[1/2]

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ У РОСІЇ.

Ми знову стикаємось з тим, що було свого часу в Бучі та у звільнених від окупації селищах Харківщини. Ми бачимо ставлення росіян до страждань українців. Це, звичайно, пропаганда – але є події, котрі всьому цьому передували.

Просто так нічого не буває. Систематична жорстокість на рівні геноциду сама по собі не з’являється. Так російською владою жорстко контролювались майже всі процеси відносно українців в Росії. Після розпаду СРСР пішла хвиля загальної демократизації. Тоді українці в РФ створили сотні громадських організацій та спілок по всіх регіонах країни. Перелік цих організацій зайняв аж 50 сторінок у довіднику «Громадських організацій Росії».

Щоб ви розуміли масштаб, поясню числами. За даними перепису населення в СРСР 1989 року, в Росії проживало майже 4,4 мільйона українців. Понад половина української діаспори жила в Москві та Московській області, Краснодарському краї та Ростовській області, Тюмені та Приморському краї Росії. Та до 2010 року кількість українців зменшилася до 1,9 мільйона.

Частина українців виїхала в Україну або інші країни світу, а інші – асимілювалися. Це відбулося внаслідок планомірної політики, яку почав проводити Кремль з приходом до влади Володимира Путіна. Це була не якась там «лагідна русифікація». Паралельно знищувалось все, що хоч якось стосувалось України. Це стосувалось будь-яких нацменшин, в тому числі й наших земляків. На початку правління Путіна горіло все, що могло нагадувати про коріння місцевим жителям. Чи то українці Далекого Сходу. Чи «наші» з окупованої (сподіваюсь, тимчасово) Стародубщини.

Хронологія ліквідації

19.11.2002 – Тейково. Розстріл заступника голови Товариства української культури "Мрія" (м. Іваново, Росія), бізнесмена і мецената Володимира Побурінного (32 роки). Вбитий перед дверима оселі. Був бізнесменом і очолював фірму «Заповіт». Опікувався недільною школою та Товариством української культури «Мрія», ініціатором створення яких був сам.

04.2004 – Владивосток. Вбито керівника українського хору «Горлиця», 68-річного лікаря Анатолія Криля. Крім хору, Анатолій Улянович був членом реєстраційної «двадцятки» парафії УПЦ КП на честь Миколая Чудотворця.

19.07.2006 – Тула. Замах на життя співголови місцевої організації «Батьківська стріха», члена Ревізійної комісії ФНКА «Українці Росії», пані Наталю Ковальову.

24.12.2006 – Тула. Зарізали чоловіка Ковальової: Володимира Сенишина, Члена Ради Об’єднання українців Росії, голову Тульської регіональної організації «Батьківська стріха».

24 листопада 2010 року Верховний суд Російської Федерації ліквідував одне із найбільших об'єднань українців Росії – Федеральну національно-культурну автономію «Українці Росії». Окрім формальних підстав для такого рішення, озвучених судом, була й політична складова: голова організації Валерій Семененко організував заходи, присвячені «пам'яті українців, загиблих у роки Голодомору» та виступав на них.

18 травня 2012 року Верховний суд Російської Федерації задовольнив позов Міністерства юстиції РФ, постановив «ліквідувати загальноросійську громадську організацію Об'єднання українців Росії, виключивши її з єдиного державного реєстру юридичних осіб». ОУР знищили за систематичну інформаційну підтримку процесів демократизації, які розвивалися в Україні. А також – за спротив русифікації українських організацій. Зокрема, росіян розлютила протидія реорганізації Бібліотеки української літератури в Москві. Її хотіли перетворити на Бібліотеку народів Росії.

У 2015 році в Росії був ухвалений один федеральний закон. Він посилив засоби тиску на неурядові і міжнародні організації, серед них трапився й Світовий конгрес українців (СКУ).

[Текст підготував для УН Гліб Парфьонов, автор каналу Над пропастью кринжи та аналітик центру політичних досліджень "Доктрина"]

[2/2]

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ У РОСІЇ.

Вже 28 жовтня 2015 року ми знову почули про Бібліотеку української літератури в Москві. Тепер там не йшлось про реорганізацію: силовики хутко провели обшук, під час якого «виявили націоналістичну літературу». Також обшук провели і в помешканні директорки бібліотеки – Наталії Шаріної. Згодом, 5 червня 2017 року, Міщанський райсуд Москви засудить її до 4 років ув'язнення, хоч і умовно. Звинуватять Наталію в розповсюдженні екстремістської літератури (по факту), а також у розтраті бюджетних коштів (я так розумію, щоб звучало переконливіше).

Менш ніж через рік бібліотека буде закрита. Її сайт ліквідують. А приміщення, яке нарешті потрапило до рук Кремля вже без набридливих українців, урочисто передадуть на баланс Центру розвитку туризму Москви.

Щоб не повертатись до цієї історії, 11 липня 2019 року Генеральна прокуратура Росії визнала СКУ небажаною організацією на території РФ.

Та не Москвою єдиною. 28 серпня 2020 року свій вклад в системну українофобію Путіна зробив Омський обласний суд. Він задовольнив адміністративний позов обласного управління Міністерства юстиції Росії: ухвалив рішення про ліквідацію Омської регіональної громадської організації «Сибірський центр української культури «Сірий клин».

10 липня 2021 року Рада директорів Світового конгресу українців вирішила припинити членства своїх локальних організацій, а також провідників у Росії. Причина – впровадження кримінальної відповідальності для російських громадян за зв’язки з так званими «небажаними» організаціями, до переліку яких влада внесла і СКУ. В організації своє рішення пояснили необхідністю «захистити українську національну меншину у Росії від репресій». Однак це не зупинило тиск на українські організації в Росії. Хоча спроба була логічна.

19 липня 2021 року Артемівський міський суд Приморського краю Росії ухвалив рішення про ліквідацію автономної некомерційної організації «Далекосхідний український духовний культурно-просвітницький центр «Просвіта». Список можна продовжувати. Та суть, думаю, ви вже зрозуміли.

Все це – далеко не повний список дій, котрі зробила Росія по відношенню до українців, котрим «не пощастило» народитись на її теренах. Таких було багато. І ми не маємо права казати, що вони росіяни. Бо чим ми тоді кращі за росіян? Наші земляки, виходить, дарма натерпілись. Так не можна.

Треба також розуміти, що на території цієї держави на даний час залишається багато українців, котрі свідомо допомагають ЗСУ. Це їх вибір. Вони усвідомлюють ризики та все одно ставлять на карту все, просто щоб їх батьківщина нарешті перемогла. Хтось робить коштами, хтось виручає нас оперативними даними – тим, що ми точно не знайдемо в інтернеті чи навіть на супутникових знімках.

Ці люди ризикують не менше, ніж наші військові на передовій.

Автор особисто знає декількох таких осіб. Одного з них, на жаль, саме через допомогу Україні пов’язала ФСБ. І доля цього козака досі невідома. Чим ми можемо йому допомогти? Мабуть, нічим. Та щоб схожа доля не спіткала інших, маємо діяти швидше. Може, у нормальній державі поживуть хоча б вони.

Мораль тут проста. По-перше, Росія проводить фактичні етнічні чистки не тільки на території України. Розпочала вона з ліквідації українців в Росії: окрім закриття установ, були й вбивства активістів, та запроторення інших до буцегарень. Це важливо розуміти. Щоб ні в кого не виникало питань, звідки у загарбників взялось стільки жорстокості на окупованих територіях. Все просто. Перед тим, як явитись до нас, росіяни добряче потренувались вдома.

По-друге, запам’ятайте: в Росії теж є наші люди. Вони не зрадники. І їх треба звідти витягувати, під час війни чи після. Але моральний обов'язок держави це зробити – бо там наші люди. І вони це доводять. Часто навіть краще, ніж деякі наші громадяни.

[Текст підготував для УН Гліб Парфьонов, автор каналу Над пропастью кринжи та аналітик центру політичних досліджень "Доктрина"]