, не дає насолодитися поточним моментом, власним шляхом. і це дійсно може зробити її нещасною, невдоволеною, злою.
ймовірно тому варто іноді переглядати свої цілі, дрібнити їх, відволікатись, продумувати варіанти. й насолоджуватись тим, що є в доступі. життя тут. воно було тут вчора, є сьогодні, і можливо, скоріше за все, буде завтра. а якщо не буде?
❤1
Forwarded from Обранці духів ✙
Вапняковий портал з нішами, що містять людські черепи (близько І ст. до н.е.), з Рокепертуза. Кельтське святилище поблизу м. Вело, Прованс. Нині перебувають у Музеї Борелі, Марсель, Франція. 🇫🇷
Межі між світом живих і світом мертвих, ймовірно, сприймалися кельтами як нетривкі і проникні: певні місця, такі як домашнє вогнище або місце поховання, вважалися точками переходу, через які померлі могли повернутися до світу, який вони залишили зі своєю смертю.
Межі між світом живих і світом мертвих, ймовірно, сприймалися кельтами як нетривкі і проникні: певні місця, такі як домашнє вогнище або місце поховання, вважалися точками переходу, через які померлі могли повернутися до світу, який вони залишили зі своєю смертю.
❤2