Що визначає вайб між вами та співрозмовником? Якщо комбінація кількох чинників — оберіть їх і розпишіть в коментарях приблизні пропорції, як от 70% бажання взаємодіяти + 30% комунікаційні скіли.
Anonymous Poll
24%
Лише ваші комунікаційні скіли
35%
Комунікаційні скіли обох
6%
Лише ваше бажання взаємодіяти
76%
Обопільне бажання вступати у вербальне або невербальне спілкування
41%
Лише ваші спільні інтереси/вподобання/специфічні погляди
6%
Ваш варіянт
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
Що визначає вайб між вами та співрозмовником? Якщо комбінація кількох чинників — оберіть їх і розпишіть в коментарях приблизні пропорції, як от 70% бажання взаємодіяти + 30% комунікаційні скіли.
Не гребу, до речі, але схоже що я б сказав 5% обопільне бажання + 60% односторонні комунікаційні скіли + 35% спільне.
Forwarded from Дріт
Група парашутистів станцює у небі гопак до Дня Незалежності
Оце празник буде.
«Поки на землі український гопак виконуватиме ансамбль, в небо піднімуться 14 професійних парашутистів, які в стрибку, разом із танцюристами на землі, повинні виконати елементи гопака і побудувати у вільному падінні фігури — цифру 30 і серце [...]. Під час приземлення парашутисти буксируватимуть великий державний прапор. Опісля відбудеться повітряне шоу літаків з димами».
Планують нечуване на 21 серпня на Дніпропетровщині.
https://bit.ly/3iEuGqh
Оце празник буде.
«Поки на землі український гопак виконуватиме ансамбль, в небо піднімуться 14 професійних парашутистів, які в стрибку, разом із танцюристами на землі, повинні виконати елементи гопака і побудувати у вільному падінні фігури — цифру 30 і серце [...]. Під час приземлення парашутисти буксируватимуть великий державний прапор. Опісля відбудеться повітряне шоу літаків з димами».
Планують нечуване на 21 серпня на Дніпропетровщині.
https://bit.ly/3iEuGqh
Рік тому я брав участь в International Science Tournament. Українське змагання, яке якогось біса проводилось вже другий рік поспіль російською, але благо за рік до того складалось з суто українських команд. Аргументація була мовляв "перш ніж запрошувати на турнір іноземців, тре аби на нього приїхали росіяни". 🤦🤦🤦 Меншовартість в кубі. Врешті-решт, ситуація вийшла дуже весела, адже турнір скасували в день відкриття змагання, а прибулі російські команди мали відбути назад. Принаймні так було в березні, коли турнір і мав відбутись.
За день до того ми влаштували нетворкінг, і саме тоді я познайомився з чудовими, з прекрасними людьми збіофаку ННЦ "Інститут біології та медицини". То був один з найтепліших і найсоціальніших вечорів мого життя. Один товариш з того вечора зараз на мене підписаний, і може я не вмію це виражати йому особисто, але цю дружбу я ціную і щасливий, що вона сталась. Моя команда, яка складалась на 60% з біологів і 20% з хіміка, теж була класна, і мені хотілось проводити час в тій обстановці. Так і настав липень або серпень, а з ним і турнір, вже в дистанційному форматі.
Окрім нашої команди, брати участь вирішили ще дві російські. Звичайно ж, ми жартували про те, що мова виступів мала бути російська, і як садитимемо на пляшку тих москалів. Але моє бажання виступати англійською журі не оцінило. В свою чергу, я не мав сили волі відмовитися від виступу. Звичайно, я не хотів підводити свою класну команду, яким участь у турнірі була б гарним пунктом у СіВі, але того місяця я ще й став достатньо невпевненим у собі і через інші причини (як от, несвідому атаку від близької людини) аби вольово лишити це збіговище. В результаті, турнір минув, я спеціально повиступав жалюгідною російською, ковтаючи лайно на кожному вдиху як відплату за мою нерішучість, а також послухав від однієї з журі росіянок про "політичні причини", не промовивши нічого у відповідь.
