Кілька років тому до мене звернулися двоє молодих людей, які заявили, що випускатимуть науково-популярний друкований журнал.
Попри безглуздість і навіженість ідеї, вони це почали робити.
А вчора Куншт - саме так нарекли видання - отримав премію за Високі стандарти журналістики.

Високі стандарти журналістики в наукпопі - це коли про науку можна писати без ліків від раку, планети Нібіру та вічних двигунів.
Тобто без більшості з того, про що пишуть чи показують топ-медіа в країні.

Я дякую усій команді журналу за тягле відстоювання правильної популяризації науки, відсутність джинси, усім науковцям та експертам, які не відмовляли в написанні статей, а також усім друзям Куншт - людям, завдяки фінансовій підтримці яких він існує.

Переможемо.
Фото чесно впер у Кирила Бескоровайного

До речі, вчора в приймальні у Прем'єра познайомився з дуже крутим геологом Олександром Климчуком.
І від нього дізнався ошелешуючий факт: в Україні розташовується н.а.й.д.о.в.ш.а гіпсова печера в світі, довжиною 240 розвіданих кілометрів (тобто вона може бути ще більшою, однак ніхто далі не заходив)!

Захопившись ультранаціоналістичними ідеями та культивуючи велич арійської раси, я поліз в Вікіпедію і отетерів - вона не тільки найдовша в Україні та в Євразії, але й 5-та за довжиною в світі!!!
Називається - Оптимістична.

Нарекли її так тому, що коли відкрили, ніхто, окрім оптимістів львівян-спелеологів, не очікував, що вона виявиться настільки величезною

Почитайте на Вікі, дуже цікава історія відкриття https://bit.ly/2RSjucn і будова.
А її фото в Інтернеті такі, що виникає бажання співати гімн України.
Плюс, зауважте, що 15 за довжиною в світі - теж українська і називається Озерна, бо там є підземні водойми.

Націоналізм зашкалює.
Лептонний боже, я тут пост років на 15 таборів написав.
Піду поїм.

Трохи стомлені, але щасливі обличчя, бо нам здається, що ми відібрали для програми Fulbright Ukraine кращих з кращих.

Вже котрий рік беру участь в оцінюванні і можу сказати - рівень аплікантів зростає.

P.S. Так, Уляна кіп файтінг :)

Лептонний боже, в мене для тебе дві новини.
Перша – хороша. Багато поганих людей почало нервувати.
Друга – не дуже. Публічні погрози лунали на адресу Світлани Арбузової.

Отже, сьогодні відбулася визначна подія в світі української науки – сталося засідання Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України.

Що воно таке?
Це останній бар’єр на шляху здобувачів до омріяного ступеня кандидата або доктора наук.
В теорії, маячня не мала б проходити ще на етапі вступу в аспірантуру, чи хоча б на етапі захисту дисертацій, однак, багато спецрад просто перетворилися на відверті супермаркети дипломів для потрібних людей.

Так, наприклад, саме завдяки рішенню якоїсь зі спецрад свого часу зплагійована маячня про Лептонного Бога офіційно визналася Української Державою, котра в свою чергу щомісяця сплачує надбавку авторці у вигляді живих грошей. Грошей платників податків.

Так от АК - і має бути аварійним "стоп-краном".
У випадку Лептонівни він не спрацював.

Тим не менш, активна наукова спільнота до нинішнього засідання цілодобово перевіряла купу вже захищених дисертацій на ознаки псевдонауки, плагіату, фабрикацій тощо.
На відміну від попередніх практик проведення АК, тут стало очевидно, що ставлення до багатьох питань – присудження ступенів, звань, затвердження спецрад – було принциповим.
Так, наприклад, на засіданні від 15 жовтня було прийнято рішення, що питання про продовження роботи спецрад буде розглядатися ТІЛЬКИ з урахуванням аналізу попередньої діяльності – доган, зауважень і т.п.

Таким чином, враховуючи неодноразові порушення, кілька спецрад сьогодні просто припинили своє існування.

Щодо маячні та псевдонауки.

