The land reborn
Will bear no foe
But son and mother
And the folk

by лол

Хто знайде мені гарний переклад слова роковини, буде золотом, бо я не можу з англійського anniversary. Має ж бути щось інше

Commemoration поки що найближче, але воно не закладає в собі періодичності, мені здається.

Наразі Remembrance [day] перемагає.

Сьогодні хочеться говорити, і в той же час без слів. Вимагати зброю, і дякувати за неї. Плекати ненависть, породжену страхом, і пам'ятати, куди весь час дивилась Батьківщина-Мати.

Сьогодні роковини в тому числі Великої Війни у головах. Річниця створення, перетворення, і стирання кордонів. Стримування і надання імпульсів лініям розмежування. Перевизначення та виборів. Перевірок. Спростувань та підтримок. Сміливості. Вбивства у собі російського, як заповідав Ратушний. Народження. Усвідомлення, що це не перші роковини, а роковини другої втрати домівки для наших співвітчизників з півдня та сходу від тієї ж наволочі.

Війна триває вже майже десятиліття.

ante bellum

ми живемо крізь кризу фантастики. вона більше не уречнює світи, не передбачує майбутнє. вона обслуговує наші уявлення про свідомість минулого. в кращому випадку ностальгує по незбувному, в гіршому забезпечує фансервіс та бездумно експлуатує давні кліше. кожний фантастичний витвір минулого або став реальністю, або милою казкою, або художнім тропом. кожний фантастичний витвір теперішнього не здатен бачити поза межі своїх концепцій, зашкарублих уявлень про світ. бувала хоробрість уяви нині розсіялася. ми бачимо або вульгарні банальності, або структурні абсурдизації, або складні нішеві побудови із жанрових конструкторів. ми живемо в плодах мрій минулого. мало хто із тих, кого нині звуть фантастами, має хоробрість мріяти. ще менше з них є тими, кому вдається мріяти про реальні суспільства та реальні виклики. мистецтво ставити питання занепало. вироджений поступ технологічного розвитку породжує вироджені міражі проблем. обіцянки звести чарівне королівство міражів, які на дескриптивному ринку намагалися продати під брендом постмодерного тексту, виявилися стародавніми, правічними ілюзіоністськими прескриптивними трюками. втім наша наївна необізнаність обернулася неспроможністю достойно відповісти на цю реальність та прийняти запрошення. тепер доведеться танцювати із запізненням на кілька фраз. свобода поруху варта зусиль. нащупування власного ритму потребує володіння аритмічними розмірами. наші мрії повинні вміти проростати звідусіль, наші бачення повинні пронизувати кожну відстань, наші знання повинні вміщати в себе не тільки світи але й пустоти, наша чесність повинна бути дзеркалом самої себе, наші завзяття повинні бути колонами що на них буде зведено стелю нашого майбутнього. мало нової щирості, мало старої розумності, нам потрібна тотальна хоробрість. війна дає золоту можливість бути осердям хоробрості. вкрай важливо засвоїти цю хоробрість вглиб, а не залишити на поталу зовнішнім обставинам. засвоїти і поширити цю хоробрість тотально, пробити нею ті укріплення та перепони, які не здатна подолати зброя. спочатку в собі. потім повсюдно. кордони реального пролягають по лінії поглядів. війна деформує кордони. якщо не наші мрії ляжуть в основу нашого буття, то чиї?

дійсно, світ зміниться. багато які звичні речі та порядки ми не впізнаємо вже по кількох роках. чималим чинником змін у світі сьогодні є наша війна. війна завжди була брамою змін. рідко можна було знати з упевненістю, що лежатиме за нею. ми не відчиняли цю браму. її половинки проходять кров'ю та болем по нашій землі, нашим знайомим, родичам та співгромадянам. але ми зустріли це відкриття достойно, ми самі для себе стали певним відкриттям. ми звикли до нових реалій - на оперативному рівні. згадайте своє враження від нашого суспільства ще рік тому. від нашого світу. речі вже змінилися. ми діємо відштовхуючись від стрімких змін, намагаємося утриматися на палубі нашого життя в штормі нинішнього часу - діємо так, як люди діяли в усі часи. згодом ми ще осмислимо ці зміни. придумаємо пояснення того, що вони означають, відслідкуємо звідки вони виникли, дізнаємося та спробуємо передбачити до чого вони призведуть. ми перейдемо крізь цей новий поріг назустріч іншим. але поки ми ледь встигли побачити проріз відчиненої брами. світ вже змінився. усвідомлення запізнюється. не через те, що нам треба щось перетравити, ні - через те, що нам треба надати цим змінам форми. нарешті ми знову живемо в той час, коли пророцтва важать не менше за прогнози та аналізи. циніки скажуть, що це через те, що останні знецінилися. ми так не казатимемо.

чи знали студенти, що виходили на протест наприкінці листопада дев'ять років тому, що відбуватиметься на майдані через три місяці? в україні через півроку? що це визначить форму брами майбутнього, що відкриється для всього світу через вісім з лишком років? наші дії пишуть історію. пам'ятаймо про вагу кроків один одного. крокуймо з мудрістю.

Act I
Setting: Ukrainian Village district of Chicago, right after the Remembrance Rally, in front of a Catholic Church.
A: Hey, where are you?
V: In a church
A: *entering the church* I can't see you
V: In another church!

Any city on Friday night: Pub crawling
Ukrainian Village district of Chicago: Church hoppin'

does it imply transgenders are illegal

Ukrainian Village Act II:

Ставте вподобайку, якщо прокидаєтеся з думкою "Ой цікаво що там машинний викладач нашітпостив за ніч"