Якось ютуб видав мені невеликий фільм про Одесу, якою вона була за кілька місяців до мого народження. Я впізнавав вулиці, якими ходив багато разів - от тільки відтоді там змінилося практично все. Коли я думаю про той час, він здається мені чимось нереальним, чому немає місця в сьогоденні. Але ж я залишився, я досі тут, і від цього в мене дивне відчуття, ніби я - релікт того часу, ніби я зберігаю в собі його рештки, як шматок черепашника зберігає в собі мушлі прадавніх молюсків.
Коли я вбиваю в ґуґл назву гурту, що слухав років шість чи сім тому, і бачу дату, на якій обривається його дискографія, а далі - смерті, хвороби, розлучення... Це ніби прийти до дому, в якому був ще вчора, й побачити замість нього порожнє місце, де вітер здіймає пил. Але ж ось мій дім - той самий дім, і в тих самих динаміках ті самі пісні. Тож чи справді все лишилося, чи щось-таки безповоротно втрачено?
І що залишиться завтра від мене сьогоднішнього?
https://youtu.be/cvDd3Ow-pcc

Обкладинка нового альбому лондонського гурту Spiritualized. По-моєму, дуже стильно.

Написав у фейсбуку про новий препарат від трохи менш нового коронавірусу. Тепер думаю, треба було ще пожартувати про те, що консерватизм до добра не доводить 😂
Читати тут: https://www.facebook.com/gennadiy.kats/posts/4671934129524136

Зрозумів, що запах цитрусових зараз нагадує мені герань 🥺

Слухаю на ютубі гурт "Селяни з міста Яніни" і намагаюся зрозуміти, коли моє життя повернуло в цей бік
(жарт, насправді гурт прикольний 🙃)
https://youtu.be/w7nFBED-dGU

Тим часом у моїй голові оселилася історія про подорож методистського пастора до містечка Свомп Гейвен десь на півдні Луїзіани у другій половині ХІХ століття.
Можливо, я навіть не полінюся це записати, хоча це фактично фанфік, а я не люблю фанфіки як явище.

Couldn't agree more

2700 слів, і це приблизно третина. Схоже, таки напишу.
Правда, не знаю, хто це буде читати.

4,5 тисячі слів. Дві ночі вивчення історії й географії Луїзіани, а також трошки флори, фауни й ритуалів вуду.
Божевілля.
P.S. І це ще не кінець! Точніше, кінець і початок уже є, лишилася середина (:

Волаю 😂😂😂😂😂
Починаючи писати, я майже випадково дату початку подій в жовтні 1868 року. Але я був би не я, якби не поліз шукати календар, щоб перевірити правильність написаного. Мені було потрібно, щоб розповідь починалася в п'ятницю, а в наступну ніч була повня. Такий день у жовтні того року справді був - це 30 число. Відповідно, кульмінація в мене припадає на 31 жовтня 🎃👻 Правда, абсолютно випадково 😂
І з наявних відповідей схоже, що я публікуватиму все цілком. Тим, хто хоче почитати частину, можу відправити особисто.

Дописав!!!
5737 слів (:

Телеграф не дозволяє публікувати такі великі тексти, тому я розбив на дві частини. Ось частина перша:
https://telegra.ph/NA-BOLOT%D0%86-11-20

Частина друга:
https://telegra.ph/NA-BOLOT%D0%86-chastina-2-11-20
Якщо прочитаєте, будь ласка, напишіть, що ви думаєте про це. Якщо не дочитаєте - теж (:

Про всяк випадок: грайлист із пісень, що напряму згадуються в оповіданні
https://youtube.com/playlist?list=PL2e96rcA6Wg2uiGZ0IESeHVduUKNSS4hw

Коли розпався СРСР, мені було сім років. Досі пам'ятаю, як дивився по телевізору на Горбачова, що зрікався президентства, і дуже хотілося захистити цю маленьку людину, скривджену дебелим нахабою Єльциним.
Зараз у твіттері діляться спогадами люди, що в сім років дивилися трансляції з Майдану й боялися за своїх батьків, котрі були там.
В історичні часи живемо.

Виклав свій текст на нормальний ресурс: https://arkush.net/book/1224/1
(все, це останнє по цій темі, можна розслабитися 😌)

​​Олександр Стукало вкинув цікаву, але суперечливу тезу.
Особисто мене замовники вимуштрували дотримуватися правил милозвучності так, що я це роблю автоматично. Але я не вважаю злочином в окремих випадках відступити від них, особливо в художньому тексті. Втім, я також не вважаю необхідним фанатично уникати випадкових збігів, як у прикладах, наведених Стукалом - там ще треба постаратися, щоб побачити ці збіги.
А ви як думаєте?

Що я шукаю в ґуґлі: Clinician-assisted scale
Що пропонує мені ґуґл: Physician assisted suicide
🥺🥺🥺
Міг просто сказати, що не знаєш, ґуґле

Мені складно сприймати новостворену традицію ставити свічки на вікно на день пам'яті жертв Голодомору. У єврейській традиції свічки на вікно ставлять на Хануку, що теж святкується в цей час, із прямо протилежним змістом - для поширення світла й радості в світі. Пов'язати це з трауром мені не вдається.

Мушу знов дописувати пояснення до своїх показань про торішній Прайд, і вже кілька днів забуваю. Як же хочеться це забути й не повертатися до тих спогадів, натомість треба видобувати з пам'яті найдрібніші деталі.