Сьогодні ж розглядалося питання про «тазове дно» - дисертацію, що переписана з російських джерел з використанням гомеопатичного препарату (про цю історію писав тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/2047).
Крім негативних відгуків на великі екрани було виведено величезну таблицю з детальним розписом, які шматки тексту звідки поцуплені (http://false-science.ucoz.ua/news/prigodi_tazovogo_dna/2019-11-22-80).

Дисертант справляв дивне враження: він стверджував, що однакові відсотки – то збіг, а однакові до тисячних долей відхилення – це якісь відомі дані.

Не допомогло.
Дисертанта відправили разом із дисертацією на додатковий розгляд в Інститут фізіології імені Богомольця НАН України.
Сподіваюсь, більше ми про нього не почуємо.

Але тепер про погане: в залі Атестаційної колегії, окрім групи підтримки дисертанта, що намагалась його «вигородити», знаходилася дивна людина, яка відкрито, гучно, при всіх почала погрожувати пані Світлані Арбузовій.
Мовляв, що якісь «вони» стежать за нею.
(Підкреслю, що мені невідомо, хто це і з якою саме справою – закриттям спецрад чи тазовим дном – особа пов’язана).

Опісля людина розчинилася в темряві за міністерською будівлею.

Тому зауважу.
Я розумію, що поважні люди захищають за будь-яку ціну власні бізнес-інтереси.
Так, дисертації в Україні чимало коштують, люди накопичували, вклалися, і, по суті, цей бізнес анічим не відрізняється від вирубки дерев під будівництво ТРЦ чи намиванням бурштину/піску/контрабанди (потрібне підкреслити).

Але погрози – відкриті нахабні погрози – вже дісталися до науки? Прямо в залі Атестаційної колегії?

Це.щось.новеньке.
Несемось.

Загалом, я знімаю капелюха перед сьогоднішніми рішеннями Атестаційної колегії і окремо перед Ганні Новосад та Єгору Стадному.

Однак, героїнею дня для мене є Світлана Арбузова.
Вражений Вашою стійкістю та мужністю в протистоянні з цинічними нахабними брехунами.

Науковці - дивні люди.
Спочатку вони публічно критикують поважних осіб, а потім скаржаться, що на науку в Україні не виділяють кошти.
От і цього разу "під роздачу" потрапили депутати, міністри, ректори, брат екс-президента, держсекретарі тощо.

Але так і має бути.
Ні, не з фінансуванням.
З критикою.
Це ознака здорової наукової спільноти (принаймні, того, що від неї лишилося).

Отже, відбулася церемонія "нагородження" антипремії "Академічна негідність-2019".
Типу як "Золота малина" в Голівуді є антиподом Оскара, так Академічна негідність - антипод усіх Держпремій, відзнак та медалей в науці.

Тут в ореолі "слави" з 2016 року, коли антипремію було засновано, сяють псевдовчені, фальсифікатори, фабрикатори, імітатори науки та інші.
Наскільки розумію формат я - це колективне оціночне судження, базоване на підставі розслідувань активної наукової спільноти випадків академічної недоброчесності.

Результати цього року мене особисто вразили.
По-перше, я настільки запрацювався, що лише через "гучний сміх" в особистих повідомленнях дізнався, що церемонія вже відбулася.
По-друге, результати народного волевиявлення мене подекуди вразили, подекуди розчарували, бо я "вболівав" за інших осіб.

До речі, який в цьому сенс?
Щоби що?

Позиції три:
- завдяки таким нагородам українські громадяни мають усвідомити, що ступінь доктора чи кандидата наук не означає автоматично, що людина є науковцем. Це, на жаль, правда.
- українські громадяни мають усвідомити, що в країні ПОКИ ЩО є вчені, які здатні викривати імітацію і публічно про неї говорити.
- така критика - є стимулом до дій. Наприклад, думаю, що саме через подібні викриття Сумський національний аграрний університет закрив свою спеціалізовану вчену раду, яку неодноразово ловили на потуранні фальсифікаторам. Молодці.

Взагалі ж, це історія про репутацію - слово, про яке давно забули більшість політиків, чиновників, бізнесменів.
Але для науковця репутація дуже важлива.

Ну, ось вона.
Читайте.

