Песимістична пісня для тих, кого нагребло понеділком
https://youtu.be/A9kb4-wUAU4

На тлі новин про заохочення до вакцинації у США виникла цікава думка.
Припустимо, ми маємо велику кількість людей, яких треба вакцинувати. Що ефективніше мотивуватиме їх: гарантована винагорода у розмірі $100 чи розіграш $1.000.000 у безкоштовній лотереї?

Прочитав новину про прийдешній візит до Одеси однієї контраверсійної зірки й укотре порадів, що свого часу уникнув гризот через позицію російських і навколоросійських "діячів культури" - бо одними ніколи не захоплювався, інші якось безболісно втратили для мене актуальність, а Лєтов дуже вчасно помер.
От хіба що за Бреговича й Кустурицю було трохи сумно. Та й таке.

А німецький Макдональдз тим часом відсмалив: https://youtu.be/zFEvuVP_vNI

Сьогодні мене попередили, що через регулярну участь у прайдах мій телефон може прослуховувати поліція.
Почуваюся наче в поганій пародії на шпигунський детектив.

Раніше я думав, що незнайомі люди звертаються до мене по допомогу, бо в мене специфічне обличчя.
Але сьогодні я був у масці й окулярах!

Цікава історія. Під моїм вчорашнім дописом у фейсбуку стоїть відмітка про п'ять репостів. Я бачу лише три. Хто міг репостнути мій допис таємно від мене?🤔🤨

Очікування: легендарні геї, богині-лесбійки, бісексуальні пригоди міфічних героїв.
Реальність: памчіму геї і лесбіянкі савращают гетеросексуалов?

- До речі, за традицією панкейки готують саме в неділю. Тож у нас дуже традиційний сніданок.
- Але в нетрадиційний час.
- Непорядок.

Знайшов фотографію, де мене майже видно.
Також серед підсумків Прайду подарований поліції ніж. Шкода, ніж був хороший, майже новий.

Підбадьорлива пісня від гарних хлопців напередодні нового тижня
https://youtu.be/F7nBxk5eq9s

Кріпі

П'ятнадцять років тому в своєму ЖЖ я процитував Маяковського:

У меня в душе ни одного седого волоса,
и старческой нежности нет в ней!
Мир огромив мощью голоса,
иду - красивый,
двадцатидвухлетний.

А потім дописав від себе:
И если,
лет эдак через пятнадцать,
я постучусь в ворота рая,
то
прошу вас, товарищи:
не постесняйтесь
уличить меня в нарушении копирайта!
Ну що, п'ятнадцять років минуло. Цитувати Маяковського більше не хочеться (:
Тримайте краще Йогансена:
—
Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі,
Під ногами не було землі
Ні пливти, ні стати, ні іти.

В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.
Вона глянула — родився вітерець,
Вона стала — й вітерець затих.

Як заснув у небі білий шум
І забув пливти за океан,
Як перо, що ним тепер пишу,
В сонний затопилося стоян.

Як палив залізну лісосіч
І згасав, рудіючи, ромен,
Як минали ніч, і день, і ніч,
Як минали день, і ніч, і день...

Ходжу в твітер відпочивати душею

... і не писати ними дурниць

Шось Катя рамси попутала (POV: замовник повернув переклад з коментарями своїх редакторів. Це стандартна ситуація, але зазвичай такі вимоги починаються з "Please kindly..." - і це не надмірна ввічливість, а просто особливості англійської мови. Отаке бачу вперше.)

Начиталися відгуків про "Дюну" й купили собі квитки. Цікавий експеримент, бо про першоджерело я знаю лише те, що в 90-і по ньому зробили комп'ютерну гру, і там піщані хробаки ганялися за харвестерами (здається, на цьому рушії потім випустили Command & Conquer)

Змучений мозок народив сюжет для псевдоісторичного роману:
Гетьман Михайло Дорошенко отримує від кримського хана Мухамед-Гірея фортецю Іслам-Кермен на Чумацькому шляху. Але татари не згодні миритися зі втратою величезного зиску, що отримували від можливості збирати мито з чумаків. Вночі військо ногайського мурзи Кан-Теміра, посилене загоном яничарів, підступно атакує фортецю. Син гетьмана Дорофій Дорошенко з невеликим загоном реєстровиків виходить з оточення й вирушає на Січ, до легендарних запорожців...
(Назва роману, напевно, "Буджак")