Forwarded from СИТИЙЗНАМЕНИТИЙ
проєкт
як відомо з культурології чи філософії (чи навіть якщо сильно подумати з політики) в хх сторіччі сталася смерть бога. звісно не в прямому сенсі (проте яка різниця чи він досі сидить на дивані, дивиться телек і нічо не робить, чи пішов?..), але в людей поволі почало зникати відчуття, що ними хтось опікується або ж їх хтось веде.
це сильно вплинуло на розуміння життєвого досвіду, позбавило його сакральності, знецінило його.
що як ти пройдеш випробування в цій кімнаті і потрапиш у іншу — з більш складним квестом? якщо нічого не гарантовано, то який сенс рухатись?
але ж людина — істота вигадлива, особливо коли йдеться про те, щоб якось обумовити своє існування.
що ж, як ззовні нічого нема, то давайте щось створимо самі?..
ймовірно, в цей момент і народжується амбіція, або якщо сказати більш загально — це проєкт. саме в цей момент людина починає жити, щоб "жити" колись потім.
"треба трошки постаратися і все покращиться..."
"в наступному кварталі +20% до премій, давайте піднажмем"
"як здаси це креслення, то далі в курсачі лише легенька текстова частина"
але у проєкта є й негативний бік: в спробах заробити на якесь "справжнє життя", людина у наявному житті сама себе позбавляє волі, обмежує не тільки в подальших діях (бо треба ж слідувати плану), а й у відчуттях, не дає насолодитися поточним моментом, власним шляхом. і це дійсно може зробити її нещасною, невдоволеною, злою.
ймовірно тому варто іноді переглядати свої цілі, дрібнити їх, відволікатись, продумувати варіанти. й насолоджуватись тим, що є в доступі. життя тут. воно було тут вчора, є сьогодні, і можливо, скоріше за все, буде завтра. а якщо не буде?
як відомо з культурології чи філософії (чи навіть якщо сильно подумати з політики) в хх сторіччі сталася смерть бога. звісно не в прямому сенсі (проте яка різниця чи він досі сидить на дивані, дивиться телек і нічо не робить, чи пішов?..), але в людей поволі почало зникати відчуття, що ними хтось опікується або ж їх хтось веде.
це сильно вплинуло на розуміння життєвого досвіду, позбавило його сакральності, знецінило його.
що як ти пройдеш випробування в цій кімнаті і потрапиш у іншу — з більш складним квестом? якщо нічого не гарантовано, то який сенс рухатись?
але ж людина — істота вигадлива, особливо коли йдеться про те, щоб якось обумовити своє існування.
що ж, як ззовні нічого нема, то давайте щось створимо самі?..
ймовірно, в цей момент і народжується амбіція, або якщо сказати більш загально — це проєкт. саме в цей момент людина починає жити, щоб "жити" колись потім.
"треба трошки постаратися і все покращиться..."
"в наступному кварталі +20% до премій, давайте піднажмем"
"як здаси це креслення, то далі в курсачі лише легенька текстова частина"
але у проєкта є й негативний бік: в спробах заробити на якесь "справжнє життя", людина у наявному житті сама себе позбавляє волі, обмежує не тільки в подальших діях (бо треба ж слідувати плану), а й у відчуттях, не дає насолодитися поточним моментом, власним шляхом. і це дійсно може зробити її нещасною, невдоволеною, злою.
ймовірно тому варто іноді переглядати свої цілі, дрібнити їх, відволікатись, продумувати варіанти. й насолоджуватись тим, що є в доступі. життя тут. воно було тут вчора, є сьогодні, і можливо, скоріше за все, буде завтра. а якщо не буде?
❤1
Forwarded from Обранці духів ✙
Вапняковий портал з нішами, що містять людські черепи (близько І ст. до н.е.), з Рокепертуза. Кельтське святилище поблизу м. Вело, Прованс. Нині перебувають у Музеї Борелі, Марсель, Франція. 🇫🇷
Межі між світом живих і світом мертвих, ймовірно, сприймалися кельтами як нетривкі і проникні: певні місця, такі як домашнє вогнище або місце поховання, вважалися точками переходу, через які померлі могли повернутися до світу, який вони залишили зі своєю смертю.
Межі між світом живих і світом мертвих, ймовірно, сприймалися кельтами як нетривкі і проникні: певні місця, такі як домашнє вогнище або місце поховання, вважалися точками переходу, через які померлі могли повернутися до світу, який вони залишили зі своєю смертю.
❤2
Forwarded from ritüel
Фільм Шінґо Тамагави
shingotamagawa
«Щось ось-ось зазнає серйозної трансформації.
Ми можемо бути лише свідками.»
~
Puparia - японський анімаційний короткометражний фільм-фентезі 2020 року режисера Шінґо Тамагави.
Тамагава створив аніме самостійно, що зайняло у нього три роки. До цього він працював аніматором на таких проєктах, як “Mobile Suit Gundam: Hathaway's Flash”, “Code Geass: Akito the Exiled”, та «Mobile Suit Gundam Narrative» У документальному фільмі про свою роботу він підкреслював, що фільму передувало розчарування в кар'єрі аніматора і тривала перерва в кар'єрі, що послідувала за цим; в тому ж документальному фільмі він також підкреслює, що відчуття того, що "...цінності, які формують наш світ, поступово зникають", також відіграло важливу роль у рішенні створити цей фільм.
https://youtu.be/CWnqX41JHuM?si=ZKldFVUYMkA74uhZ
shingotamagawa
«Щось ось-ось зазнає серйозної трансформації.
Ми можемо бути лише свідками.»
~
Puparia - японський анімаційний короткометражний фільм-фентезі 2020 року режисера Шінґо Тамагави.
Тамагава створив аніме самостійно, що зайняло у нього три роки. До цього він працював аніматором на таких проєктах, як “Mobile Suit Gundam: Hathaway's Flash”, “Code Geass: Akito the Exiled”, та «Mobile Suit Gundam Narrative» У документальному фільмі про свою роботу він підкреслював, що фільму передувало розчарування в кар'єрі аніматора і тривала перерва в кар'єрі, що послідувала за цим; в тому ж документальному фільмі він також підкреслює, що відчуття того, що "...цінності, які формують наш світ, поступово зникають", також відіграло важливу роль у рішенні створити цей фільм.
https://youtu.be/CWnqX41JHuM?si=ZKldFVUYMkA74uhZ
YouTube
PUPARIA
Film by Shingo TamagawaMusic by Steve Reich “MALLET QUARTET:1 FAST”何かが大きく変容しようとしているそれを私達は目撃することしかできない。Something is about to change drasticallyWe can only...
👍3