Найулюбленіша пісня кейпопу тепер ще й вкраїнською

The first principle of getting stuff done is to either do it at once or never. Once the thought of doing smth appears, one shall proceed immediately, otherwise the thought will disappear, and with it the action will never conceive.

Unless, the thought won’t disappear. That requires either a large issue at hand that is bound to maintain the thought alive, or recording the thought. However, unattended records become funerals of ideas and intentions. Unless one has a system to convert the recordings into reality, such as scheduling the intentions into a calendar and necessarily following through. However, if one’s constantly rescheduling tasks in it, they render the calendar useless, a mere to-do list, a once again notorious funeral of intentions.

Sharing the intentions with other people won’t prevent them from disappearing, but rather contribute to their inevitable demise. Especially it is applicable to telling your flatmate “we need to change a lightbulb.” In the hope of sharing responsibility for the replacement one now has shared the responsibility for another three months of dim living (room). As they say, if you want to get smth done, do it yourself.

Eventually, we become the bystanders of the futility. It has always been execution rather than the idea. One is the life, another is death. The thought that won’t put one to rest.

Листівка @oliuhnitup.

Минув рік від січня сповненої надії безнадії, січня близького до відчаю, зими знахабнілости. Я не так добре пригадую що саме тоді відчував, посеред післяноворічного лімбо суспільства, просякнутий лімбо власної життєвої ситуації. Точно пригадую прекрасну поїздку в гори півночі Італії, професійно організовану Мариною, яка не полишає спроб забезпечити мені природну смерть, і дозволила мені торкнутись древніх і побудувати фундаментальний життєвий спогад. Я відчував дуже багато хороших речей, з чудовими людьми поряд і навіть чудовішими на відстані. Відчуття і спогади, які хочеться лишити собі. Чи принаймні голосу замість тексту.

Ця зима вже стала іншою. Та деякі речі лишаються актуальними досі. Як от одна із мантр, яка допомагала тоді стояти на ногах. Kishi Kaisei, або ж «Повстань зі смерті до життя», якщо перекладати переклад, наведений в Tokyo Vice: «Wake from death, come back to life». Роби, здавалось би, відбиті дурощі, які спрацьовують на диво часто. Роби що завгодно, аби лише йти назустріч свому страху. Щоб рано чи пізно побачити його в чужих очах замість своїх.

Забув чому це писав і як бо відволікався на роботу, але можливо у цьому й краса.

Kishi Kaisei, mate, Kishi Kaisei

To old ends and new beginnings
To new goodbyes and old greetings

До давніх звершень і нових починань
До нових прощань і старих вітань

Схоже різниця між бумерами і зумерами в тому, що другі не вважають конкретний запит запрошенням до спілкування

Don’t even think about it

Проблема астрофізичної освіти

Як відомо, у сталої Хаббла-Леметра, яка описує темп розширення Всесвіту (сталої в просторі, а не часі) щонайменше два значення: наміряне з близького Всесвіту і підігнане до далекого на основі космологічних моделей. Значення не сходяться вже дуже давно, а точніше розбігаються з часом все більше, поки похибки стають все менші. Яке з них «правильне»: наміряне інструментальне чи підігнане модельне?

Космологи переважно (якщо не повністю) атакують інструментальну методологію, але ще жодного разу не досягли успіху — як і з реєстрацією частинок темної матерії. Чергове вимірювання це показує. Модельну ж методологію атакувати зась, бо це буквально святе — догма, на якій тримаються всі ґранти, позиції, та імідж в університетах мовляв ми щось знаємо про глибокий далекий Всесвіт.

Довільний курс з космології від самого старту втирає засновану на ЗТВ модель Лямбда Холодної Темної Матерії (ЛХТМ), і демонстрацію тего як вона буцімто все пояснює починаючи з кінця інфляції (окрема історія).
Довільні показувані далі з нею проблеми ігноруються, а передбачальна здатність навіть не наводиться. Ретроспективно все можна підігнати і норм, а знати майбутнє — цим хай астрологи займаються. Як наслідок, студент здобуває враження, що наше розуміння Всесвіту закінчилось, і залишилось йти виклянчувати ґранти на пошук частинок темної матерії, бо зі знаходженням їх закінчиться і решта фізики.

Натомість студентам не розповідають ні про те, як темна матерія не пояснює залежність Таллі-Фішера, ні неможливість існування у ЛХТМ спостережуваних ледве озброєним оком Магелланових Хмар, ні багатьох інших цікавих речей, які створюють гігантський простір для фундаментальної і не дуже роботи у цій сфері. Замість наділити студентів владою у вигляді «дивіться, ми гадки не маємо що тут відбувається, допоможіть нам», університети кажуть «ось догма, не смійте ставити її під питання, біжіть клянчити гроші з усіх боків».

Ще Кун описував як працює наука послуговуючись суто релігійними термінах, як от «навернути до нової парадигми». Космологія це церква, і якщо здавалось би найближча до Природи точна наука стала поводитись як церква, то що вже казати про інші академічні науки. І це достобіса сумно.

Віддайте фундаментальну науку взад капіталістам-безбожникам, вони хоча б знають, що Гіпотеза Ефективного Ринку не працює від слова зовсім.

Прибрав майже всі негативні реакції з каналу щоб люди висловлювались або звалили замість ставити кловнів або ригачки

А вас не втомлює пояснювати іншим що є my way and wrong way?