ЦЕ НАРЕШТІ СТАЛОСЯ

У Києві запустили трамвайний маршрут №28 Д від вул. Милославської до станції метро «Позняки» 🚃

✔️Інтервал руху складає 20 хвилин.

Київ постійно розширює мережу працюючого громадського транспорту. Наразі діє:

🚌 62 автобусних маршрутів загальною кількістю 137 автобусів;
🚃 12 трамвайних маршрутів загальною кількістю 57 трамваїв;
🚎 14 тролейбусних маршрутів загальною кількістю 35 тролейбусів.

🚐Приватні перевізники здійснюють перевезення на 52 маршрутах загальною кількістю 250 автобусів.

ℹ️Актуальний графік руху міського транспорту можна дивитися у додатку «Київ цифровий».

У НАС ТЕПЕР Є ПРЯМЕ СПОЛУЧЕННЯ ПОЗДЯКІВ З ТРОЄЩИНОЮ

Його вчора прийняли наші колеги недалеко від лісу, куди цивільним не можна.

ДРГшник.
З телефонами, планшетами, завданням.
Не той потєшний, яких сотнями ловлять в домових чатах, а справжній, що прибув до другої хвилі другої кампанії нападу на Україну.

Дяка територіальній обороні міста Києва та Службі божій за блискавичну роботу.

Дивуюся їх витримці, якщо чесно.
Витримці та ввічливості.
Нині ж для цивільних є просте правило - в ліс та лісопарки не можна ходити ні за яких обставин.
Зась.

Те, що для більшості війни не існує, бо ж вже не чути прильотів та наших Градів, то таке.
Забиті дитячі майданчики та заповнені вщент ресторани - логічний з цього всього наслідок.

Але коли люди елементарно не розуміють, чому в Києві тихо і чому над нами досі не літають російські бомбардувальники, чому всі ліси навколо - у траншеях з нашими бійцями, розтяжках та секретах, тихо тетерієш.

І ще ж бухтять, розповідають про свої права на «просто пагулять», «пакатацца на вєлосіпєдє», «шо ви нагнєтаєтє, тут вайни нєт».
Дивишся на це, слухаєш, посміхаєшся, коли вони таки показують вміст кишень та телефонів і сподіваєшся, що може хоч ця ситуація їм дасть розуміння, що НІЧОГО ще не скінчилося.
НІЧОГО.
І їхні спроби налагодити нормальне життя прикриваються людьми, які зараз їх тримають на прицілах і на яких вони ж бухтять.
Казкові героїчні ельфи.
Казкові. Епічні.

Шановні, не ходіть в ліси.
Неважливо в які.
Неважливо коли.
Всюди і завжди, до кінця війни.
Так, ДРГшники зовні такі само люди, що вийшли просто на прогулянку.
Ні, зовні решта цивільних від них нічим не відрізняється.

Я теж млію з сонячних галявин, джмелів, перших квіточок і набубнявілої зелені.
Але поважайте роботу військових і спецслужб.
Ми навіть не на середині війни.
Ми навіть не уявляємо, коли ця середина настане.

Готуйте травневі шашлики, але не в лісі.

Дякую за розуміння.
Переможемо.

Цей напис залишили російські солдати на стіні спальні сина Наталії перед тим, як покинути Бучу.

Фото: Philippe de Poulpiquet