У кімнаті безлад, а прибрати лінь? Запустіть туди павука

Бажаю щоб у всіх дах їхав так, як у Клавдії Петрівни

Я вчора стендапив на відкритому мікрофоні вперше в житті, і вчора ж вмер Масляков. Не дякуйте

У відміна черговий напад продуктивности через sheer luck, а заразом і бажання ділитись псевдомудрістю, хоча вже через пару днів він читатиме власний пост з усвідомленням наскільки він напиздюнькав. Тим не менш.

Пріоритизація є складнішою за виконання завдань. Задача сортування елементів масиву, де не виконується навіть асоціативність (а > б > с > а), стає не лише квадратично складною, але часто й безглуздою. Додати сюди перемішування пріоритетностей внаслідок шуму у вигляді пори доби та голодності, і отримаємо ще одне непідйомне завдання до вже і так жахаючого переліку. Після цього не дивно, що мозок для пріоритизації використовує жахливі і швидкі евристики, які дають напрочуд незадовільний розвʼязок, проте який завжди є кращим за analysis paralysis.

Найвитверезливіша думка з розділу «Scheduling. First things first» Алгоритмів для життя звучала, як завжди, найпростіше: загальний час виконання завдань не залежить від їхнього порядку. Коли додати сюди пріоритизацію, то вийде, що МІНІМАЛЬНИЙ час виконання досягатиметься тоді, коли пріоритизація займатиме 0 секунд. А за тим і час перебування у паралічі від неї. Рецепт, як наслідок, простий — просто почати виконувати завдання. І давайте без безінформативних тверджень на кшталт «тривалість виконання завдання залежить від моменту» і так далі, які замість дати пораду приведуть вас назад до безглуздого паралічу. У самому ж розділі далі надаються деякі способи оптимізації розкладу за умови мінімізації загального часу затримки, різної ваги завдань, і таке інше, але як показали дослідження зі scheduling’у, навіть невинне ускладнення оригінальної розвʼязної задачі зазвичай приводить до її нерозвʼязності за здоровий час. І ваша пріоритизація скоріше за все є саме такою задачею.

Зрештою, можливо вам взагалі не треба виконувати завдання. Якщо почекати достатньо довго, то неважливі самі відпадуть; чи радше ті, які ви зробите неважливими своїми діями, хай би як ви їх не цінували на словах. Як якось сказала мати одного з авторів, а також нерідко казав мій менеджер, you don’t have to do anything. Тож коли параліч напрочуд сильний, можливо варто почати з нуля. Побудова чи відбудова власного життя це процес, який вимагає вкладень ресурсу впродовж суттєвого часу, але це також означає, що світ почекає. Ба більше, досконалості ви не досягнете ніколи, тож і прагнути її достатньо лише на словах.

До зустрічі по той бік розпорядку.