"Ми бачимо підлітків з телескопами"
Багато хто помічає цю фігурку на моєму піджаку, в якому я зазвичай з'являюсь на публічних подіях.
Хтось каже, що це астронавт.
Хтось навіть згадає одну з найвідоміших світлин американської місії на Місяць Apollo 11.
Для мене ж це символ можливостей великої кількості розумних людей, коли вони об'єднуються заради великої мети.
Сьогодні в Києві на Фестивалі американського кіно Незалежність, який триває 3 6 по 12 лютого, відбувся спеціальний показ Документального фільму Аполлон-11, що здобув нагороду за найкращий монтаж МКФ Санденс у 2019 році.
Тут немає жодного закадрового голосу диктора чи історика.
Протягом двох годин від самого початку Ви спостерігаєте, як три астронавти спілкуються з центром керування, вирішують проблеми, жартують, нервують, а тисячі людей на пусковому майданчику, біля комп'ютерів та на авіаносцях роблять все, аби ці троє здійснили недосяжну мрію - маленький крок поверхнею Місяця, що стане великим стрибком для всього людства.
І, що важливо, повернулися цілими і неушкодженими додому.
Це те, що вирізняє людей та розум людський від усього іншого - усвідомлено працювати колективно з надзвичайною концентрацією енергії, зусиль та ресурсів.
Вражає різноракурсна кольорова зйомка усього процесу запуску, радіоперемовини, записи найважливішого дзвінка з овального кабінету Білого дому на поверхню супутника Землі.
Вражають вирази обличчя людей, котрі випадково прийшли погледіти на запуск найбільшої в історії людства ракети Сатурн-5, і котрі навіть уявити не могли, в наскільки цінну кінохроніку усіх часів вони втраплять.
Не знаю, де цей фільм ще раз можна вгледіти, однак я б пішов.
В кінці трохи помодерував цікаві виступи між Головним конструктором КБ Південне Максимом Дегтярьовим, СЕО стартапу Spacebit Павлом Танасюком та СЕО компанії Space1000 Денисом Руденко (перший мріє запустити місяцехід, а другий - ніби забезпечує вивід вантажів на орбіту, домовляючись про місця на ракетах. Про обидві компанії почув вперше).
Загалом, дуже круто, що Посольство США вигадало такий формат.
То до чого тут підлітки і телескопи?
Це цитата слів оператора з гелікоптера, що знімав неймовірний натовп людей, що приїхали звідусіль узріти міць полум'я у небі.
І я чомусь впевнений, що саме ті підлітки врешті вивели США на абсолютно недосяжні орбіти в плані освоєння Космосу.
P.S. Джерело фото https://history.nasa.gov/ap11ann/kippsphotos/5903.jpg
Багато хто помічає цю фігурку на моєму піджаку, в якому я зазвичай з'являюсь на публічних подіях.
Хтось каже, що це астронавт.
Хтось навіть згадає одну з найвідоміших світлин американської місії на Місяць Apollo 11.
Для мене ж це символ можливостей великої кількості розумних людей, коли вони об'єднуються заради великої мети.
Сьогодні в Києві на Фестивалі американського кіно Незалежність, який триває 3 6 по 12 лютого, відбувся спеціальний показ Документального фільму Аполлон-11, що здобув нагороду за найкращий монтаж МКФ Санденс у 2019 році.
Тут немає жодного закадрового голосу диктора чи історика.
Протягом двох годин від самого початку Ви спостерігаєте, як три астронавти спілкуються з центром керування, вирішують проблеми, жартують, нервують, а тисячі людей на пусковому майданчику, біля комп'ютерів та на авіаносцях роблять все, аби ці троє здійснили недосяжну мрію - маленький крок поверхнею Місяця, що стане великим стрибком для всього людства.
І, що важливо, повернулися цілими і неушкодженими додому.
Це те, що вирізняє людей та розум людський від усього іншого - усвідомлено працювати колективно з надзвичайною концентрацією енергії, зусиль та ресурсів.
