Раніше я думав, що незнайомі люди звертаються до мене по допомогу, бо в мене специфічне обличчя.
Але сьогодні я був у масці й окулярах!

Цікава історія. Під моїм вчорашнім дописом у фейсбуку стоїть відмітка про п'ять репостів. Я бачу лише три. Хто міг репостнути мій допис таємно від мене?🤔🤨

Очікування: легендарні геї, богині-лесбійки, бісексуальні пригоди міфічних героїв.
Реальність: памчіму геї і лесбіянкі савращают гетеросексуалов?

- До речі, за традицією панкейки готують саме в неділю. Тож у нас дуже традиційний сніданок.
- Але в нетрадиційний час.
- Непорядок.

Знайшов фотографію, де мене майже видно.
Також серед підсумків Прайду подарований поліції ніж. Шкода, ніж був хороший, майже новий.

Підбадьорлива пісня від гарних хлопців напередодні нового тижня
https://youtu.be/F7nBxk5eq9s

Кріпі

П'ятнадцять років тому в своєму ЖЖ я процитував Маяковського:

У меня в душе ни одного седого волоса,
и старческой нежности нет в ней!
Мир огромив мощью голоса,
иду - красивый,
двадцатидвухлетний.

А потім дописав від себе:
И если,
лет эдак через пятнадцать,
я постучусь в ворота рая,
то
прошу вас, товарищи:
не постесняйтесь
уличить меня в нарушении копирайта!
Ну що, п'ятнадцять років минуло. Цитувати Маяковського більше не хочеться (:
Тримайте краще Йогансена:
—
Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі,
Під ногами не було землі
Ні пливти, ні стати, ні іти.

В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.
Вона глянула — родився вітерець,
Вона стала — й вітерець затих.

Як заснув у небі білий шум
І забув пливти за океан,
Як перо, що ним тепер пишу,
В сонний затопилося стоян.

Як палив залізну лісосіч
І згасав, рудіючи, ромен,
Як минали ніч, і день, і ніч,
Як минали день, і ніч, і день...

Ходжу в твітер відпочивати душею

... і не писати ними дурниць

Шось Катя рамси попутала (POV: замовник повернув переклад з коментарями своїх редакторів. Це стандартна ситуація, але зазвичай такі вимоги починаються з "Please kindly..." - і це не надмірна ввічливість, а просто особливості англійської мови. Отаке бачу вперше.)

Начиталися відгуків про "Дюну" й купили собі квитки. Цікавий експеримент, бо про першоджерело я знаю лише те, що в 90-і по ньому зробили комп'ютерну гру, і там піщані хробаки ганялися за харвестерами (здається, на цьому рушії потім випустили Command & Conquer)

Змучений мозок народив сюжет для псевдоісторичного роману:
Гетьман Михайло Дорошенко отримує від кримського хана Мухамед-Гірея фортецю Іслам-Кермен на Чумацькому шляху. Але татари не згодні миритися зі втратою величезного зиску, що отримували від можливості збирати мито з чумаків. Вночі військо ногайського мурзи Кан-Теміра, посилене загоном яничарів, підступно атакує фортецю. Син гетьмана Дорофій Дорошенко з невеликим загоном реєстровиків виходить з оточення й вирушає на Січ, до легендарних запорожців...
(Назва роману, напевно, "Буджак")

У степу їх зустрічає козак-характерник, що його хан колись викупив з неволі й зробив своїм особистим лікарем. Він розповідає про таємний спосіб піднятися Дніпром аж до самої Хортиці, не розбившись об пороги. На переправі козаки знаходять сховані човни, аж раптом їх заскочує яничарська засідка. Поки Дорофієв загін ховається в очереті, лікар зі словами: "Нема мені господаря, окрім Дніпра Славутича!" кидається навпростець через ріку. Яничари намагаються переслідувати його й тонуть, підхоплені течією, але й характерник гине від яничарської кулі. Козаки, посідавши по чайках, веслують вверх по течії. Здіймається буря; Дніпро реве та стогне, перекидаючи човни, але Дорофій згадує характерницьке замовляння, і хвилі надприродним чином виносять їх на острів. Козаки отямлюються поміж потрощених човнів, живі й неушкоджені. Вдалині видніються гранітні кручі Хортиці...

I have no idea of how we ended up like this

Знайшов у магазині шкарпетки з Гусем і комплектом наліпок на додачу.
Питання, куди їх ліпити, залишається відкритим.

Взагалі цікава штука: тепер, коли хочу запостити щось кумедне, доводиться вибирати: телеграм, інстаграм чи твітер (: