А це я радію новим життєвим перспективам, подавши документи для укладання контракту. Вже скоро в мене буде робота мрії - не дуже спокійна й часом небезпечна, але саме вона допоможе повернутися до світу без повітряних тривог і щоденного потоку некрологів. Треба врешті-решт зробити цю роботу, і я вже не вірю, що її зроблять без мене.

Поки погано уявляю, як відбуватиметься процес перетворення цивільного на військового. Постараюсь писати про це все, що можна буде писати. Питайте, якщо щось цікаво, постараюсь відповісти.

А поки прошу допомогти мені закрити збір на міномети для Корпорація монстрів, щоб я спокійно поїхав на навчання із закритим збором.

Реквізити:

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/7DcwD1vrUe

💳Номер картки банки
5375411216381967

📩 Поповнити конверт через Приват24
https://www.privat24.ua/send/bym9q

Номер картки конверта
4149499261215576

Згадав, що не постив продовження сюди. Тож питаю, чи хтось читатиме мої розповіді про мобілізацію в телеграмі, чи достатньо фейсбуку й інстаграму?
Збір на міномети досі актуальний, якщо що.

Гаразд, продовжую тему і тут.

Про підготовку до служби я почав думати минулої весни. Тоді ніякого попереднього армійського досвіду я не мав, тому почав із тренінгів для цивільних, які можна пройти в Одесі: домедична допомога, поводження зі зброєю, основи тактичної підготовки. Це не зробило мене військовим, але дало уявлення про те, з чим доведеться стикнутися в армії.

Потім на хвилі популярності теми дронів я пройшов кілька курсів оператора БПЛА і став тренуватися на симуляторі FPV. Коли я зрозумів, що більше нічого у статусі цивільного мене не навчать, почав питати знайомих військових, де я можу застосувати набуті навички, і зрештою отримав запрошення. Так що з вибором підрозділу все вже вирішено заздалегідь.

Далі треба було зібрати пакет документів, список яких займає цілий аркуш А4. Отут я вперше по-справжньому злякався😄 Проте все виявилося досить стерпно: хоч і довелося побігати по різним установам, але там до мене поставилися доброзичливо і швидко все оформили. Ну й довелося зробити кардіограму, флюорограму і 6 разів здавати аналізи крові (на щастя, я вже звик втрачати кров під час донацій, так що записуйтесь у донори, хто не має протипоказань, це корисно).

Нарешті з усім цим стосом документів і рекомендаційним листом від військової частини я пішов до ТЦК. Я одразу вирішив, що буду підписувати контракт, і це має свої переваги: армія цінує контрактників і дбає про те, щоб вони пройшли всі бюрократичні процедури без перепон. Тож враження про цю установу в мене дуже позитивні.

Військово-лікарську комісію я пройшов доволі швидко — тут дякую батьківським генам і вихованню за те, що успадкував нівроку непогане здоров'ячко і не розтринькав його за 39 років 😄 Тепер чекаю на виклик до ще однієї комісії, цього разу обласної, після якої мене відправлять на місячний курс базової загальновійськової підготовки. Після нього я отримаю військово-облікову спеціальність "стрілець", а далі поїду на курс підготовки зі спеціальності, яка відповідатиме моїй майбутній посаді. В армії це дуже формально: для кожної посади треба мати офіційно підтверджену ВОС.

Наразі це все, якщо станеться щось цікаве, писатиму далі.

І ексклюзивне відео для підписниць і підписників цього каналу, або чому мені не сподобалося стріляти з 12 мм 😄

Зібрався з думками, щоб написати про сьогоднішні події.

Зранку я пройшов обласну військово-лікарську комісію й дооформив особову справу. Ще раз переконався, наскільки правильним було рішення піти на контракт. У відділі рекрутингу над тобою наче загорається табличка «VIP», і всі можливі проблеми швидко вирішуються.

Потім майже годину я проходив психологічні тести. Скажу чесно, було важко впоратися з синдромом відмінника й не відповісти на всі питання 😁 Тому заповнив навіть трохи більше, ніж було треба, але насправді дарма хвилювався. У разі чого їх можна навіть перескласти, якщо з першого разу не вдалося (хоча я погано уявляю, як це.

Тепер закінчую збирати речі й чекаю на відправлення до навчального центру. Далі, напевно, буду писати вже звідти. А поки прошу допомогти закрити мою частину збору Корпорації монстрів на міномети. Взагалі-то за підписання контракту Одеська міська рада має виплатити мені 20 000 гривень, і цього навіть вистачить, щоб закрити банку, але я все ж хотів би докупити собі спорядження 😁

Реквізити:

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/7DcwD1vrUe

💳Номер картки банки
5375411216381967

📩 Поповнити конверт через Приват24
https://www.privat24.ua/send/bym9q

Номер картки конверта
4149499261215576

Що ви зараз бачите перед собою? Це скарб спорядження на 6000 гривень

Показую аптечку від Жаби. Вона якраз збирає чергову партію таких аптечок одному дуже бойовому підрозділу, так що ваші гривні будуть не зайві.

https://send.monobank.ua/jar/9cpc1JpooK
Карта банки 5375411210818584
Моно 5375411421377081
Карта Приват 4731219611322573
Пейпал: lourow108@gmail.com.
IBAN UA233220010000026200307667275

І трохи бекстейджу, або як правильно використовувати китайські турнікети

Можете вітати: відсьогодні я військовослужбовець!

Останні чотири дні були довгими, сповненими багатогодинними переїздами й не завжди передбачуваними змінами обставин. Втім, для мене це скоріше позитивний досвід: наче метафорична трансформаційна подорож, цей етап дав мені час усвідомити зміну свого статусу.

А якщо без пафосу, я налаштувався сприймати все, що відбувається в армії, як належне, і ніколи не розчаровуватися.

Побачив, наскільки військо потребує людей, коли представники різних бригад і родів військ агітували нас перейти до них. Проте я вирішив бути завжди вірним своєму початковому вибору 😉

Скоро почнуться навчання, і я не впевнений, що матиму постійний доступ до інтернету. Намагатимусь писати, як буде можливість.

Щодо мого монстрозбора: там лишилося менше за тисячу, тому я сьогодні перерахую всю суму на рахунок монстрів. Поки я не розбив банку, можете трохи докинути.

#свідомий_вибір_кращих

Я поки нічого не пишу, бо багато часу й сил забирають тренування. Можливо, в неділю зберуся з думками й поділюся першими враженнями. А поки побажайте удачі, вона мені завтра знадобиться.

Два головні висновки після сьогоднішнього випробування:

1. Якщо тобі здається, що ти більше не можеш - тобі здається.

2. Бинтуй коліна!

#свідомий_вибір_кращих

Минула приблизно третина курсу БЗВП, тож саме час щось розповісти.

Фізичні навантаження тут інтенсивніші за все, що я коли-небудь робив. Я й сам дивуюся тому, на що я здатен, коли не маю змоги сказати "я втомився" й зупинитися. Найкориснішою виявилася звичка ходити з важким рюкзаком, але з ним треба ще бігати й повзати.

Умови не те щоб дуже жорсткі, але тут хто до чого звик. Годують просто, але ситно. Форма доволі якісна, правда, не завжди потрібного розміру. Мене це не дуже бентежить, бо до кінця навчання вона, найімовірніше, зноситься і треба буде купувати нову. Є лазарет, але бажано мати свої ліки від ГРВІ і дрібних травм, бо хворіють усі: у когось ангіна, у когось кашель, хтось порізав палець і всяке таке.

Люди навколо дуже різні: можна зустріти і юриста, і айтівця, і "чоткого пацанчика"; багато хто прийшов, щоб нарешті закінчити війну й мати можливість повернутися до мирного життя. За віком я у свої 39 старший за більшість товаришів, хоча є й кілька курсантів 50+.

Наших інструкторів я обожнюю: це круті хлопці з бойовим досвідом, які ганяють нас так, що ледве встигаємо видихнути. В інших обставинах я б їх за це ненавидів, але знаючи, як мало в нас часу на підготовку, я вважаю, що вони все роблять правильно.

Та найскладніша для мене, мабуть, психологічна адаптація. Хоча порядки тут набагато вільніші за те, що було до 2022 року, важко відвикати від того, що з тобою розмовляють як з розумною людиною, і ставати частиною системи, у якій від тебе дуже мало залежить. Не знаю, як би я це витримував, якби був менш психологічно зрілим, а тут є набагато молодші хлопці і, на жаль, деякі не витримують. Цей аспект я радив би дуже ретельно зважити тим, хто думає піти в армію. Я ж розумію, навіщо я тут, і навіть якщо якісь вимоги здаються мені безглуздими, я пам'ятаю, що це тимчасово, і взираюся на тих, хто торував мені шлях.

Якось дуже сентиментально вийшло наприкінці, а якщо вас цікавить щось більш приземлене, пишіть у коментарях, постараюсь відповісти.
#свідомий_вибір_кращих

Перші чотири тижні мого курсу навчання минули дуже швидко. Для опанування всіх навичок бійця цього терміну дуже мало, тому будь-яка попередня підготовка тут буде корисною. Про підготовку я й напишу, але не спеціальну, а загально-побутову.

В інтернеті купа дописів і відео про те, що взяти з собою в армію. Окремі поради різняться залежно від місця служби, тому я напишу про свій досвід - що мені стало у пригоді, а чого я не врахував.

1. Вологі серветки. Альфа і омега військової гігієни. Якщо збираєте посилку військовим, обов'язково покладіть хоча б одну велику пачку. Навіть якщо їх можна купити на місці, як тут, запас зайвим не буде.

2. Особиста аптечка. Нежить, кашель, ангіна, кон'юнктивіт - неминучі наслідки життя у великому скупченні людей, а інтенсивні навантаження призводять до травм і болей у суглобах. До цього треба підготуватися заздалегідь.

3. Захисні рукавички. Боюсь уявити, як виглядали б мої руки без них. Тими, що видали, я не користувався - вони завеликі й занадто теплі.

4. Армійський набір посуду я купив із розрахунком на те, щоб їм можна було користуватися в полі, але виявилося, що в нього дуже незручно накладати їжу в їдальні. Краще б не вимахувався й узяв дві звичайні миски для першої та другої страви.

5. Навчальні турнікети я залишив удома, і дарма. Навичка накладання турнікета має бути доведена до автоматизму, і занять з такмеду для цього недостатньо, треба тренуватись у вільний час. Ми цим займаємося завдяки кільком ініціативним побратимам.

6. Навушники в мене зламалися в перші ж дні, бо я на них занадто зекономив. А тут час від часу випадає нагода щось послухати, а враховуючи те, що дехто робить це без навушників, мати свої просто необхідно. Дякую товаришеві, який віддав мені запасну пару.

Це, звісно, далеко не все, про що можна написати, тож питайте в коментарях, що вам цікаво з мого досвіду. Дякую, що читаєте.

#свідомий_вибір_кращих

Якесь дивне відчуття напередодні завершення навчання: наче тільки-но до всього звик, і знову все змінюється.

Учора, у свій останній день у навчальному центрі морської піхоти, я отримав сертифікат про проходження курсу базової загальновійськової підготовки. Отже, в цьому дописі спробую підсумувати свої враження.

Як я вже писав, 5 тижнів — дуже короткий термін, за який можна отримати хіба що базове уявлення про бойову роботу стрільця. Тому самопідготовка і бажання вдосконалюватися дуже важливі, не варто чекати, що держава все забезпечить і всього навчить. І це не лише про стрільбу й різні «тактичні» навички: спробуйте пройти кілька годин з навантаженням десь 20 кг, викопати окоп, а тоді оцініть, чи лишилось у вас бажання воювати. Моя повага до людей, які це роблять регулярно, виросла на порядки.

Розумію, що мав би заздалегідь краще подбати про свою фізичну підготовку, особливо про витривалість м'язів ніг і спини, на які припадають основні навантаження. Якби не величезна нестача людей в армії, навряд чи я взагалі потрапив би до морської піхоти. Втім, морський піхотинець — це не лише тілесна сила, а й характер, здатність не здаватися, коли ти вже на межі своїх можливостей. На жаль, я бачив людей, які ламалися психологічно раніше, ніж фізично.

З колективом мені радше пощастило: хоча в ньому були й дуже далекі від мене за характером і вподобаннями люди, ми непогано ладнали. Були й дуже цікаві знайомства, які навряд чи відбулися б у інших обставинах. Більшість із тих, з ким я регулярно спілкувався, контрактники, тобто прийшли в армію доволі усвідомлено (хоча це теж не завжди так).

Загалом я вважаю, що це був корисний досвід, хоча стрільцем я навряд чи працюватиму (але й не зарікаюся — це армія, тут усе можливо). Продовжую вважати, що подібний курс мають пройти якомога більше людей — на жаль, війна з нами на роки, і це єдиний спосіб її не програти.

Наступного тижня я починаю службу у своїй військовій частині, і тоді вже писатиму про неї те, що можна буде писати. Якщо вам цікаво ще щось про підготовку, питайте в коментарях. Дякую, що читаєте.

А, і ще одне. Коли я вчора побачив у дзеркалі своє почервоніле обличчя, то зрозумів, що дарма не взяв сонцезахисний крем. Не повторюйте моєї помилки.
#свідомий_вибір_кращих