Вражає різноракурсна кольорова зйомка усього процесу запуску, радіоперемовини, записи найважливішого дзвінка з овального кабінету Білого дому на поверхню супутника Землі.
Вражають вирази обличчя людей, котрі випадково прийшли погледіти на запуск найбільшої в історії людства ракети Сатурн-5, і котрі навіть уявити не могли, в наскільки цінну кінохроніку усіх часів вони втраплять.
Не знаю, де цей фільм ще раз можна вгледіти, однак я б пішов.
В кінці трохи помодерував цікаві виступи між Головним конструктором КБ Південне Максимом Дегтярьовим, СЕО стартапу Spacebit Павлом Танасюком та СЕО компанії Space1000 Денисом Руденко (перший мріє запустити місяцехід, а другий - ніби забезпечує вивід вантажів на орбіту, домовляючись про місця на ракетах. Про обидві компанії почув вперше).
Загалом, дуже круто, що Посольство США вигадало такий формат.
То до чого тут підлітки і телескопи?
Це цитата слів оператора з гелікоптера, що знімав неймовірний натовп людей, що приїхали звідусіль узріти міць полум'я у небі.
І я чомусь впевнений, що саме ті підлітки врешті вивели США на абсолютно недосяжні орбіти в плані освоєння Космосу.
P.S. Джерело фото https://history.nasa.gov/ap11ann/kippsphotos/5903.jpg
А сьогодні, виявляється, День жінок і дівчат в науці!
Popsciua переклали черговий неймовірний комікс про Марію Склодовську-Кюрі - жінку, яка практично голіруч оперувала радіоактивними елементами і двічі отримала Нобелівські премії - з фізики та хімії!
Вона була крута!
Дуже крута!
Приємного перегляду :)
«11 лютого - Всесвітній день жінок та дівчат у науці!
Вітаємо прекрасну частину наукового людства!
З цієї нагоди, ми переклали комікс про одну з легендарних наукинь усіх часів.
Марія Кюрі : Наше щасливе місце
Якщо сподобалось - 👍 + Репост
Знайшли помилку - пишіть у коментарях.
#жінкивнауці»
Джерело: https://www.facebook.com/359208294730561/posts/523003205017735
Popsciua переклали черговий неймовірний комікс про Марію Склодовську-Кюрі - жінку, яка практично голіруч оперувала радіоактивними елементами і двічі отримала Нобелівські премії - з фізики та хімії!
Вона була крута!
Дуже крута!
Приємного перегляду :)
«11 лютого - Всесвітній день жінок та дівчат у науці!
Вітаємо прекрасну частину наукового людства!
З цієї нагоди, ми переклали комікс про одну з легендарних наукинь усіх часів.
Марія Кюрі : Наше щасливе місце
Якщо сподобалось - 👍 + Репост
Знайшли помилку - пишіть у коментарях.
#жінкивнауці»
Джерело: https://www.facebook.com/359208294730561/posts/523003205017735
"Як деталі не крутив, весь час кулемет збирається, а не дитяче ліжечко"
Цей відомий анекдот, як на мене, дуже вдало характеризує реформування української вищої школи за всі роки незалежності.
От що хотіли зробити, коли надавали університетам автономію і впроваджували принцип "гроші ходять за студентом"?
Щоб кожен виш сам вирішував, що і як робити, навчав якнайкраще, конкуренція зростала, студенти йшли вчитися туди, де ліпше, і, таким чином, кращі отримували більше фінансування, а гірші - менше.
Що вийшло?
"Гроші, які ходять за студентом", фактично знищили процедуру відрахування бовдурів (вибачте, як є).
Штати кафедр та їхнє навантаження були жорстко прив'язані до кількості студентів, тому відрахування одного або кількох невігласів автоматично зменшувало навантаження і, врешті, призводило до скорочення викладачів.
