- Алло, це Антон? Мені сказали, що ви евакуюєте людей з Бучі...
- Ні, ми не евакуюємо людей з Бучі, це неможливо...
- Але послухайте. Там двоє дітей - хлопчик і дівчинка, 6 років. Дідуся вбили росіяни відразу, як увійшли на їхню вулицю, бабуся слабенька, з ними чотири дні немає зв'язку (далі йдуть схлипи)
- Це Ваші діти?
- Так... це наші діти (схлипи)
- Антоне, тут у Ворзелі 300 людей, купа дітей
- Антоне, Стоянка...
Так, я заспокоював всіх, як міг.
Я зрозумів, що відчуває Леся Литвинова, коли у неї шукають кисневі концентратори.
Але, шановні.
Я не знаю хто і чому почав розповсюджувати мій номер телефону з коментарем, що я можу когось вивезти з Бучі чи Ворзеля.
Проблема не в тому, що мені телефонує багато людей з абсолютно надзвичайними і терміновими ситуаціями - інсулінозалежний дідусь, мама з трьома дітьми, сім людей на такій-то вулиці і т.д.
Я можу вислухати і поспівчувати.
Байдуже, що це віднімає нерви, сили і дорогоціний час.
Проблема в тому, що Ви цим жестом даєте людям трошки зайву надію, що порятунок ось-ось поруч.
Так, він поруч, але не у вигляді волонтерів, які поки не мають доступу до окупованих міст, а у вигляді ЗСУ, які тиснуть росіян далі.
А поки що я не знаю відчайдухів, які погодяться навіть спробувати поїхати в Бучу.
Ані військові, ані ССО (окрім спецзавдань), ані волонтери.
Проте розповім один раз і для всіх.
Десятки волонтерів, десятки комунальних автобусів та десятки швидких сьогодні вивезли дуже багато людей з Романівки.
Просто так багато, що аж очі закочуються.
Наша машина (вкотре дякую Kyrylo Beskorovayny за безрозмірний бус) пішла звідти останньою, коли вже стемніло і ми навіть отримували окремі дозволи на проведення евакуації після початку комендантської години.
Ба більше, сьогодні купа відчайдухів носилася Ірпенем і вивозила людей безпосередньо з Ірпеня.
Це найбезстрашніші люди (після наших військових), яких я тільки бачив у житті.
Підбирали з вулиць перехожих з клунками, заїжджали за певними адресами і виколупували людей з підвалів.
Не всюди можна було проїхати, бо подекуди стояли росіяни, але вивезли багатьох.
Там, де не могли проїхати - я і вони передавали адреси військовим і саме ЗСУ мчало на простреленому бусі шукати людей.
Не всюди знаходили, але ніколи не верталися порожніми.
Пріоритет - поранені, лежачі, недієздатні.
Армія навіть тут робить все, що може, за що їй доземний уклін.
Нам теж пощастило в тому плані, що наші постріляні автівки так і лишалися з того боку цивілізації і ми, трохи їх підлампічивши, теж цілий день човникували.
Знаєте, що було найважче?
Не те, що ми не могли проїхати за певними адресами, якими у мене завалені всі особисті повідомлення.
А те, що коли ми знаходили людей, вони не погоджувалися на евакуацію.
Ми на них кричали, вмовляли, страхали, молили.
А вони лишалися.
Ми їм пояснювали, що ризикуємо своїми життями заради їх евакуації, навіть не маючи елементарних бронежилетів, а вони дивилися на нас скляними очима і казали: ми вас почули, дякуємо, ми лишаємося.
Але я це до чого.
Наприкінці дня ми забрали з Романівки цілий натовп людей, що пішки дійшли з Бучі.
Пішки.
З Бучі.
Серед них були старі і діти.
Тому все можливо, просто поки що, на жаль, не з нашого волонтерського боку.
Шановні, треба вірити, що всі живі.
Я вже писав, що там просто немає світла і практично немає зв'язку.
Треба вірити, що їм стане духу, сили і везіння вийти на наші позиції.
Ви знаєте мою позицію щодо Бога, релігії і цих усіх казок.
Але віра - це те, що зараз у нас лишається.
І коли я сьогодні вивозив дідуся і бабусю з Ірпеня, бабуся сказала:
- Почему же Бог нас оставил...
Я відповів:
- Бог наоборот нас нашел и он на нашей стороне.
Хоча в голові крутилися геть інші думки, які я не волів озвучувати.
Підтримуйте одне одного.
Підтримуйте біженців.
Підтримуйте тих, у кого рідні пребувають в самісінькому пеклі.
Підтримуйте Збройні Сили України та всі волонтерські рухи, які тільки знаєте.

Евакуація буде продовжуватися і особисто я дякую Vlad Samoylenko, Криївка Вільних, Andrii Piven, Костянтин Бакуемський та Владислав Грезєв за сьогоднішні мандри Ірпенем, а усім Вам за Вашу підтримку, бо палива ми попалили немало.
До речі, паливо ми передали також тим військовим, що проводили точкову евакуацію з Ірпеня.
Зберігайте спокій.
Тримайте надію біля себе.
Чекайте на той момент, коли люди дістануться академмістечка і зарядять телефони.
І ще.
Якщо волонтери вивезли Вас чи Ваших рідних з цих пекельних місць - не пропонуйте їм гроші.
Немає таких грошей, за які туди варто їхати.
Туди їдуть просто рятувати життя.
Переможемо.

Увага! Ірпінь, Ворзель, Буча, Гостомель.
Повідомте рідним, сусідам, кому можете.
Сотні киян помчали назустріч по всіх пунктах.
Десятки комунальних автобусів та швидких напоготові.
Ми теж працюємо.
Все буде добре.
Офіційна інформація на сторінці Ірина Верещук

https://www.facebook.com/vereschuk.iryna

“Домовлено про зелений коридор. З 9:00 діє зелений коридор. Відправка в з 11:00. Пункти збору:
1) Гостомель - біля Бучанської виправної колонії
2) Буча - енергетиків 12
3) Ворзель - курортна 25
4) Ірпінь - готель Ірпінь, Соборна 105-Б

Через Стоянка-Білогородка-Київ.

Рух власними автомобілями в складі колони погоджено!!!

Максимально поширюйте, телефонуйте, передавайте сарафанним радіо. Часу на інформування обмаль”

https://www.facebook.com/100001535927538/posts/5158240777570402/?d=n