Така от невеличка сторінка життя, за яку мені скажено соромно. На якій написані мої дії та бездії, що йшли врозріз з моїми поглядами та бажаннями. Але, не був би я тоді трішки психічно розйобаним, не факт що не вчинив би так само через власну безхребетність. Я не знаю куди за це просити вибачення і чи має це сенс, але я б попросив. В першу чергу, прошу в України, через підтримку сраної меншовартості. А ще прошу у себе самого.
За день до того ми влаштували нетворкінг, і саме тоді я познайомився з чудовими, з прекрасними людьми з
Окрім нашої команди, брати участь вирішили ще дві російські. Звичайно ж, ми жартували про те, що мова виступів мала бути російська, і як садитимемо на пляшку тих москалів. Але моє бажання виступати англійською журі не оцінило. В свою чергу, я не мав сили волі відмовитися від виступу. Звичайно, я не хотів підводити свою класну команду, яким участь у турнірі була б гарним пунктом у СіВі, але того місяця я ще й став достатньо невпевненим у собі і через інші причини (як от, несвідому атаку від близької людини) аби вольово лишити це збіговище. В результаті, турнір минув, я спеціально повиступав жалюгідною російською, ковтаючи лайно на кожному вдиху як відплату за мою нерішучість, а також послухав від однієї з журі росіянок про "політичні причини", не промовивши нічого у відповідь.
Така от невеличка сторінка життя, за яку мені скажено соромно. На якій написані мої дії та бездії, що йшли врозріз з моїми поглядами та бажаннями. Але, не був би я тоді трішки психічно розйобаним, не факт що не вчинив би так само через власну безхребетність. Я не знаю куди за це просити вибачення і чи має це сенс, але я б попросив. В першу чергу, прошу в України, через підтримку сраної меншовартості. А ще прошу у себе самого.
Зараз я не переходжу з росіянами на російську. Дозволяю собі лише якщо вони мені за це гарно платять або заробляють на повагу антипутінізмом, розділенням народів, вважанням Криму українським, та, як бонусом, визнанням відсутності такого поняття як російська культура. Інакше не витримую дуже неприємного запаху з рота.
Хоча одна з таких, заслуговуючих на повагу, хороша московитка (включно з бонусом), назвала мою російську нейтівською. Не зважаючи на мої придушування залишків цієї мови у мозку впродовж кількох років. Тобто послуговуватись цим угро-фінським суржиком я ще й як можу, з 4 років можу, коли я сидів перед телевізором і раптом усвідомив, що володію російською. Але навіщо? Чому росіянин не має переходити при спілкуванні зі мною на українську, на мову, яку його народ свідомо знищував і з якої досі посміюється, вважаючи її, як і білоруську з казахською, киргизькою, та іншими мовами в минулому окупованих совком народів, непотрібними. Хоча саме його, кацапа, мова нам до біса здалась.
А зараз до третьої дії.
Хоча одна з таких, заслуговуючих на повагу, хороша московитка (включно з бонусом), назвала мою російську нейтівською. Не зважаючи на мої придушування залишків цієї мови у мозку впродовж кількох років. Тобто послуговуватись цим угро-фінським суржиком я ще й як можу, з 4 років можу, коли я сидів перед телевізором і раптом усвідомив, що володію російською. Але навіщо? Чому росіянин не має переходити при спілкуванні зі мною на українську, на мову, яку його народ свідомо знищував і з якої досі посміюється, вважаючи її, як і білоруську з казахською, киргизькою, та іншими мовами в минулому окупованих совком народів, непотрібними. Хоча саме його, кацапа, мова нам до біса здалась.
А зараз до третьої дії.