Такий цікавий кульбіт створив унікальну систему, де викладачі вдають, що вчать і вимагають знань, а студенти вдають... ні, вони вже навіть не вдавали, що вчаться, бо нащо?
Все одно не відрахують.
Ба більше, такий стан справ призводив до деградації викладацької спільноти - лишалися лише ті викладачі, що були лояльними до вимог "закрити очі на невігластво".
Якщо ти не згоден - вирішуй, хто з твоїх колег або ти звільниться, бо ж навчальних годин стало менше.
Ще одним сюром було те, що університетам вигідніше було готувати умовних "білих комірців", аніж фізиків чи біологів, бо що на тих, що на інших гроші приходили ті самі, але першим потрібні тільки парти і папірці, а другим - дорогезне обладнання та устаткування.
Нині можемо спостерігати наступну ітерацію реформи і Євген Ніколаєв (Evgen Nikolaev) коротко розписав, в чому суть і що має змінитися.
В матеріалі він пояснює, чому попередня система жодним чином не сприяла ефективності освітньої системи.
І зрозуміло розписує, як нині на фінансування вишів впливатиме наука, регіональне розташування, специфіка спеціальності та інші нюанси.
Якщо чесно, мені ідея подобається.
Побачимо, що з того вийде.
Може й правда - дитяче ліжечко.
https://www.skeptic.in.ua/unis-financing-formula/
Ще одне.
З Євгеном мені пощастило роззнайомитись під час нашого візиту в Сполучені Штати і мушу зазначити, що за ерудованістю в освітніх питаннях в нашій країні Євген увійшов в перелік тих людей, котрих я перераховую на пальцях однієї руки.
Так, це суто суб'єктивна думка, але дуже раджу на нього підписатися у фейсбуці.
Розумні речі пише, а складні - пояснює.
Гарного дня.
P.S. І цей-во, Єгор Стадний, дякую.
Цей відомий анекдот, як на мене, дуже вдало характеризує реформування української вищої школи за всі роки незалежності.
От що хотіли зробити, коли надавали університетам автономію і впроваджували принцип "гроші ходять за студентом"?
Щоб кожен виш сам вирішував, що і як робити, навчав якнайкраще, конкуренція зростала, студенти йшли вчитися туди, де ліпше, і, таким чином, кращі отримували більше фінансування, а гірші - менше.
Що вийшло?
"Гроші, які ходять за студентом", фактично знищили процедуру відрахування бовдурів (вибачте, як є).
Штати кафедр та їхнє навантаження були жорстко прив'язані до кількості студентів, тому відрахування одного або кількох невігласів автоматично зменшувало навантаження і, врешті, призводило до скорочення викладачів.
Такий цікавий кульбіт створив унікальну систему, де викладачі вдають, що вчать і вимагають знань, а студенти вдають... ні, вони вже навіть не вдавали, що вчаться, бо нащо?
Все одно не відрахують.
Ба більше, такий стан справ призводив до деградації викладацької спільноти - лишалися лише ті викладачі, що були лояльними до вимог "закрити очі на невігластво".
Якщо ти не згоден - вирішуй, хто з твоїх колег або ти звільниться, бо ж навчальних годин стало менше.
Ще одним сюром було те, що університетам вигідніше було готувати умовних "білих комірців", аніж фізиків чи біологів, бо що на тих, що на інших гроші приходили ті самі, але першим потрібні тільки парти і папірці, а другим - дорогезне обладнання та устаткування.
Нині можемо спостерігати наступну ітерацію реформи і Євген Ніколаєв (Evgen Nikolaev) коротко розписав, в чому суть і що має змінитися.
В матеріалі він пояснює, чому попередня система жодним чином не сприяла ефективності освітньої системи.
І зрозуміло розписує, як нині на фінансування вишів впливатиме наука, регіональне розташування, специфіка спеціальності та інші нюанси.
Якщо чесно, мені ідея подобається.
Побачимо, що з того вийде.
Може й правда - дитяче ліжечко.
https://www.skeptic.in.ua/unis-financing-formula/
Ще одне.
