​​Сьогодні в рубриці #свої згадаємо українського математика, публіциста й дисидента Леоніда Плюща й прочитаємо уривок з його автобіографічної книги «У карнавалі історії». У ній він описував досвід перебування в одному зі «спецзакладів», які існували в СРСР у 1960-1980-х роках, щоб під виглядом «лікування» боротися з противниками режиму.

«Нейролептики та щоденні сцени притуплювали мене інтелектуально, морально й емоційно. Лікування і режим в психушці, як я побачив на власному прикладі, призначені відразу зламати людину і знищити її волю до опору. (…) Хоч я намагався випльовувати таблетки, вони вбивали моє бажання читати, або думати, і я швидко тратив зацікавлення політичними справами, потім науковими, а тоді й дружиною та дітьми. Пам’ять моя різко послабла, і моя мова стала коротка й уривчаста. (..) У голові лишилися тільки думки про куріння і хабарі санітарам за додатковий вихід до вбиральні. Я навіть не хотів побачень, яких раніше так нетерпляче чекав… Побачення з дітьми були особливо болючі: доводилося штучно всміхатися і намагатися жартувати. Я все більше боявся, що моя деґрадація невигойна і що я допоможу своїм катам тим, що збожеволію. Почуття безвихідності, необмежености перебування в цьому пеклі спонукало багатьох здорових в’язнів думати про самогубство. Я теж тратив волю до життя. Тримався я тільки самозаклинанням: не розлютитися, не забути, не піддатися!».

У своїх працях дисиденти згадували, як найбільше боялися не концтаборів чи в’язниць, а саме таких спецзакладів, адже термін перебування в них не був визначений. На щастя, науковцеві вдалося в 76-му виїхати з СРСР до Франції, де психіатри визнали його психічно здоровим. А ми отримали ще один письмовий доказ того, як влада СРСР знищувала українських інтелектуалів з допомогою нейролептиків та інших препаратів, які змінювали свідомість.

Знайомі шукають людей, які десь на початку серпня їхали б із Німеччини в Україну, щоб перевезти звідти комбінезони для танкістів. Якщо маєте таких — напишіть.

Я дуже хотів вкрасти цей мем, я хотів бути каналом, який перший його запостить, як же я обожнюю Епікура, прости Велесе.

І ми будемо скоро гуляти полями
Де нескорені люди раділи світанку
Весна знову заграла ароматом духмяним
Все чекатиму тебе на свому мирному ґанку

SadSvit для мене є тими, хто розгадав життя, і тепер його секрети передають нам. Не переспівують, не оспівують, не розповідають, а передають. Бо ці істини зрезонують і оселяться у наших душах лише висловленими і виграними водночас. Лише так мій мозок перенесе мене у широке, цілуюче виднокрай поле, де я вбачатиму дівчинку, що біжить у довгополій сорочці. Поле, по якому століттями напередодні неслись на конях війська запорожців, що в коротких перервах між битвами за незалежність насолоджувались такими простими і цінними природніми явищами. І дерев'яну хату, де на ґанку сидітиме з трішки втомленим виглядом чолов'яга, обличчя якого прикрашатиме стримана, проте добра і сяюча посмішка.

Для мене ці сцени є уособленням досконалого кінця фільму. Випробування пройдені, битви виграні, і герої повертаються додому. Повертаються не обов'язково туди, де їхній дім був напередодні, а в новий, здобутий в подорожі, в пригоді. Адже попередній скоріше за все зруйнований і вбитий, невідновлюваний, лише здатен бути відродженим у нових людях і новому затишку.

Проте ці сцени також стають початком нового кіна. Як тільки життя набуває форми повторюваної ідилії, і наново здобутий мир стає рутиною, ці сцени перетворяться у експозицію перед миттю як на обрії замайорить нова загроза. І нам доведеться знову боротись за такі прості речі, які тим не менш є втіленням щастя у найчистішому вигляді.

Це втілення миру.

🤔Хто врятував Гудименка?

Друзі, Ісус, медики і ваші донати.

Розповімо зі слів Сірка — побратима, який витягнув пораненого Гудименка з-під обстрілів.

— Ми приїхали в Дементіївку на Ісусі. Ми так звемо свій пікап ISUZU. Запаркували його під домом, щоб Орлани не бачили. І пішли на завдання — мінувати територію у сірій зоні. А потім на село почався повномасштабний наступ. Танкові обстріли, артилерія, міномети. Перші поранені. В групу, у якій стояв Гудименко, прилетіла міна…

Всіх поранених ми донесли до медавтомобіля 130 бату. І вони поїхали. А я побіг шукати живих, хоча їх не було… Я як відчував, що це ще не кінець: побіг до опорного пункту, забрав у командира ключі від Ісуса. Дай думаю віджену, щоб не прилетіло.

Я діставав машину з-під палаючого будинку. Танк роз'@бав будинок і пробив колесо з диском. Я почав їхати і поряд зі мною прилетів ще один танковий снаряд. Він демонтував в нуль літню кухню, повз яку я проїжджав.

Мене викинуло на землю.

Рівно за дві хвилини пацани по рації передали, що машина, якою відправили поранених, влетіла у свіжу воронку. І її прямо там продовжують розносити снарядами. Всі кинулись туди. Їх витягли і переклали до Ісуса. І саме Ісус без колеса довіз всіх до медбригади. Лікарі, які зустріли Гудименка, сказали, що його врятував час.

🔥 Ісус — це машина, яку ми купили з ВАШОЮ допомогою в травні.
Ваші донати рятують життя!

Кожні 50, 100, 500 гривень рятують життя.

Пам’ятайте щодня — ви рятуєте не просто життя, а чийсь всесвіт!

⚠️У нашому листі запитів на Ісуси на сьогодні 10 машин. І кожна з них теж когось врятує.

💰Загальна вартість ⏤ 80 тисяч доларів.
Давайте зробимо це разом!

Допомогти:
🇺🇦 Гривня, валюта та крипта — https://bit.ly/2Pvj6y2
🇺🇦 Pay Pal — donate@sokyra.space

І пам‘ятайте, що маленьких донатів не буває!

Is masturbation gay?

Cumtor's theorem for this chat: for any sex A, the sex of all subsex of A, the power sex of A, has a strictly greater cardio-anality than A itself.

Відмін прийшов у зал без шпагістів, а тому зголосився позайматися з іншою зброєю. Аби ж він тільки знав, що зброєю стане все, що завгодно. Мене сьогодні виграли в усе, чим я рідко займаюсь, себто і в рапіру, в шаблю, і навіть на візку. Про останнє серйозно, дуже прикольна штука, коли ви сидячи колетесь.

This is what my first copula in the entire year looks like.

I didn't quit science, I have merely liquidated my position in Academia.

Відмін зненавидів програмування. І якщо ви раптом вирішили пожартувати мовляв "пора в академію", то ніт, з неї я пішов частково і через нього теж. А точніше припинив виконувати довільну наукову роботу вцілому через ці кляті хуйні, як же я їх ненавиджу.

Буду публіцистом, а не чисельним дослідником

Разом з людьми з ППО України
знайомі розробили програму по детектуванню ракет. Потрібні контакти людей, які живуть в Україні в тому числі в «поганих» частинах, які готові затестити програму. Треба буде просто натискати на кнопочку «ракета» коли вона пролітатиме. Пишіть @cheipesh.

Ручаюсь, як і за попередній пост: