Головне щоб це не були слова на вітер.
Мені іще цікаво, як будуть домовлятися з корумпованими забудовниками
І чи збудують нарешті нові гуртожитки для студентів 🤔
І чи збудують нарешті нові гуртожитки для студентів 🤔
Forwarded from Телебачення Торонто
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
🌱 «Не я б‘ю, Верба б‘є!»
Артилеристи ЗСУ та реактивна система залпового вогню «Верба» вітають із Вербною Неділею!
Відео Міноборони України.
Артилеристи ЗСУ та реактивна система залпового вогню «Верба» вітають із Вербною Неділею!
Відео Міноборони України.
Forwarded from Memes Patrol
Цей лікар - мій герой ❤️
Forwarded from Телебачення Торонто
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
❗️Момент повторного обстрілу сьогодні у центрі Харкова, коли рятувальники намагалися допомогти пораненим.
Відео: Jerome Starkey
Відео: Jerome Starkey
🔥1
Forwarded from Телебачення Торонто
💄💣 Vogue воєнного часу.
Велика Британія вступила у Другу світову війну 1939 року, а 1940-го німецька авіація почала бомбардувати Лондон. Британський Vogue продовжив працювати – уряд визнав, що журнал може надихнути жінок допомагати країні під час війни.
У цьому матеріалі DTF Magazine розповідає, як головна редакторка Одрі Візерс змінила тональність журналу, селебріті-фотограф Сесіл Бітон знімав моделей на тлі зруйнованих будівель, а фотокореспондентка Лі Міллер робила репортажі зі звільнених концтаборів та прийняла ванну в квартирі Гітлера.
Велика Британія вступила у Другу світову війну 1939 року, а 1940-го німецька авіація почала бомбардувати Лондон. Британський Vogue продовжив працювати – уряд визнав, що журнал може надихнути жінок допомагати країні під час війни.
У цьому матеріалі DTF Magazine розповідає, як головна редакторка Одрі Візерс змінила тональність журналу, селебріті-фотограф Сесіл Бітон знімав моделей на тлі зруйнованих будівель, а фотокореспондентка Лі Міллер робила репортажі зі звільнених концтаборів та прийняла ванну в квартирі Гітлера.
🔥1
Ураааа, нам дали гелікоптери, а ще 300 дронів і пушки
🔥1
Forwarded from ТиКиїв
⚡️Перший рейс з новою воєнною допомогою з США для України надійде в найближчі 24 години - представник Міноборони в CNN
Forwarded from Лабораторна миша
Він методично, квадрат за квадратом, домастив хліб з маслом і всівся за стіл, розташувавши автомат біля ніг.
На вигляд йому було років за 60.
За своїми навичками, резюме та поглядом - типовий професійний палій російських танків в українських степах.
Він викликав велику повагу, але не через свій вік, а через його манери та вишукану мову.
Буває таке, коли спілкуєшся з людиною і бачиш, відчуваєш, як вона зважує кожне сказане нею слово, якомога точніше підбираючи його під тему, обставини та співрозмовника.
І, що важливо, він говорить для того, щоб бути почутим і далі слухати та чути.
Я дочевся поки він сьорбне чаю та спитав:
- А в цивільному житті Ви ким були?
- I teach English.
Взагалі, питання про «були в цивільному житті» виглядає дещо пришелепкуватим, бо всі мають надію повернутися до старих ремесел.
Тим не менш, тут всі кимось були до 24 лютого.
Всі щось робили до певного дня.
У всіх були різні траєкторії, одначе всі зустрілися в цій точці часопростору навколо великого столу з маслом та хлібом, щоб чистити зброю, пити чай та розповідати історії.
Хлопчина зліва, більше схожий на хіпстера, якщо вкласти йому в руки лавандовий раф, прекрасно працює по мішеням.
До війни був звичайним менеджером в компанії металопластикових вікон.
До війни зброї у руках не тримав.
Два парубки з правого боку - колишні студенти, сусіди.
Один - починаючий айтішник, другий - біс його знає хто, але розуміється на праві, юриспруденції і всій цій каламуті.