З Євгеном мені пощастило роззнайомитись під час нашого візиту в Сполучені Штати і мушу зазначити, що за ерудованістю в освітніх питаннях в нашій країні Євген увійшов в перелік тих людей, котрих я перераховую на пальцях однієї руки.
Так, це суто суб'єктивна думка, але дуже раджу на нього підписатися у фейсбуці.
Розумні речі пише, а складні - пояснює.
Гарного дня.
P.S. І цей-во, Єгор Стадний, дякую.
Сторінки Євгена Ніколаєва
Що означає нова формула фінансування університетів?
Кабмін прийняв Постанову № 1146 від 24 грудня 2019 р., яка запроваджує так зване формульне фінансування закладів вищої освіти. Що це означає?…
Подякозаява.
Не для срачу, а для балансу сили у Всесвіті.
Узрів, що кількість моїх підписників перетнула межу у 1600.
Важко сказати, про що це свідчить, окрім того, що деяким людям цікаве дещо з того, що я пишу.
У мене немає змоги, аби дізнатися, хто ці одні, які у них прагнення тощо.
Але я хочу подякувати усім читачам за увагу до навколонаукової проблематики.
Спасибі, будемо лупати далі.
Щодо заяви.
Люди, що читають мене у фейсбуці вже кілька років, мали змогу помітити, що мого власного наукового контенту стало в рази менше, аніж було на початку.
Цьому є банальна причина - в мене дуже бракне часу на власні оповіді, дослідження, аналізи.
Тим не менш, я тягло намагаюся "підсвітити" сторінки та блоги тих людей, що розумно і зрозуміло пишуть про науку та освіту.
Я не скажу, що це простіше, аніж написати щось своє, але по часу точно швидше.
Взагалі, якщо є вибір, який допис репостнути - маловідомого науково-популярного пабліку від хороших науковців з не дуже вичитаним дописом або ж класну фахову науково-популярну статтю - я завжди оберу перше.
Тому що "малі" ініціативи мають зростати, отримувати свою аудиторію і ставати кращими.
Аби систематизувати цей процес, я навіть завів свій власний нотатник науково-популярних ресурсів України, що я регулярно читаю:
https://site.ua/anton.senenko/7571/.
Також ті, хто зі мною відпочатку, могли помітити, що роки 2-3 тому я повністю перейшов на українську.
Роки два тому я припинив поширювати інформацію про події, анонси до яких написані російською.
При цьому в повсякденному житті я досі вживаю російську, хоча вже і без слова "переважно".
Я, як людина, вихована у практично стовідсотковому російськомовному середовищі, прекрасно розумію сенс тези "вичавлювати з себе раба по краплині", і на собі відчув складність цього процесу.
Але.
З моменту зміни мови моя аудиторія у фейсбуці зросла в рази.
Тут вона дивним чином теж зростає.
Стиль дописів точно змінився, проте достеменно сказати, чи вплинула мова на цей процес - важко.
(Це ж не подвійне сліпе рандомізоване плацебоконтрольване дослідження).
На моїх очах купа лідерів думок також перейшли на українську.
І небо не тільки не впало на голову, а й заграло новими барвами.
Навіть тому, що слово "барви" набагато більш яскраве, аніж "краски".
Тепер до суті заяви.
Нещодавно якась співробітниця плюсів заявила, що навесні їхні серіали будуть російською, бо чи-то щелепа у акторів не та, чи-то сценаристи ліниві і нездатні створювати нормальний текст.
Я - не плюси, ані за популярністю, ані за впливом на аудиторію.
Однак відчуваю, що маю виставити такій їхній заяві противагу:
Я припиняю поширювати будь-які російськомовні тексти, хай і від українських ресурсів чи науковців, у себе.
Чи-то про космос, чи-то про вакцини, чи-то технічні прибамбаси.
Так, я усвідомлюю, що це невелика противага інформаційному впливу найбільшого телеканалу.
