Типовий ненаписаний допис відміна

Велосипедисти очима чернігівських селян 125 років тому:

Нечиста сила їде (на велосипедах).

Приїхали ми пізно на ночліг, посідали у круга і сидимо, коли звенить. Дивимось, аж їдуть два на тих машинках, що на двох колесцах. Держаться руками за прави‌́ла, коло рук теліпаються білі широкі рукава, і десь звоночки бряжчать.
Не знаю і що воно таке було, видно манея яка, або нечиста сила, та їде ж так скоро, тільки з морд у їх іскри сиплються. Проїхали вони крізь нас по траві, а тоді так прямо з кручі у Десну — і пошли по воді.
Се я своїми очима бачив і так налякався, що Господи! Хоча се мені і не вперше приходиться бачить.

Гринченко Б. Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр. Чернигов, 1900

I Літопис І

Sunday is the Life Maintenance Day

На цю тему

Певно пора переосмислити помісні пости, присутні переважно про почуття повсякчасні, передбачити прекрасніший поступ по проявленню простоти

У помилках своїх не зволікай

Сказати хочеться багато, і про ще більше хочеться змовчати

Зважаючи на те, де я себе знайшов наприкінці року, песимістичність цього посту виявилася цілком і повністю невиправданою

2024 tell, don’t show

Якщо ви досі читаєте цей канал, то у вас є предиспозиція до читання підсумків року. Принаймні моїх. Тож brace urself.

Першу половину року я жив у скруті, а другу торжествував, бо без першої не буває другого. В Амстердамі я був безробітний, сам у киртирі, з розрадами у вигляді подорожей до людей і людей, які подорожували від до мене. У Лондоні я був працевлаштований, з соціальною складовою багатшою ніж за все моє життя деінде, і відсутністю бажання подорожувати за межі острова. І коли хтось скаже, що я не знаю справжньої скрути, то він може сказати мені що і справжнього торжества я не знаю. І піти до біса відповідно. В обох містах я фехтував, що певно було єдиною спільною рисою між ними. І нещодавно отримавши нові шпаги, я готовий продовжити цей шлях поряд з новими суперниками та новим рівнем.

У Лондоні я остаточно став тим, ким хотів бути. І став я цією людиною сам, обравши, ба навіть наосліп, середовище, яке мені в цьому шалено посприяло. Середовище і людей, яких я продовжую обирати на користь людей і середовища за межами острова. Життя поточне тут цілком і повністю витіснило життя попереднє, яке покривало ЄС. Життя очне здолало життя цифрове, і я цьому щиро радий і вдячний. Висланцями послуговуюсь переважно лише аби влаштувати зустріч; спілкування тепер або голосом, або ніяк.

Я став жити у світі виявлених вподобань, у світі дійсному, і припинив користатися виправданнями, хоч і навряд повністю. Я дізнався, що виконанню і втіленню заважають не причини, описані у виправданнях, а свідомо чи не дуже розставлені пріоритети. У всіх однаково часу, ні в кого «нема часу», лише пріоритети різні. Виправдання це лише спосіб скинути із себе відповідальність за власні дії, мрії, і обставини, яка нікуди від цього не дівається. Коли я бачу, що відкладаю виконання якоїсь дії, то більше не брешу і кажу собі, що ніколи цього не зроблю. Як не як, слова нічого не варті без дій всеодно, тому сказати «ніколи не зроблю» не нашкодить виконанню. А у найкращому випадку всього лише буде нездійсненим передбаченням, як і слова «думаю пізніше, колись».

Я роблю помилки швидко, хоч і не швидко на них вчусь. Я припинив шукати правди і настанов щодо життєвого шляху серед інших людей, натомість обрав торувати свій і робити свої помилки, з власної автономії і відповідно відповідальності за них. Я усвідомив, що ціль стати конкретною людиною можна досягти лише слідуючи власному шляху, а не шляху тієї людини. Як не як, a man on a mission is the man omniscient, і ніхто не знає краще за тебе і не зможе допомогти тобі. В тому числі непроханими порадами. Остерігайтесь людей які дають поради. Вони не намагаються вам домогти, хай би що вони чи їхній синдром рятівника не казав вам.
І не давайте самі, бо непрохані поради є тупими за визначенням, і даються лише щоб потішити власне его. Нехай краще допоможуть тричі собі. У світі нема досконалости, тому ваше життя має таке ж право на існування, як і життя інших. І ніхто це право у вас не відбере.

Зрештою, лічильник на календарі може нагадує, що нам відміряно по різному, але у кожного є рівно одне життя, не більше й не менше. Час на нашому боці, а отже й поряд мають бути лише достойні люди. Головне щоб не виявилось як тут.

А що у майбутньому 2025? Ніхто не знає. Лишається лише втілювати.