Дякую Світлані Вовк та всій спільноті "Дисергейт" - публічній і анонімній її частині - за збереження і примноження традицій "Академічної негідності"... якось так написав... в сенсі, збереження і примноження традицій цього заходу :)


https://m.dt.ua/UKRAINE/ogolosheno-peremozhciv-antipremiyi-akademichna-negidnist-2019-333259_.html

В мене нечасто бувають сльози на очах, бо я ж мужик і все таке.
Але.
Ви.це.зробили.

Третього жовтня я написав, що спільнота прекрасних вчених створила серію плакатів червонокнижних тварин, птахів і тих, у кого більше 4-х кінцівок, та роздає ці шедеври безкоштовно в школи.
Також написав, що перший наклад закінчився і розпочато збір коштів на другий в 500 примірників (поправка - це вже третій наклад!).
(https://news.1rj.ru/str/mouselab/1870)

Ну, власне, Ви ці кошти зібрали.
Це, як на мене, і є приклад цивільної науки (citizen science) - коли самі громадяни стають активними учасниками процесу просвітництва, наукового пошуку та просування освіти в маси.

Нагадаю, що попередній такий випадок був, коли ми всім фейсбуком збирали гроші для молекулярної біологині Oksana Piven, щоб вона привезла з Німеччини лабораторних мишей, яких їй там подарували колеги, але Україна була (і є) занадто бідна і інституційно недосконала, аби з мінімумом бюрократії цих мишей транспортувати.

Лупаємо!

Дякую Тарасу Пушкарю і Ко за ініціативність.
Молодці.

Допис Тараса https://www.facebook.com/100002189976563/posts/2578270375589270:

«Національний науково-природничий музей НАН України отримав плакати авторської серії "Тварини Червоної книги України" для поширення вчителям, що приводять екскурсії до музею. Дякую Julia Komar за допомогу у здійсненні цього задуму! Особлива подяка Evgen Dykyj, Anton Senenko та всім хто допоміг зібрати кошти на друк плакатів!»

P.S. Так, з питань отримання плакатів - звертайтесь до Тараса, можна сюди taras.i.pushkar@gmail.com

Добрий вечір, шановне панство

Тут National Geographic визначив топ-20 проривів останнього десятиліття, а Ви, напевне, і не чули.
То я присів у кутку, законспектував українською, додав посилань з українських ресурсів і виклав (з посиланнями на першоджерела, все як має бути).

Почитайте, як буде час.

В принципі, спостерігаючи за тим, як стрімко рухається світ, якими технологічними стрибками, з яким ентузіазмом, починаєш розуміти, що у людства є майбутнє.
Принаймі у тієї його частини, що не толерує псевдонауку та депутатів з придбаними дипломами докторів наук.

Буде Україні щастя, якщо вона таки збереже залишки притомної науки, що притулиться до міжнародних колаборацій.
Бо на державу може сподіватись хіба генпрокуратура та лєксус в ЦВК за мільйон гривень.

Інджой.
Дивуйтесь.
Мрійте.

P.S. Взагалі, Ви не думайте, що мені оце нічого робити, аніж протягом кількох днів клаптиками набирати 12 тисяч знаків.
Я побачив цю топ-новину, спробував нагуглити її українською, не зміг.
Тоді, думаю, дай викладу українською в фейсбуці хоча б назви проривів.
Потім побачив, що всюди треба б одне речення з поясненням вставляти.
Потім, думаю, чого б же ж це не викласти на сайт.уа, аби потім легше знаходити.
А там же ще можна причепити посилання з сайнсюкрейн, куншта, збруча, альфацентаври, бібісіукраїна тощо!

Кароче.
Дорога дружино, якщо ти читаєш цей пост - ось чому в хаті кавардак, а в холодильнику скінчилось масло.
Хрест на пузі, сьогодні все виправлю.
https://site.ua/anton.senenko/24695-nova-era-top-20-naukovih-proriviv-ostannogo-desyatilittya-za-versieyu-national-geographic/

Ну, нарешті.

У Франції, Німеччині, Данії чи Штатах мене завжди вражало, наскільки люди з інвалідністю інтегровані в повсякденне життя суспільства.

Вірніше не так: наскільки у нас в Україні люди з інвалідністю відмежовані від усього, чого тільки можна.

