У кімнаті безлад, а прибрати лінь? Запустіть туди павука

Бажаю щоб у всіх дах їхав так, як у Клавдії Петрівни

Я вчора стендапив на відкритому мікрофоні вперше в житті, і вчора ж вмер Масляков. Не дякуйте

У відміна черговий напад продуктивности через sheer luck, а заразом і бажання ділитись псевдомудрістю, хоча вже через пару днів він читатиме власний пост з усвідомленням наскільки він напиздюнькав. Тим не менш.

Пріоритизація є складнішою за виконання завдань. Задача сортування елементів масиву, де не виконується навіть асоціативність (а > б > с > а), стає не лише квадратично складною, але часто й безглуздою. Додати сюди перемішування пріоритетностей внаслідок шуму у вигляді пори доби та голодності, і отримаємо ще одне непідйомне завдання до вже і так жахаючого переліку. Після цього не дивно, що мозок для пріоритизації використовує жахливі і швидкі евристики, які дають напрочуд незадовільний розвʼязок, проте який завжди є кращим за analysis paralysis.

Найвитверезливіша думка з розділу «Scheduling. First things first» Алгоритмів для життя звучала, як завжди, найпростіше: загальний час виконання завдань не залежить від їхнього порядку. Коли додати сюди пріоритизацію, то вийде, що МІНІМАЛЬНИЙ час виконання досягатиметься тоді, коли пріоритизація займатиме 0 секунд. А за тим і час перебування у паралічі від неї. Рецепт, як наслідок, простий — просто почати виконувати завдання. І давайте без безінформативних тверджень на кшталт «тривалість виконання завдання залежить від моменту» і так далі, які замість дати пораду приведуть вас назад до безглуздого паралічу. У самому ж розділі далі надаються деякі способи оптимізації розкладу за умови мінімізації загального часу затримки, різної ваги завдань, і таке інше, але як показали дослідження зі scheduling’у, навіть невинне ускладнення оригінальної розвʼязної задачі зазвичай приводить до її нерозвʼязності за здоровий час. І ваша пріоритизація скоріше за все є саме такою задачею.

Зрештою, можливо вам взагалі не треба виконувати завдання. Якщо почекати достатньо довго, то неважливі самі відпадуть; чи радше ті, які ви зробите неважливими своїми діями, хай би як ви їх не цінували на словах. Як якось сказала мати одного з авторів, а також нерідко казав мій менеджер, you don’t have to do anything. Тож коли параліч напрочуд сильний, можливо варто почати з нуля. Побудова чи відбудова власного життя це процес, який вимагає вкладень ресурсу впродовж суттєвого часу, але це також означає, що світ почекає. Ба більше, досконалості ви не досягнете ніколи, тож і прагнути її достатньо лише на словах.

До зустрічі по той бік розпорядку.

Google maps be like: Miss a stop, go back, feel like a moron

У «Сні тисячі котів» розповідається, як мрії формують реальність. Але поки мрії одних формують реальність інших, наша власна реальність формує наші мрії. Вона обмежує їх, поки сама лишається необмеженою. Вона спрямовує їх, поки сама дозволяє собі розвиватись у довільному напрямку. Вона створює їх, сама живучи за власними правилами. Зрештою, мало що є обмеженішим за наші мрії.

Якби реальність була іншою, чи мали би ви ті самі мрії? Якби обставини склалось інакше, чи був би у вас той самий фах? Чи ви все ж таки слідували би своїм нахилам, не зважаючи на складність пошуків? Чи хотіли би ви того самого, що хочете зараз? Чи хотіли би більшого, чи навпаки, меншого? Чи здатні були б на досягнення вершин, яких не можете досягнути зараз? Чи мали би ті самі цінності?

Зрештою, ваша реальність є чиєюсь мрією, так само як ваша мрія вже є чиєюсь реальністю. Проте, на відміну від мрій, реальність здатна змінюватись. Мрії ж бо вмирають у тій же формі, в якій народились.

На відміну від реальності. Реальність завжди буде поруч.