Автоматичне найменування груп вкладок Bing be like:

Молодь не любить, коли the might is actually right

Я щойно дивився 21 хв сцену діалогу, благо в 1.5х. Це певно довше щонайменше вдвічі за будь-яку іншу сцену діалогу. І 1917 не йде в порівняння, бо тут просто два обличчя, по черзі на весь екран. Фантастика

lol lmao even (this guy teaches at columbia)

Моя колега каже: в 25 приходить розуміння, що є вершини, яких вже ніколи не досягнеш. І бажання спростувати це твердження оповиває власне життя солодким непроглядним туманом. Адже яким би талановитим ти не був, єдиний спосіб лишатись талановитим це мати 100% всіх підкорених тобою вершин. І на кожну людину, яка «завжди досягає того, чого хоче», є сотні тих, хто натомість лишає знаменник незмінним: він не дає собі програти.

Як наслідок, у житті нема непідкорених вершин. Ба більше, я можу підкорити кожну вершину яка є, проте лише я здатен спростувати це твердження — привілей, яким я постійно користуватимусь. Твердження ж «існує вершина, яку я не зможу підкорити» я лишу псевдонауці, а спосіб його доведення — мовцю. Чи часу — беззаперечному судді, який єдиний здатен буде розчинити мою впевненість у собі.

У нашій індустрії є поняття «time value”, мовляв вартість від наявності часу. Кожен опціон володіє цією вартістю, і чим більше часу лишається до прострочення, тим більшою є ця вартість. І так з кожною навичкою, кожним шматком знання: чим більше у тебе часу, тим більша ймовірність, що в певний момент ця навичка чи знання вистрелить, що виникне нагода їх використати. І чим далі, тим цінність цих навичок менша.

Тож пора позбутись привілею, який згниє у часі разом із його носієм. І можливо навіть погодитись з колегою.

That moment when the author starts writing basically another book in the footnotes

I might suck in writing emails, but GPT-4 sucks even more in writing emails for me.

Everyone should practice a behavioural interview from time to time, otherwise how do you know what is your biggest weakness?

Кореєць запрошує кореянку до Херсону💔

До вашої уваги: Херсон

Це така жиза що я аж на секунду відчув трансцендентну спорідненість і синергізм наукового процесу серед вчених всіх країн і народів, крім очевидних руснявих гандонів

Шановні, у нас сьогодні ніч жахіть. Почнемо з наступної якісної пасти:

Мене як фана бекрумс пікч чомусь страшне як приваблюють порожні дитячі кімнати в тц

Вони схожі на маленький закуток дитинства, на який ледь потрапляє освітлення з коридору, яке окреслює невеличкі заплутані різнокольорові лабіринти і коридорчики з м'якої поролонової оббивки. Дитячі веселощі перетворюють це місце на безтурботний райський острівець, у той час як їх відсутність заповнює цей куточок дивною містичною порожнечею, яка здатна викликати різні емоції.
Для декого вона тривожна.
Хтось відчуває тут спокій.

Дивлячись на приспані тінню гойдалки на іграшковому пальмовому дереві, на килим з величезних пазлів, що накривають підлогу, на невеликі батути і басейни з поролоновими кубиками, мимовільно відчуваєш, що й сам починаєш меншати. І раптом усвідомлюєш: якщо потрапити в це закулісся, можна надовго в ньому загубитися

Мабуть, ця порожнеча все ж більше тривожна. То є трохи сумно дивитись на дитячі речі, які тихо припадають пилом і миготливими тінями випадкових перехожих. Та в якийсь момент, копирсаючись, як мураха, серед яскравих райдужних кубиків чи пластмасових м'ячиків, приходить розуміння того, що якась частинка дитинства сидить в нас усіх

І отак поступово, з кожною секундою, тривожна тінь (і тінь тривожності) починають потроху розпадатись

В маленькому закутку дитинства знову з‘являється невимушена безцінна дитяча усмішка

Знати, де вихід з цих лабіринтів, все ж варто

Та чи варто назавжди забувати той шлях що веде до них

#закулісся

А продовжимо роздумами про паранормальні явища. Зараз я перебуваю в кімнаті, де вже щонайменше троє людей бачили привида. Люди щоправда були жінками, чоловіки в цій кімнаті не бачили нічого. Тим не менш, це нагода спробувати спростувати гіпотезу, що їх не існує.

Спростувальники паранормальних явищ переважно покладаються на багато допоміжних гіпотез, які буцімто здатні пояснити чому спостерігався таємничий силует та то там то. Від гри світла та тіней до бажання побачити те, що хочеш побачити. Проте у випадку конкретного покійника можна здійснити передбачення, і перевірити його. Чи бачитимуть одну й ту саму фігуру люди, які не чули описів одне одного? І чи є фігура достатньо унікальною, а не такою яку уявив би кожен пересічний споживач хоррору? І чи фігура виглядає так, як виглядав би у темряві складений на кріслі мотлох?

Хай там як, на мене чекає експеримент, який можливо сколихне моє дитинство чи все життя, або виявиться фантиком. Благо купа дзеркал цьому неабияк сприяє. А після того і до Akashic records можна спробувати підʼєднатись.