Відмежовані іржавими швелерами замість нормальних пандусів, ідіотськими маршрутками замість нормальних низькопідлогових автобусів і трамваїв, височезними бордюрами, відсутністю звукових попереджень та оголошень, дублювань шрифтом Брайля тощо тощо тощо.

І це тільки те, що я бачу і розумію.

Проте існує ціла купа інших проблем, що стосуються захисту прав, дискримінації, термінології, про які я особисто ніколи й не думав.

З наступного року на Прометеусі стартує безкоштовний онлайн-курс "Захист прав людей з інвалідністю".
Він, власне, буде корисний не тільки тим, хто ці права відстоює, а й взагалі усім, щоб хоч трохи, хоч якось, хоч десь орієнтуватися.

Може така просвіта "пошепче" наше суспільство.

Напевно, ви хоча б раз у житті задумувалися про те, як живуть люди з інвалідністю в Україні.

І скоріше за все ви – толерантна людина, яка вважає, що всі мають рівні права, і яка хоче, щоб бар’єрів у наших містах ставало менше.

Щоб було так, як у багатьох іноземних фільмах, блогах чи в подорожах, де звичними є зручний низькопідлоговий транспорт, бо ним користуються ж батьки з дитячими візками, люди старшого віку, та й так з валізою зручніше;
де запашні бейгли можна купити в кав’ярні, в якій працюють люди з ДЦП;
де кінотеатри, до яких разом з усіма ходять незрячі і нечуючі глядачі, бо кіно є у доступних для всіх форматах;
де відсутні спеціальні школи-інтернати, бо садочки і школи – раді всім без винятку.

Така собі Нарнія скажете ви, а ми віримо – що це цілком ймовірна наша реальність через кілька років.

І якщо ви готові щось зробити, аби і в Україні було теж зручно, комфортно і без численних порушень прав – то цей курс для вас.

Разом із вами ми знайдемо відповіді на прості питання:
Хто такі люди з інвалідністю?
Що таке інвалідність?
Які права у людей з інвалідністю?
Як за них боротися?

Ми розберемося в термінології – як говорити про інвалідність і людей з інвалідністю, аби було коректно і зрозуміло, не ображати і не принижувати.

Ми будемо говорити про зміну ставлення до інвалідності, про історію розвитку різних моделей взаємодії з людьми з інвалідністю, про різні види інвалідності і те, чому в ХХІ столітті інвалідність не обмежує людей.

Ми визначимо, чи десь існують спеціальні права або, можливо, кожен та кожна, попри наявність інвалідності чи будь-якої іншої ознаки, має права людини.

Ми хочемо, аби слухачі та слухачки цього курсу дізнались більше не тільки про «прихований» світ людей з інвалідністю, якого насправді не існує, а й поставили собі запитання: «А що я можу зробити, аби допомогти комусь у їхній боротьбі за права людини?».

Давайте лупати сю скелю разом?

Долучайтеся.
https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:FFR+PRPD101+2020_T1/about

Цей курс представлений громадською організацією «Боротьба за права» в межах проєкту «Fight for Rights: Зміцнення захисту прав людей з інвалідністю в Україні», який виконується за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Один з моментів, коли абсолютно щасливий, навіть коли тільки-но пішов додому.
У нас захистилася остання з трьох, що до нас прийшли в аспірантуру.
В один рік, один за одним, блискуче.

Yaroslava Lopatina, молодець, билася, як тигр.
Дуже ввічливий, але тигр 🙂

Всі троє - Ярослава, Артем Васько і Валерія Куценко - загніздилися у нас студентами, а нині вирушать в самостійне плавання.

Сподіваюсь, що після стажувань і научань чужому, будуть працювати в Україні.
Звісно, якщо тут будуть умови.

А ще сьогодні прекрасно захистив докторську Андрій Горячко з КНУ ім. Т. Шевченка - людина, що власноруч зібрала високовакуумний сканувальний тунельний мікроскоп, розробила п‘єзоманіпулятор нової конструкції для нього і примудрилася отримати бомбезні результати.

Переможемо.

