Семенъ Малий рисовавъ

Варшава, 14 травня [1675]. 23-го числа Його Величність, король Польщі, прибув до Золочева, де його зустріла королева та кілька сенаторів королівства, які привітали його з щасливим поверненням з України після того, як він протягом багатьох місяців наражався на численні небезпеки та труднощі особисто.

Через два або три дні після прибуття Його Величність дав аудієнцію послу від хана Татарії, головне завдання якого полягало в тому, щоб донести до короля сильне бажання Великого Султана поновити мир і дружбу з короною. Для досягнення цієї мети Його Величність мав намір відправити послів до хана Татарії для звершення такої доброї справи.

Нам повідомили про іншого посланця, який також прибув до Золочева від Дорошенка, щоб запропонувати Його Величності мир, не згадуючи при цьому про підкорення самого Дорошенка короні, що давно й неодноразово обіцялося з його боку.

Воєвода Русі, якого Його Величність залишив командувати військами в Україні, тяжко захворів, і Його Величність відправив корогву корони, щоб піклуватися про справи в тих краях, доки він не одужає. Тим часом Його Величність не шкодує зусиль для поповнення своїх військ і підготовки їх до нового виходу в поле, що, однак, імовірно, вимагатиме деякого часу.

Московити, здається, все ще діють без особливої чесності, що викликає незадоволення короля та великих міністрів республіки. Вважається, що якби ми перебували в мирі з іншими сусідами, ми не тримали б мир із ними так довго, адже, серед іншого, вони досі утримують Київ — місто великої сили та важливості, яке, згідно з договором, має бути повернене короні.

Все вышеупомянутые (по Донцу) слободы принадлежат к Изюмской провинции и населены малороссиянами, за исключением однодворческих слобод Нового Бишкиня, Меловой и Протопоповки, принадлежащих к Екатерининской провинции.

Между этими двумя сторонами постоянно ведутся сильные споры о границах; да и едва ли можно надеяться на слитие москалей с хохлами, как они в насмешку называют друг друга, т. е. русских с черкасами или руснаками.

Оно встречается довольно часто и самый обряд происходит следующим образом: люди, хорошо знающие друг друга, сходятся где-нибудь на «беседі» или в шинке и предлагают друг другу побрататься; потом идут к которому-нибудь из них в дом, тут снимают икону, и присягают быть «до віку рідними братами», целуют икону, целуются сами, дарят друг друга иногда иконами, большею же частью «ягницю, рій» и т. п., пьют горілку и расходятся уже «рідними» (горільчані брати).

По-видимому «братанне» имеет большое значение, так как даже дети побратимов считаются родными; так на вопрос: могут ли они вступать в брак между собою, отвечали: «оце хто ёго знае, треба спитать батюшки, бо, признаться, так не траплялось. А мабуть не можна, бо ми ж присягали». Ссориться и браниться с «горільчаним братом», не можно: «гріх». «Сестраються» так же точно; только дарят уже друг другу рушник, платок, курку, поросятко — вообще что-нибудь из «жиночого» хозяйства и сестрами считаются только они, а мужья и дети их не считаются родными.