Дія 4
Якби я народився в Росії росіянином, то я б їздив на Донбас вбивати українців. Бо я був би вихований у настільки ж націоналістичному патріотичному дусі.
Я не передам фразу точно, але це суть сказаного моїм патріотичним другом, який по сумісництву український націоналіст, причетний до армії. І якщо задуматись, то з цим важко не погодитись. Хоч якими б хиткими не були ті скрєпи, та пропаганда, якогось дива, працює. Особливо за допомогою 70-річного окупаційного спадку.
Яким росіянином би став я? Почнемо з того, що це б не був я. Закінчимо відповідно тим, що гадки не маю. Можливо навіть ватніком, хоча надто багато залежатиме від середовища. Ондо міжнарники з Росії, яких я зустрічав, мене приємно вражали. Особливо пан, (соромно, що я забув його ім'я) кому я подарував магніт з Бандерою, якому той шалено радів поки його матір не спалила цей шматок різьбленого дерева в раковині. Тому є шанси, що я б став хорошим росіянином (ні, не грузом 200, послуговуючись термінологією Стерненка).
Чого я очікую від росіян? Я б на їх місті просив вибачення у українців за дії своєї країни, якщо вони справді її не підтримують. Не публічно, особисто, оминаючи все можливу прослушку. Це не дивно, це правильна річ. Хоча в той же час розумію, що навіть це небезпечно робити, зважаючи на сарафанне радіо.
Тому є варіянт безпечніший для всіх — уникати Україну і українців аж поки війна не закінчиться. Розуміти, як до тебе ставитимуться свідомі громадяни, доки ти не доведеш протилежне, і в той же час відчувати сором за дії своєї держави, поки звідти не виїхав. Не найздоровіший варіянт для психічного здоров'я, але куди кращий за отруєння русскім міром.
Нещодавно до речі зустрів американку-етнічну росіянку, обидвоє батьків якої з совка і всіляко цураються російської культури, яка, цитую, "побудована на стражданнях". Тому вони виховували доньку абсолютно протилежно. Якщо під час дефіцитних совкових часів ті були навчені з'їдати всю їжу зі столу, бо хтозна коли наступного разу вона на ньому опиниться, то дочка натомість отримувала інструкції "завжди їх скільки хочеш і не бійся залишати". А чого лише вартували приклади з Достоєвського про монаха, який під час несподіваного візиту повії до його печери закрився у іншій кімнаті, і аби не думати про спокусу відрізав собі палець. З одного боку, батьки зайшли надто далеко, і дещо хороше можливо навіть можна перейняти, а з іншого: навіщо їй та російська мова? Того, що вона її розуміє, предостатньо.
Якби я народився в Росії росіянином, то я б їздив на Донбас вбивати українців. Бо я був би вихований у настільки ж націоналістичному патріотичному дусі.
Я не передам фразу точно, але це суть сказаного моїм патріотичним другом, який по сумісництву український націоналіст, причетний до армії. І якщо задуматись, то з цим важко не погодитись. Хоч якими б хиткими не були ті скрєпи, та пропаганда, якогось дива, працює. Особливо за допомогою 70-річного окупаційного спадку.
Яким росіянином би став я? Почнемо з того, що це б не був я. Закінчимо відповідно тим, що гадки не маю. Можливо навіть ватніком, хоча надто багато залежатиме від середовища. Ондо міжнарники з Росії, яких я зустрічав, мене приємно вражали. Особливо пан, (соромно, що я забув його ім'я) кому я подарував магніт з Бандерою, якому той шалено радів поки його матір не спалила цей шматок різьбленого дерева в раковині. Тому є шанси, що я б став хорошим росіянином (ні, не грузом 200, послуговуючись термінологією Стерненка).
Чого я очікую від росіян? Я б на їх місті просив вибачення у українців за дії своєї країни, якщо вони справді її не підтримують. Не публічно, особисто, оминаючи все можливу прослушку. Це не дивно, це правильна річ. Хоча в той же час розумію, що навіть це небезпечно робити, зважаючи на сарафанне радіо.
Тому є варіянт безпечніший для всіх — уникати Україну і українців аж поки війна не закінчиться. Розуміти, як до тебе ставитимуться свідомі громадяни, доки ти не доведеш протилежне, і в той же час відчувати сором за дії своєї держави, поки звідти не виїхав. Не найздоровіший варіянт для психічного здоров'я, але куди кращий за отруєння русскім міром.
Нещодавно до речі зустрів американку-етнічну росіянку, обидвоє батьків якої з совка і всіляко цураються російської культури, яка, цитую, "побудована на стражданнях". Тому вони виховували доньку абсолютно протилежно. Якщо під час дефіцитних совкових часів ті були навчені з'їдати всю їжу зі столу, бо хтозна коли наступного разу вона на ньому опиниться, то дочка натомість отримувала інструкції "завжди їх скільки хочеш і не бійся залишати". А чого лише вартували приклади з Достоєвського про монаха, який під час несподіваного візиту повії до його печери закрився у іншій кімнаті, і аби не думати про спокусу відрізав собі палець. З одного боку, батьки зайшли надто далеко, і дещо хороше можливо навіть можна перейняти, а з іншого: навіщо їй та російська мова? Того, що вона її розуміє, предостатньо.
Тим часом вчора пробіг ось таке. Легше за попередні, але теж нівроку такий підйом довжиною 4 км. Коли забігали на саму вершину, найстрімкіша частина, організм просто перемикнувся на довгий крок, вражений від неоптимальності кидання ногами. Та й таке.
Сумуватиму за лісистими пагорбами, зате хоч звичка сподіваюсь лишиться.
Сумуватиму за лісистими пагорбами, зате хоч звичка сподіваюсь лишиться.
Саме час винести кілька уроків з історії:
1) Поки ти прокрастинуєш, хтось, хто наполегливо бореться за хліб і життя щодня, врешті-решт займає твоє місце.
2) Якщо з ситуації не можна вийти через двері, то завжди можна через вікно.
3) Просити про допомогу не соромно. Соромно загинути від стресу та паніки, б'ючись з нерівним та неотруйним супротивником.
4) Якщо лишаєш свій балкон відчиненим для можливості зайти в квартиру у разі втрати/забуття ключів — будь готовий до того, що цією можливістю скористаються інші.
5) Що я вбіса роблю зі своїм життям?
1) Поки ти прокрастинуєш, хтось, хто наполегливо бореться за хліб і життя щодня, врешті-решт займає твоє місце.
2) Якщо з ситуації не можна вийти через двері, то завжди можна через вікно.
3) Просити про допомогу не соромно. Соромно загинути від стресу та паніки, б'ючись з нерівним та неотруйним супротивником.
4) Якщо лишаєш свій балкон відчиненим для можливості зайти в квартиру у разі втрати/забуття ключів — будь готовий до того, що цією можливістю скористаються інші.
5) Що я вбіса роблю зі своїм життям?
Forwarded from мама Коклета
якщо ти не йдеш кодити на пітоні, то пітон йде до тебе
Forwarded from Шум триває ✙ #УкрТг
Спонукаю вас найбличжим часом вибратись в ліс. В таку спеку там буде набагато прохолодніше, а спокій дерев і рослин допоможе відпочити від навколишніх проблем.