Вчора із цими захистами дисертацій зовсім не дійшли руки сповістити Вам хорошу новину - ми таки запустили безкоштовний онлайн-курс для підготовки до ЗНО з математики.

Поки шо там дійсні числа, відношення та пропорції і знак модуля, але кожен наступний тиждень ми будемо занурюватися все глибше, аж поки скиглення звідусіль, що математика то складно і не для кожного розуму - не зійдуть нанівець.

Дуже Вас прошу - якщо є знайомі школярі, яким наступного року складати ЗНО - сповістіть їх про цей курс.
Особливо, якщо це діти на окупованих територіях чи в Криму.

Посилання отуточки https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:NAUKMA+ZNO_Math_101+2019_T3/about

Також нагадаю, що на Прометеусі є безкоштовні онлайн-курси з підготовки до ЗНО з Історії України, англійської, української мови та літератури і ще один курс з математики, тіко від викладача КПІ.

Повний перелік представлених курсів - https://prometheus.org.ua/zno/

Зауважу ще таку штуку, яку весь час говорить Ірина Єгорченко:
ЗНО - це просто оцінка, а не камера тортур, де дітей змушують стрибати через вогняні кільця.
Це оцінка знань, набутих дитиною в школі.
Якщо школяр не може скласти ЗНО з математики - це лише означає, що дитина не вчила математику з різних причин (за дуже рідкими виключеннями).
Не вищу, а базову.
Тут немає простору для маніпуляцій.

Це як якщо людина не вміє їздити на ровері - вона цьому не навчена і все (знову ж, за дуже рідкими виключеннями).
Не треба нічого вигадувати.

Якість програм, вчителі - то все окрема історія.
Важливо те, що за бажання зараз свої знання можна встигнути підтягнути.
М.о.ж.н.а.

Ну, а відмовок може бути мільйон.
Несприйняття математики на клітинному рівні, непотрібність у житті успішних людей (диви, я косінус 90 градусів не пам'ятаю, а в мене РейнджРовер), непотрібність у житті простих людей (тм) (максимум що використовую в житті - це математика 7 класу. Нащо вчити далі?) і т.п.

Отже, потрібен інструмент? Ось він.
Дуже кортить розповісти, що математика в житті не треба і це геноцид гуманітарного типу мислення - будь ласка, зекономте мій і свій час.

Дякую.

Жахливе відео про те, як вчені вбивали, калічили і мучили людей.
Типу заради науки.

Особливо цікаво те, що наука нічого і не приховує, а методи досліджень, етичні норми, реакція наукової спільноти - еволюціонують.

А от подібного відео Ви ніколи не побачите про жахливі наслідки антивакцинної агітації від самих антивакцинаторів.
Про запущені хвороби від гаяння часу на гомеопатію від самих гомеопатів.
Про те ж гаяння часу на використання золотих пірамідок від Гордона.
Про нездійснення пророцтв і передбачень екстрасенсів від каналу СТБ.

В цьому і є різниця між наукою та псевдонаукою: друга вбачає тільки позитивні кореляції зі своїми маніпуляціями, друга - намагається зафіксувати і позитив, і негатив.

Тому наука - працює.
Вся інша маячня - ні.

Дуже цікаво.
Інджой.


https://m.youtube.com/watch?v=AFQpof2b7ZA

Одного разу дуже давно мій дід - військовий у відставці - прийшов у якийсь бюрократичний кабінет за якоюсь довідкою.
По периметру вздовж стін стояло 8 чи 9 столів, за якими клерки робили свою безумовно важливу роботу.
На стіні висів товаріщ Брєжнєв, смерділи цигарки, а від кожної поставленої закорючки на паперах ріст жирів в маслі та надої зростали небаченими темпами.

Він підійшов до столу №1 і спитався, до кого йому звернутися, аби отримати довідку.
Клерк вказав йому на стіл №3 (порядок цифр довільний і не суттєвий).
Дід підійшов до третього столу, але звідти клерк спрямував його до №6.
З шостого довелося переміститися до другого
З другого - до п'ятого.
...
Зрештою, коли "стерильні" столи скінчилися і останній клерк спрямував його до столу №1, мій дід став у центрі кімнати, заволав "Всєм встать!" (а він це вмів, бо дуже довго командував) і тією мовою, якою я не пишу, бо моя мама мене читає, пояснив клеркам, в чому вони не праві.