Ні, це не постріл в ногу науковій популяризації.
Можна було так сказати років 6-10 тому, однак точно не зараз.
Інакше не можу.
Без жодних претензій чи закидів.
Без образ.
Просто тому що маю право і вибір.
Все ж право вибору - це і є те, що нас вигідно вирізняє від росії, і за що, по суті, нині триває війна за Незалежність.
І ми у ній переможемо.
Не для срачу, а для балансу сили у Всесвіті.
Узрів, що кількість моїх підписників перетнула межу у 1600.
Важко сказати, про що це свідчить, окрім того, що деяким людям цікаве дещо з того, що я пишу.
У мене немає змоги, аби дізнатися, хто ці одні, які у них прагнення тощо.
Але я хочу подякувати усім читачам за увагу до навколонаукової проблематики.
Спасибі, будемо лупати далі.
Щодо заяви.
Люди, що читають мене у фейсбуці вже кілька років, мали змогу помітити, що мого власного наукового контенту стало в рази менше, аніж було на початку.
Цьому є банальна причина - в мене дуже бракне часу на власні оповіді, дослідження, аналізи.
Тим не менш, я тягло намагаюся "підсвітити" сторінки та блоги тих людей, що розумно і зрозуміло пишуть про науку та освіту.
Я не скажу, що це простіше, аніж написати щось своє, але по часу точно швидше.
Взагалі, якщо є вибір, який допис репостнути - маловідомого науково-популярного пабліку від хороших науковців з не дуже вичитаним дописом або ж класну фахову науково-популярну статтю - я завжди оберу перше.
Тому що "малі" ініціативи мають зростати, отримувати свою аудиторію і ставати кращими.
Аби систематизувати цей процес, я навіть завів свій власний нотатник науково-популярних ресурсів України, що я регулярно читаю:
https://site.ua/anton.senenko/7571/.
Також ті, хто зі мною відпочатку, могли помітити, що роки 2-3 тому я повністю перейшов на українську.
Роки два тому я припинив поширювати інформацію про події, анонси до яких написані російською.
При цьому в повсякденному житті я досі вживаю російську, хоча вже і без слова "переважно".
Я, як людина, вихована у практично стовідсотковому російськомовному середовищі, прекрасно розумію сенс тези "вичавлювати з себе раба по краплині", і на собі відчув складність цього процесу.
Але.
З моменту зміни мови моя аудиторія у фейсбуці зросла в рази.
Тут вона дивним чином теж зростає.
Стиль дописів точно змінився, проте достеменно сказати, чи вплинула мова на цей процес - важко.
(Це ж не подвійне сліпе рандомізоване плацебоконтрольване дослідження).
На моїх очах купа лідерів думок також перейшли на українську.
І небо не тільки не впало на голову, а й заграло новими барвами.
Навіть тому, що слово "барви" набагато більш яскраве, аніж "краски".
Тепер до суті заяви.
Нещодавно якась співробітниця плюсів заявила, що навесні їхні серіали будуть російською, бо чи-то щелепа у акторів не та, чи-то сценаристи ліниві і нездатні створювати нормальний текст.
Я - не плюси, ані за популярністю, ані за впливом на аудиторію.
Однак відчуваю, що маю виставити такій їхній заяві противагу:
Я припиняю поширювати будь-які російськомовні тексти, хай і від українських ресурсів чи науковців, у себе.
Чи-то про космос, чи-то про вакцини, чи-то технічні прибамбаси.
Так, я усвідомлюю, що це невелика противага інформаційному впливу найбільшого телеканалу.
Ні, це не постріл в ногу науковій популяризації.
Можна було так сказати років 6-10 тому, однак точно не зараз.
Інакше не можу.
Без жодних претензій чи закидів.
Без образ.
Просто тому що маю право і вибір.
Все ж право вибору - це і є те, що нас вигідно вирізняє від росії, і за що, по суті, нині триває війна за Незалежність.
І ми у ній переможемо.