Не ставайте професорками і професорами, дівчата й парубки, ви матерям ще винні.

У відміна тимчасова алергія на меми, пов'язані з академічною наукою. Довідка.

На роботу, з нею пов'язану, теж.

Зараз поповнимо ваш арсенал.

via @Nateron.

2016 рік, а Нішиміда вже носить маску

Нагадую, що сучасна анімація завдячує появі таких 3Д кадрів з 2Д намальовкою саме танцю Красуні та Страховиська.

Відмін спостерігає за народженням пікап-лайнів на жестовій мові, відмін буде awkward ще щонайменше тиждень.

Сьогоднішній вечір, як можна було помітити, оголошується вечором східного кінематографу. На закуску, фундаментальне спостереження щодо головної відмінності між східною та західною анімацією. Як стверджує автор відео, вона полягає у передачі (і створенні) емоцій: східна анімація використовує для цього обставини, а західна — персонажів. І з одного боку, з ним складно не погодитись, а з іншого я б сформулював це інакше — східне кіно може в кіно, а західне — не зовсім. Адже кіно має суттєву перевагу перед (аудіо)книгою у наявності трансмісії інформації через візуальний канал, а перед коміксом — через аудіяльний. Тому не використовувати візуальний та аудіальний канал на повну, натомість обмежуючись акторською грою від гримас до мови рухів тіла це гріх. Хоча ні, це театр. Тому наступного разу сходіть в театр замість чергового голлівудського фільму.

Сутички в аніме це не просто екшн-сцени. Впевнений, ви помічали, як вони є продовженням, виявленням рис персонажів, і як хореографія битви насправді демонструє їхній стан та психологічний рівень. Специфічні рухи, вибір прийомів чи технік, та підходи до битви не беруться нізвідки — вони ж уособленням всього, чим персонаж є і через що пройшов. І щось схоже мені дуже складно сказати про західний кінематограф, максимум зрідка. Там екшн існує переважно виключно заради екшену. Для цього ми розглянемо Королівську Битву та її голлівудський рімейк Голодні Ігри. Що цікаво, спочатку по КБ була написана книга ГІ, і вже тоді знятий фільм. Де ви, адепти "Книга краще?".

Тож, зав'язка по суті та сама, ен школярів/молодиків на острові мають поперевбивати один одного, аж поки не залишиться єдиний вцілілий — переможець, якому дарується воля. Поглянемо на вибір зброї: у ГІ вона лежить по центру поля на самому початку і розігрується між учасниками в перші ж хвилини. Головна героїня врешті-решт отримує лук, свою зброю, але її персонаж це ніяк не розкриває ні впродовж ігор, ні до їхнього початку коли вона з ним ще тренувалась. Замініть стріли на метальні ножі, топірці, чи гвинтівку, і навіть фінальна битва не змінить характер. З іншими персонажами те саме — їхнє використання знарядь абсолютно нічого не робить ні для сюжету, ні для персонажів, окрім кількох моментів. Ні, то є просто дика рукопика. А що ж в КБ?

Кожен школяр отримує зброю ще на початку в темній сумці. Я не пам'ятаю, чи порядок видачі сумок був випадковий, проте кожному дістається знаряддя, яке відповідає його особистості. Головний герой, мета якого захистити кохану свого вже вбитого друга — кришку від каструлі, лол, яку він потім і використає як щит проти божевільного з сокирою. Школярка, яка сховалась у будці і перечікувала — шокер (не вистрілюючий), знаряддя самозахисту. Поїхавша, яка для вбивств підбиралась до інших хитрістю, навіть потім маючи пістолет — косу. Найзакритіша в собі, яка згодом захоче помститись — отруту, і т.д. Це також посприяло структурі фільму — ми спостерігаємо короткі історії ледь не кожного школяра та школярки, які беруть початок ще зі шкільних взаємодій (навіть якщо нам їх не показували), і продовжуються вже на острові. Ми бачимо як дві найдобріші та наймиролюбивіші подруги показують білий стяг та запрошують всіх зібратись для обговорення плану втечі, проте, на жаль, одразу вбиваються поїхавшим переможцем попередньої гри, якого додали до класу якраз аби "дати жару". Ми бачимо й особисту драму персонажа, який мав свій шлях і роль у знаходженні інших, через що його зброєю був радіолокатор. І бачимо групу нердів-хакерів, які знаходять комп'ютери і використовують їх для атаки на організаторів і т.д. Я пам'ятаю ледь не кожного персонажа цього фільму завдяки цьому всьому. І сам фільм вийшов настільки різноманітним та цікавим, що може без вагань зватись larger than life. Фільм, де жодна секунда не була витрачена дарма. Фільм, який є уособленням принципу передачі емоцій та всього через обставини. І це є справжнє кіно.

Мені часто здається, що схід є кузнею кінематографу, і не лише зараз, але за відчуттями як мінімум півстоліття. Він значно сміливіший і знає, з яким середовищем працює. Він не затиснутий у бажання заробити так, як наче запроторений у в'язницю творчості Голлівуд. І тому він заслуговує бути на наших малих та великих екранах мінімум в таких же, а насправді значно більших кількостях, ніж західне кіно. Тож сприяйте цьому, і знімайте за нагоди стигму, яка може бути в не настільки обізнаних. В тому числі мене, який пише це на основі заледве дюжини переглянутих стрічок, які до того ж були ретельно вибрані. Хоча до західного кіно я ставлюсь з тією ж ретельністю.

via @dilovikovbasy.

Серед іншого, нагадування про важливість артиклів.