Так, всі клерки, стоячи, оформили йому довідку, однак, як свідчить легенда (яку переповів мені батько) дисциплінарної відповідальності за невиконання службових обов'язків нікому уникнути не вдалося.
...
Коли я прочитав цей допис викладача фізики про те, як він подавав документи на вибори декана фізичного факультету університету Шевченка, в мене перед очима натурально була оця картина "пригод" мого діда, а сам дід незримо сидів поруч зі мною, перечитував ці рядки, червонів від напруги і ледь стримував себе, щоб не заволати:
"Всєм встать!".

Я підкреслю, що ні за кого не вболіваю.
Викладачі самі мають визначитись, хто має стати деканом (чи яка там процедура).
Але отакі штучні перепони - а це натурально штучне затягування - це неприпустимі речі.

Стежимо.

Допис Олексія Васильєва https://www.facebook.com/alexei.vasilev.180/posts/3292228687516263:

"#виборидекана
Як правильно організувати роботу.
Завдання: подати документи на конкурс декана (заява плюс довідка про себе і план розвитку факультету).
Процедура: збирає голова профкому на факультеті. Тобто чиста формальність. На всіх факультетах, крім одного.
Фізична реальність:
[1] Голова профбюро відмовляється брати документи без дозволу першого проректора.
[2] У приймальні першого проректора кажуть, що процедура їм не відома і радять звернутись у секретаріат вченої ради або, краще, - до тих, хто це вже проходив.
[3] У секретаріаті вченої ради кажуть, що вони процедури не знають, але документи приходять з візою ректора. Радять звертатись у відділ кадрів або юрвідділ.
[4] Ті, хто проходив процедуру, кажуть "Тю, чиста формальність - все віддаєш голові профкому".
[5] У відділі кадрів кажуть, що до них документи приходять тільки після того, як вибори пройшли.
[6] У юрвідділі кажуть, що документи збирає голова профкому.
[7] Голова профкому каже, що не прийме документи, і що їх треба везти у секретаріат вченої ради.
[8] У секретаріаті вченої ради кажуть, що документи треба віддати на підпис ректору.
[8] У приймальні ректора вимагають, аби документи завізували у секретаріаті вченої ради.
[9] У секретаріаті вченої ради кажуть, що цим не займаються і що це може зробити тільки секретар, а її сьогодні немає.
[10] У приймальні ректора кажуть, що без візи вони документи прийняти не можуть, і телефонують головному юристу.
[11] Головний юрист каже, що документи приймає голова профкому.
[12] Голова профкому каже, що їй про думку головного юриста нічого невідомо, і вона не прийме документи, поки на них немає візи ректора.
[13] Головний юрист каже, що голова профкому зобов’язана прийняти документи.
[14] Голова профкому під запис на диктофон (було попереджено, що ведеться запис) каже, що не прийме документи, поки не з’ясує процедуру. Попередній голова профкому заявляє (так само під запис), що головний юрист - не указ, і взагалі дії головного юриста незаконні.
[15] Після розмови голови профкому з кимось документи приймають і відвозять на підпис ректору.
[16] Документи взяли. Але підпису нема - ректор занятий. Бо треба готувати звіт за минулий рік. Ну а там буде Різдво, Новий Рік. А потім уже і не треба.
А ви кажете KPI, KPI. Хардкор форева!"

Просто прекрасне. Чорнодіркове.

Оце я проволався!

В новому випуску #@)₴?$0 Майкл Щур і Ко дотепно розповіли про антипремію "Академічна негідність-2019", де було оголошено імена плагіаторів, псевдонауковців, фальсифікаторів та інших осіб, для яких термін "Академічна доброчесність" - є порожнім звуком.
Раджу переглянути весь випуск, але якщо цікавить тільки академічна негідність - вмикайте з 20-ї хвилини :)

https://www.youtube.com/watch?v=zlZofYPxyP4

Напевне, герої сюжету навіть не сподівалися, що стануть настільки популярними, коли приймали рішення "захищати" свої дисертації чи брати на роботу псевдовчених на посади проректорів.

Інджой.