Обидвоє до війни не брали до рук зброю, а тепер щоденно з ранку і до ночі її опановують.
О, а це водій буса.
Професійний військовий, який після демобілізації пішов у вантажоперевезення, але 24 лютого повернувся назад.
Росіяни забули про нього за останні 6-7 років, але він вже про себе нагадує.
Та решта.
Бармени. Страйкболісти. Фітнес-тренери. Бухгалтери. Батьки. Дідусі. Одинаки. Віруючі. Тим, кому на те пофіг. Любителі котів. І собак.
Та решта. Взводів. Рот. Батальонів.
В перервах між роботою в лісі, розтяжками і засідками, вони дискутують про конституційне право, правові нюанси узурпації влади януковичем, запобіжники в бусах, механізми росту тонких плівок та особливості скління балконів.
З ким, скажіть, ці північні свині тут зібрались воювати?
Ми не знаємо, коли настане наша перемога.
Ми ще не в повній мірі усвідомлюємо, яку ціну в підсумку доведеться сплатити українському народові за неї.
Просто знаємо, що вона буде страшна, але менша за ціну поразки.
Однак ця війна - це горнило, в якому купа характерів, доль, життів зливаються воєдино і в якому викристалізовується українська нація.
Велике щастя спілкуватися з цими людьми.
Велике щастя.
Переможемо.
На вигляд йому було років за 60.
За своїми навичками, резюме та поглядом - типовий професійний палій російських танків в українських степах.
Він викликав велику повагу, але не через свій вік, а через його манери та вишукану мову.
Буває таке, коли спілкуєшся з людиною і бачиш, відчуваєш, як вона зважує кожне сказане нею слово, якомога точніше підбираючи його під тему, обставини та співрозмовника.
І, що важливо, він говорить для того, щоб бути почутим і далі слухати та чути.
Я дочевся поки він сьорбне чаю та спитав:
- А в цивільному житті Ви ким були?
- I teach English.
Взагалі, питання про «були в цивільному житті» виглядає дещо пришелепкуватим, бо всі мають надію повернутися до старих ремесел.
Тим не менш, тут всі кимось були до 24 лютого.
Всі щось робили до певного дня.
У всіх були різні траєкторії, одначе всі зустрілися в цій точці часопростору навколо великого столу з маслом та хлібом, щоб чистити зброю, пити чай та розповідати історії.
Хлопчина зліва, більше схожий на хіпстера, якщо вкласти йому в руки лавандовий раф, прекрасно працює по мішеням.
До війни був звичайним менеджером в компанії металопластикових вікон.
До війни зброї у руках не тримав.
Два парубки з правого боку - колишні студенти, сусіди.
Один - починаючий айтішник, другий - біс його знає хто, але розуміється на праві, юриспруденції і всій цій каламуті.
Обидвоє до війни не брали до рук зброю, а тепер щоденно з ранку і до ночі її опановують.
О, а це водій буса.
Професійний військовий, який після демобілізації пішов у вантажоперевезення, але 24 лютого повернувся назад.
Росіяни забули про нього за останні 6-7 років, але він вже про себе нагадує.
Та решта.
Бармени. Страйкболісти. Фітнес-тренери. Бухгалтери. Батьки. Дідусі. Одинаки. Віруючі. Тим, кому на те пофіг. Любителі котів. І собак.
Та решта. Взводів. Рот. Батальонів.
В перервах між роботою в лісі, розтяжками і засідками, вони дискутують про конституційне право, правові нюанси узурпації влади януковичем, запобіжники в бусах, механізми росту тонких плівок та особливості скління балконів.
З ким, скажіть, ці північні свині тут зібрались воювати?
Ми не знаємо, коли настане наша перемога.
Ми ще не в повній мірі усвідомлюємо, яку ціну в підсумку доведеться сплатити українському народові за неї.
Просто знаємо, що вона буде страшна, але менша за ціну поразки.
Однак ця війна - це горнило, в якому купа характерів, доль, життів зливаються воєдино і в якому викристалізовується українська нація.
Велике щастя спілкуватися з цими людьми.
Велике щастя.
Переможемо.
🔥1