Увага! Ірпінь, Ворзель, Буча, Гостомель.
Повідомте рідним, сусідам, кому можете.
Сотні киян помчали назустріч по всіх пунктах.
Десятки комунальних автобусів та швидких напоготові.
Ми теж працюємо.
Все буде добре.
Офіційна інформація на сторінці Ірина Верещук

https://www.facebook.com/vereschuk.iryna

“Домовлено про зелений коридор. З 9:00 діє зелений коридор. Відправка в з 11:00. Пункти збору:
1) Гостомель - біля Бучанської виправної колонії
2) Буча - енергетиків 12
3) Ворзель - курортна 25
4) Ірпінь - готель Ірпінь, Соборна 105-Б

Через Стоянка-Білогородка-Київ.

Рух власними автомобілями в складі колони погоджено!!!

Максимально поширюйте, телефонуйте, передавайте сарафанним радіо. Часу на інформування обмаль”

https://www.facebook.com/100001535927538/posts/5158240777570402/?d=n

Маю надію, що сьогоднішній вечір і завтрашній ранок стануть радісними для сотень евакуйованих та тисяч їхніх друзів та рідних.
Адже люди, що тижнями сиділи без світла, зможуть зарядити свої телефони і сповістити близьких, що вони живі та неушкоджені.
Дорогою до Києва ми від прикурювача авто підзаряджали телефони людей, аби там було хоч 5-6%, щоб апарати увімкнулися та була змога сказати хоч двійко слів.
Так, росіяни не дозволили вивезти всіх за всіма погодженими маршрутами.
Це погано, але очікувано.
В цьому суть північно-східних істот - домовлятися з ними можна виключно про спосіб, у який їх стратять.
Всі решта домовленостей - ні про що.
Тим не менш, "заручників" стало менше.
Ми сьогодні працювали безпосередньо в Ірпені.
В тій його частині, яка хоч якось контролюється нашими військами.
Їздили вулицями, підбирали людей, перевіряли залишені Вами адреси, блукали підвалами та сховищами, вдихали сморід сечі та калу - супутників міст, в яких давно немає води та світла.
Дивувалися, як люди витримали в цих вогких та абсолютно темних (фотографували зі спалахом) приміщеннях стільки часу.
Умовляли здорових жінок покинути холодні мертві будинки, а вони нас просили "не нагнітати".
Практично одночасно ж виносили загіпсованого від ніг по груди хлопця, сестра якого благала хоч якось їх забрати.
Підвозили охочих до пунктів збору автобусів.
Найважче було дивитися на трупи стареньких, які померли власною смертю, і яких виносили з підвалів та складали просто неба.
Бо ховати їх - нікому.
Поки що.
Ми спостерігали за самовідданою працею хлопця-білоруса, який тут, на переправі, вджобує вже кілька днів поспіль, ніби намагаючись кров'ю з власних обідраних долонь змити ганьбу зі свого народу.
Ми пили гарячий чай на Наумова від волонтерів і нямали якесь печиво.
І це були найсмачніші страви на планеті.
Ми бачили, як волонтери масово вивозять у Київ тварин.
Як солдати переносять через стрімкий потік маленьких дітей.
Обережно, наче вони з кришталю найвитонченішої роботи.
Ми відчували, як воїни напружено вдивляються в біноклі - чи не йде у завірюсі ще хоч один силует людини, що пішки дійшла до мосту з самої Бучі і ледь тримається на ногах та потребує допомоги на цих останніх п'ятиста метрах.
Ми навчилися практично не звертати увагу на підірвані будівлі, стріхи з дірами від ракет, повалені вибухами дерева, але коли ми щоразу проїздили повз центральну площу, ту, де фонтан, в мене щемило серце.
Я ніяк не міг повірити, що лише нещодавно тут пив смачнючу каву та насолоджувався життям, а тепер уважно видивляюсь людей, які прагнуть елементарно дістатися безпечних місць.
Я досі не можу повірити, що жену за кермом величезного буса 110 км/годину в сутінках без фар, непристебнутий, перетинаючи подвійну суцільну і притискаючись до узбічч.
Це геть не я.
Росіяни за все мають відповісти.
Те, що зара починає коїтися з їхньою країною - то їхня абонентська плата. Пожиттєва.
Але окрім неї вони мусять компенсувати кожну цеглину.
Кожен кущ.
Кожне поранення.
І кожне життя.
Слава нашим Збройним силам.
Слава Силам спеціальних операцій (повірте, є за шо).
Слава Морській піхоті довічна.
Слава ППО, ДСНС та медикам.
Слава волонтерам усіх фронтів (в т.ч. інформаційних).
Слава усім, хто організує гуманітарні місії та евакуації.
Ми вже перемогли.
Лишилося прискорити настання капітуляції кремля та страти путіна.
Переможемо.