Годину тому дізнався, що на Астробоях на відкритті буде лекція російською. Мовляв, рівень англійської в учасників недостатній, а українські лектори відмовлялись від виступів. Пані організатор запропонувала це людині до того, як порадилась з журі, а нас поставила перед фактом коли той погодився. Мене така меншовартісна логіка і ситуація не влаштовувала, тож я, аби пані організатор не скасовувала лекцію по сумісництву від спонсора, шкодячи і Астробоям, і своїй репутації, поставив умову: або той дає лекцію англійською (благо сам зараз аспірант в Копенгагені), або я лишаю лаву журі. На цьому і зійшлися, хоча не минуло і хвилини як мене викинули з чату журі, не давши піти самому і пояснити ситуацію. Най буде, використаю цей канал як ще зашкварнішу (куди вже більше) версію фейсбука.
Учасникам гарних боїв і задач. А я хоча б цього разу зроблю правильне рішення — не буду причетним до чергової меншовартості.
Учасникам гарних боїв і задач. А я хоча б цього разу зроблю правильне рішення — не буду причетним до чергової меншовартості.
Дія 4
Якби я народився в Росії росіянином, то я б їздив на Донбас вбивати українців. Бо я був би вихований у настільки ж націоналістичному патріотичному дусі.
Я не передам фразу точно, але це суть сказаного моїм патріотичним другом, який по сумісництву український націоналіст, причетний до армії. І якщо задуматись, то з цим важко не погодитись. Хоч якими б хиткими не були ті скрєпи, та пропаганда, якогось дива, працює. Особливо за допомогою 70-річного окупаційного спадку.
Яким росіянином би став я? Почнемо з того, що це б не був я. Закінчимо відповідно тим, що гадки не маю. Можливо навіть ватніком, хоча надто багато залежатиме від середовища. Ондо міжнарники з Росії, яких я зустрічав, мене приємно вражали. Особливо пан, (соромно, що я забув його ім'я) кому я подарував магніт з Бандерою, якому той шалено радів поки його матір не спалила цей шматок різьбленого дерева в раковині. Тому є шанси, що я б став хорошим росіянином (ні, не грузом 200, послуговуючись термінологією Стерненка).
Чого я очікую від росіян? Я б на їх місті просив вибачення у українців за дії своєї країни, якщо вони справді її не підтримують. Не публічно, особисто, оминаючи все можливу прослушку. Це не дивно, це правильна річ. Хоча в той же час розумію, що навіть це небезпечно робити, зважаючи на сарафанне радіо.
Тому є варіянт безпечніший для всіх — уникати Україну і українців аж поки війна не закінчиться. Розуміти, як до тебе ставитимуться свідомі громадяни, доки ти не доведеш протилежне, і в той же час відчувати сором за дії своєї держави, поки звідти не виїхав. Не найздоровіший варіянт для психічного здоров'я, але куди кращий за отруєння русскім міром.
Нещодавно до речі зустрів американку-етнічну росіянку, обидвоє батьків якої з совка і всіляко цураються російської культури, яка, цитую, "побудована на стражданнях". Тому вони виховували доньку абсолютно протилежно. Якщо під час дефіцитних совкових часів ті були навчені з'їдати всю їжу зі столу, бо хтозна коли наступного разу вона на ньому опиниться, то дочка натомість отримувала інструкції "завжди їх скільки хочеш і не бійся залишати". А чого лише вартували приклади з Достоєвського про монаха, який під час несподіваного візиту повії до його печери закрився у іншій кімнаті, і аби не думати про спокусу відрізав собі палець. З одного боку, батьки зайшли надто далеко, і дещо хороше можливо навіть можна перейняти, а з іншого: навіщо їй та російська мова? Того, що вона її розуміє, предостатньо.
Якби я народився в Росії росіянином, то я б їздив на Донбас вбивати українців. Бо я був би вихований у настільки ж націоналістичному патріотичному дусі.
Я не передам фразу точно, але це суть сказаного моїм патріотичним другом, який по сумісництву український націоналіст, причетний до армії. І якщо задуматись, то з цим важко не погодитись. Хоч якими б хиткими не були ті скрєпи, та пропаганда, якогось дива, працює. Особливо за допомогою 70-річного окупаційного спадку.
Яким росіянином би став я? Почнемо з того, що це б не був я. Закінчимо відповідно тим, що гадки не маю. Можливо навіть ватніком, хоча надто багато залежатиме від середовища. Ондо міжнарники з Росії, яких я зустрічав, мене приємно вражали. Особливо пан, (соромно, що я забув його ім'я) кому я подарував магніт з Бандерою, якому той шалено радів поки його матір не спалила цей шматок різьбленого дерева в раковині. Тому є шанси, що я б став хорошим росіянином (ні, не грузом 200, послуговуючись термінологією Стерненка).
Чого я очікую від росіян? Я б на їх місті просив вибачення у українців за дії своєї країни, якщо вони справді її не підтримують. Не публічно, особисто, оминаючи все можливу прослушку. Це не дивно, це правильна річ. Хоча в той же час розумію, що навіть це небезпечно робити, зважаючи на сарафанне радіо.
Тому є варіянт безпечніший для всіх — уникати Україну і українців аж поки війна не закінчиться. Розуміти, як до тебе ставитимуться свідомі громадяни, доки ти не доведеш протилежне, і в той же час відчувати сором за дії своєї держави, поки звідти не виїхав. Не найздоровіший варіянт для психічного здоров'я, але куди кращий за отруєння русскім міром.
Нещодавно до речі зустрів американку-етнічну росіянку, обидвоє батьків якої з совка і всіляко цураються російської культури, яка, цитую, "побудована на стражданнях". Тому вони виховували доньку абсолютно протилежно. Якщо під час дефіцитних совкових часів ті були навчені з'їдати всю їжу зі столу, бо хтозна коли наступного разу вона на ньому опиниться, то дочка натомість отримувала інструкції "завжди їх скільки хочеш і не бійся залишати". А чого лише вартували приклади з Достоєвського про монаха, який під час несподіваного візиту повії до його печери закрився у іншій кімнаті, і аби не думати про спокусу відрізав собі палець. З одного боку, батьки зайшли надто далеко, і дещо хороше можливо навіть можна перейняти, а з іншого: навіщо їй та російська мова? Того, що вона її розуміє, предостатньо.
Тим часом вчора пробіг ось таке. Легше за попередні, але теж нівроку такий підйом довжиною 4 км. Коли забігали на саму вершину, найстрімкіша частина, організм просто перемикнувся на довгий крок, вражений від неоптимальності кидання ногами. Та й таке.
Сумуватиму за лісистими пагорбами, зате хоч звичка сподіваюсь лишиться.
Сумуватиму за лісистими пагорбами, зате хоч звичка сподіваюсь лишиться.
Саме час винести кілька уроків з історії:
1) Поки ти прокрастинуєш, хтось, хто наполегливо бореться за хліб і життя щодня, врешті-решт займає твоє місце.
2) Якщо з ситуації не можна вийти через двері, то завжди можна через вікно.
3) Просити про допомогу не соромно. Соромно загинути від стресу та паніки, б'ючись з нерівним та неотруйним супротивником.
4) Якщо лишаєш свій балкон відчиненим для можливості зайти в квартиру у разі втрати/забуття ключів — будь готовий до того, що цією можливістю скористаються інші.
5) Що я вбіса роблю зі своїм життям?
1) Поки ти прокрастинуєш, хтось, хто наполегливо бореться за хліб і життя щодня, врешті-решт займає твоє місце.
2) Якщо з ситуації не можна вийти через двері, то завжди можна через вікно.
3) Просити про допомогу не соромно. Соромно загинути від стресу та паніки, б'ючись з нерівним та неотруйним супротивником.
4) Якщо лишаєш свій балкон відчиненим для можливості зайти в квартиру у разі втрати/забуття ключів — будь готовий до того, що цією можливістю скористаються інші.
5) Що я вбіса роблю зі своїм життям?
Forwarded from мама Коклета
якщо ти не йдеш кодити на пітоні, то пітон йде до тебе