Я вважав, що найщиріщі молитви можна почути в церкві біля ікони за здоров'я.
Я помилявся.
Найщиріщі - ми з Andrii Piven слухаємо третій день поспіль, коли на нашій пошматованій машині вивозимо людей з Ірпеня.
Коли мчимо повз підірвані будинки і снаряди, що стирчать з асфальту.
Коли під'їжджаємо до суцільно наших позицій, де вже немає потвор, що бомблять пологові будинки та стріляють в авто з написом "Діти".
Коли кажемо людям, що все найстрашніше позаду, вони в безпеці і на них вже очікує гарячий чай від волонтерів.
Я вважав, що найщиріщі прокльони можна почути в пеклі.
Я помилявся.
Їх так само можна почути в нашому авто на адресу окупантів від людей, які тижнями сиділи в підвалах, а при виїзді з міста наочно бачать, на що російська артилерія перетворила їх затишний Ірпінь.
Я вважав, що машини з написом "200" - то виключно про смерть, яку вони збирають поміж будинками, аби відвезти на поховання, бо у сусідів вистачило сил тільки спустити тіла з поверхів.
Я помилявся.
Саме водій такої машини, надивившись на купи трупів, зробив все залежне від себе, щоб вивести нас на позиції наших військових, де ті допомогли з порятунком великої кількості постраждалих на нормальному автобусі.
Я вважав, що секунди здаються годинами тільки під авіаударом.
Я помилявся.
Не менш довго вони тягнуться, коли спускаєш стареньку з 7-го поверху сходинка за сходинкою, а до кінця погодженого часу на припинення вогню лишається 20 хвилин.
Я вважав, що наймерзенніші вчинки людей і одночасно найзвитяжніші історії героїв можна побачити тільки в кіно.
Я помилявся.
Нині я все це бачу в Ірпені.
Де полишені на погибель родичами немічні літні люди, собаки і коти в зачинених наглухо квартирах межують з поадресною евакуацією старих на ковдрах та прасувальних дошках з висотних поверхів та масовою евакуацією десятків котів і собак в Київ волонтерами.
Де мародерство і сидіння на запасах тушонкі межує з самопожертвою і цілодобовою працею на переправі військових, ДСНСників, поліціянтів, священослужителів, звичайних небайдужих громадян, медиків.
Я не знаю, з яким пошматованим внутрішнім світом і дістануся кінця цієї війни.
Це при тому, що ми у абсолютно лайтових умовах порівняно з нашими бійцями на передовій, мешканцями Маріуполя чи Харкова.
Але саме тут і зараз стає зрозумілим, хто є людьми, а хто просто грав роль людини в мирному житті.
Тут люди голі від умовностей, наративів, дискурсів, лейб, посад, випендрьожних номерів на авто та статусних речей.
Сьогодні ми багато працювали по Ірпеню.
Нам дуже пощастило, бо невдала евакуація з однієї з вулиць привела нас до величезної будівлі, де переховувалися десятки наших співгромадян - жінок, дітей, лежачих, сидячих і т.і.
Збройні Сили України, за що їм величезна подяка, допомогли миттю евакуювати десяток готових до подорожі.
Решту згодних позабирали кілька волонтерів на власних автах.
Залишок будемо умовляти, якщо буде така змога.
Сьогодні ми ще глибше влізали в підвали, під'їзди і подвір'я.
Бачили ще більше яскравих ознак міста на межі виживання, як-то готування їжі на подвір'ях багатоповерхівок на вогнищах.
Сьогодні ж ми вперше побачили росіянського військовополоненого.
Він був обісраний (не в переносному значенні слова) та наляканий і геть не був схожий на завоєватєля Європи "за трі дня до Ла-Манша".
Сьогодні ж вночі, от прямо зараз, ще більше окупантів помруть.
Вірте в Збройні сили.
Допомагайте волонтерам.
Виховуйте у своїх дітях Людей і плекайте в них співчуття до свого ближнього та ненависть до окупантів.
Якщо хочете підтримати нашу діяльність - підтримуйте Криївка Вільних, номер картки 5168 7453 0177 9796, контактна особа Oksana Voloshyna - це наше паливо та ніштяки для військових, а також Солом'янські котики (https://news.1rj.ru/str/kitty_soloma, моно 4441114453109090, приват 5168745013080053) - це наша їжа, бо у нас фізично немає часу ходити в магаз по продукти.
Окремо дякую Vlad Samoylenko за чітку координацію і взаємодію.
Ми вдячні всім волонтерам, що проносяться повз нас і роблять те саме, що ми.
Зокрема, на фото Ви можете бачити одного з янголів Ірпеня - Саша Самков.

Принагідно спасибі Svetlana Arbuzova та Kyrylo Beskorovayny за авта. Їхню роль в евакуації важко переоцінити.
І ще.
Ми тепер в касках і броніках.
За них ми щиро дякуємо Alexey Serdyukov, Pasha Petrychenko та Сергій Притула.
Ми відчуваємо себе впевненіше і можемо їздити трохи далі, спускатися глибше, підійматися вище.
Всім обіймашки.
Майте якомога спокійніший вечір.